Івано-Франківськ - місто героїв

Андрій Прошак

Андрій Прошак
Прошак Андрій Васильович народився 9 червня 1990р у м. Івано-Франківську. Навчався в загальноосвітній школі №24. Після закінчення 7 класу вступив до Івано-Франківського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості, обравши профіль інформаційних технологій. Андрій захоплювався інформатикою та програмуванням, любив спорт зокрема грав у футбол, займався плаванням. Юнак товаришував з однолітками,був чесним та відкритим у спілкуванні, цінував дружбу та відстоював правоту. До навчання ставився сумлінно, поважав учителів та вихователів, сповідував певні життєві принципи, що тісно були пов’язані з бажанням будувати майбутнє своєї держави.

Закінчивши ліцей у 2007р, Андрій стає студентом Коледжу електронних приладів ІФНТУНГ за спеціальністю «Системна інженерія». Трудову діяльність розпочинав на ДПВО «Карпати».

15.05.2012 був призваний на військову службу до Збройних сил України. Почуття військового обов’язку було завжди пріоритетним для Андрія. Склавши присягу на вірність народу України, він усвідомив велику відповідальність за долю Батьківщини. Саме тому вже сержант Прошак А.В. добросовісно виконував поставлені командуванням завдання, не боявся брати на себе відповідальність у різних ситуаціях, приймав швидко правильні та обдумані рішення. Після служби, звільнившись у запас, працював у системі охоронних структур.

2 березня 2014 року був мобілізований до 5 батальйону територіальної оборони Прикарпаття. З 5.07.2014 по 26.08.2014 брав участь в АТО на Донеччині. Після розформування підрозділу продовжує службу у 128 гірсько-піхотній бригаді. Сержант Прошак А., помічник гранатометника, з 10.11.2014р знову відправляється в зону АТО відстоювати територіальну цілісність України. Андрій був завжди на передовій, його не лякали сліпі кулі снайперів, ворожі гради та міномети. У ніч на 31.01.15 під час операції евакуації поранених з району Нікішине-Рідкодуб (Шахтарський район Донецької області) дорогою на Дебальцеве Андрій загинув у бою з ворогом.

Похований на Алеї слави центрального міського кладовища м. Івано-Франківська.

Указом Президента України №270/2015 від 15.05.2015р. «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність III ступеня»(посмертно). Народжений Україною, Андрій без вагань віддав за неї життя. Але Герої не вмирають!

Детальніше

Михайло Шемегінський-Нестерук

Михайло Шемегінський-Нестерук
Михайло Шемегінський-Нестерук народився 28 листопада 1983 року в селі Гарасимів Тлумацького району Івано-Франківської області. 

Навчався у ПТУ №31 м. Городенка Івано-Франківської області.

Стайрший сержант спецпідрозділу "Беркут" УМВС України в Івано-Франківській області.

В правоохоронних органах з 2011 року, двічі майстер спорту України з пауерліфтингу.

6 червня 2014 року в ході АТО героїчно віддав своє життя у боротьбі за Україну на околиці м.Слов"янськ, коли терористи відкрили мінометний вогонь з місцевої церкви.

Похований 09.06.2014 року в Івано-Франківському Меморіальному сквері.

Вдома залишилась дружина і син Іван.

20 червня 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальну цілісність України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений-нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Детальніше

Володимир Любінець

Володимир Любінець
Володимир Федорович Любінець – заступник голови Ради Івано-Франківської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, член головної ради Товариства.

Народився Любінець В.Ф. 15 серпня 1933 р. в с. Чернів Рогатинського району Івано-Франківської області.

Володимир Федорович розпочав трудову діяльність у 1953 р. на посаді завідуючого пересувним фондом Букачівської районної бібліотеки, пізніше був бібліотекарем, завідуючим клубом у різних селах Рогатинщини, а з 1966 р. – завідуючим Рогатинського районного відділу культури. З 1976 р. до червня 1987 р. очолював відділ культури Івано-Франківського міськвиконкому. З грудня 1987 р. до кінця свого життя – заступник голови Івано-Франківської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури.

