Івано-Франківськ - місто героїв

Павло Федорук

Павло Федорук
Видатний український науковець-кібернетик, доктор технічних наук, професор, Академік Академії технологічних наук України, проректор з наукової роботи Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника

Народився 15 травня 1972 року в м. Львові. У 1994 році закінчив Прикарпатський університет імені Василя Стефаника  за спеціальністю “Фізика та інформатика”. 

Свою трудову діяльність розпочав у 1994 році на посаді інженера-програміста інформаційного відділу Прикарпатського університету. 

З 1994 по 2002 рік був завідувачем інформаційним відділом ПНУ. 

З 2002 року створив та очолив Центр інформаційних технологій Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. 

У 2002 році йому була присуджена наукова ступінь кандидата технічних наук по спеціальності “Математичне і програмне забезпечення обчислювальних машин і систем“. 

В наступному році присвоєно вчене звання доцента кафедри економічної кібернетики ПНУ. 

У 2010 р. Павло Іванович захистив докторську дисертацію за спеціальністю “Інформаційні технології“. В наступному році присвоєно вчене звання професора кафедри інформаційних технологій ПНУ. 

З 2010 року очолював новостворену кафедру інформаційних технологій факультету математики та інформатики ПНУ. 

У 2012 році був призначений на посаду проректора з наукової роботи університету.

Павло Федорук здобув всеукраїнську славу людини широких знань, поглядів та інтересів. Він виступив ініціатором багатьох наукових, суспільних, меценатських та підприємницьких проектів. Зокрема, виступив ініціатором створення Центру дистанційного навчання та контролю знань (ЦДНКЗ) при ПНУ, де вперше в Україні розроблялись найпередовіші технології адаптивних систем дистанційного навчання студентів. Павло Іванович став директором цього центру в 2004-му році.

На численних міжнародних конференціях Павло Федорук представляв молоду українську кібернетику. Його по праву вважали одним із найкомпетентніших світових фахівців в галузі створення штучного інтелекту. Він брав участь в багатьох світових наукових конференціях з проблем адаптивних систем дистанційного навчання та штучного інтелекту. Його наукові доповіді, робота та виступи отримали найвищу оцінку зокрема на міжнародній конференції “Комп’ютери та передові технології в освіті“ (САТЕ 2011) в Кембриджському університеті.

Павло Федорук був також Президентом Івано-Франківської обласної федерації бойових мистецтв, членом Правління асоціації міст-побратимів Івано-Франківська. Він виступав меценатом багатьох культурологічних, громадських, мистецьких, спортивних проектів, в тому числі організатором змагань, пропагандистом бойових мистецтв на Прикарпатті.

А ще Павло Федорук був людиною різносторонніх талантів та зацікавлень: кандидатом в майстри спорту з самбо, скрипалем, філософом. Він був справжнім патріотом України і разом з тим – громадянином світу. Коло його наукових та простих людських і дружніх контактів сягало багатьох країн та практично всіх континентів.

Павло Іванович помер передчасно, на 41 році життя, 10 січня 2013 року після важкої хвороби. 

Як науковець, Павло Федорук займався дослідженнями телекомунікаційних технологій, проблем штучного інтелекту та розробкою адаптивних систем дистанційного навчання. Його оригінальні розробки привернули увагу наукової та освітньої громадськості не тільки в Україні, але й у світі. Розроблена Павлом Федоруком адаптивна система дистанційного навчання та контролю знань на базі інтелектуальних Інтернет-технологій неодноразово нагороджувалась відзнаками Міністерства освіти і науки. 

Павло Федорук здійснював активну наукову діяльність. Результати наукових досліджень представлено на численних наукових конференція і у друкованих працях. Павло Федорук є автором понад 150 друкованих праць, з них 2 монографії, 45 публікацій у фахових наукових виданнях; одержав 20 свідоцтв про реєстрацію авторського права.

Професор Павло Федорук був теоретиком і практиком. Свої теоретичні наукові напрацювання він впроваджував в інноваційні кінцеві продукти. Зокрема він розробив унікальну адаптовану систему дистанційного навчання та контролю знань "EduPRO", яка була високо оцінена фахівцями світового рівня. EduPRO була успішно презентована у США, Великобританії, Франції та у Великій Британії – в Кембриджському університеті. Павло Федорук був постійним керівником секцій дистанційного навчання на світових наукових конференціях найвищого рівня. 

З 2007 року Павло Федорук член програмного комітету і голова на секціях міжнародних науково-практичних конференцій "Освіта на основі web-технологій" і "Комп’ютерні і передові технології в освіті". 

З 2007 року він приймає участь в роботі Міжнародного комітету рефері як представник від України  при проведенні конкурсів докторських робіт в галузі освіти на базі web-технологій і міжнародного конкурсу некомерційного програмного забезпечення освітніх систем, які базуються на інформаційних технологіях. 

З 2008 року – експерт науково-технічної ради МОН секції "Інформатика і кібернетика". Член спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських та докторських дисертацій Інституту проблем математичних машин та систем НАН України та спеціалізованої вченої ради К 58.082.02 у Тернопільському національному економічному університеті