У 1966 р. В.Любінець входив до складу оргкомітету і був серед засновників Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. За його безпосередньою участю лише в Рогатинському районі створено 75 первинних організацій Товариства. В Івано-Франківську він активно поєднував роботу у відділі культури з пам’яткоохоронною діяльністю: з його ініціативи у місті впорядковувалися, реставрувалися і відновлювалися пам’ятки історії, культури та було встановлено ряд меморіальних дощок видатним діячам краю.

Завдяки старанням В.Любінця як заступника голови обласної ради Товариства взято на облік і під охорону держави понад 2000 пам’яток, значно розширені експозиції музеїв на громадських засадах та створено нові. З його ініціативи видано ряд путівників, проспектів, збірників з історії та етнографії краю, бібліографічних покажчиків місцевих істориків-краєзнавців. Він був організатором експедицій з вивчення середньовічних монастирів на території Прикарпаття. За ініціативою Любінця В.Ф. у 1990 р. для кращих пам’яткоохоронців та краєзнавців засновано премію ім. Вагилевича, лауреатами якої вже стали 23 особи.

Держава високо оцінювала трудову і громадську діяльність Любінця В.Ф. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України», Міністерство культури, Івано-Франківська облдержадміністрація неодноразово відзначали Володимира Федоровича грамотами. Його ім’я внесено до Книги почесних членів УТОПІК.

Пам’ять про Любінця В.Ф. назавжди збережеться серед шанувальників української культури, усіх, хто його знав і працював з ним.
Детальніше

Тарас Шевченко

Тарас Шевченко
Шевченко Тарас Ярославович - молодший сержант 72-ої ОМБр, житель Івано-Франківська, загинув у зоні АТО 19 травня 2015 року.

Боєць прийняв останній бій в районі села Гранітне Волноваського району Донецької області. Під час зіткнення з ворогами України, іванофранківець отримав несумісні з життям травми від вибухів та осколків.


Тарасу Шевченкові нещодавно виповнилося 34 роки. Після школи він навчався в Івано-Франківському ВПУ № 13.


У полеглого бійця залишилися дружина Ірина, син Сергій і дочка Сніжана, мати і два брати.

Детальніше

Павло Добрянський

Павло Добрянський
Добрянський Павло Казимирович (1930-2011) - український письменник-гуморист, член НСПУ, лауреат літературної премії імені Василя Стефаника. 

Павло Добрянський народився у селі Тарасовці, що на Вінничині 6 березня 1930 року. Спочатку закінчив неповну середню школу, а потім Вінницьку фельдшерсько-акушерську школу. Три роки відфельдшерував у Мурафській дільничій лікарні, торуючи шлях до Львівського медінституту, по закінченні якого керував однією із аптек м. Івано-Франківська. Пізніше обійняв посаду відповідального секретаря обласної письменницької організації, яку очолював понад 15 років.  У 1962 році в Івано-Франківську побачила світ його перша гумористична збірка «Сиджу собі та й думаю». Окремі твори Павла Добрянського друкувалися російською, німецькою, угорською та молдавською мовами. Чи мало не всі літературні критики зійшлися на тому, що Павло Добрянський найкращий гуморист серед аптекарів і найкращий аптекар серед гумористів.

Останнім місцем роботи Павла Добрянського була посада заступника головного редактора славнозвісного літературно-художнього журналу «Перевал», що видається в Івано-Франківську. 

Павло Добрянський - автор 20 книжок гумору, найвідоміші з яких «Чоколядовий капелюх», «Веселий аптекар» та «Кіндрат Гичка увіковічнюється» належать до золотого фонду української гумористичної літератури. Він - лауреат першого Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири «Вишневі усмішки» (1980), обласної літературної премії ім. В. Стефаника (2003), міської премії ім. І. Франка (2006) за книгу гумору «Кіндрат Гичка увіковічнюється», «Всякий молодець на свій взірець». 
Детальніше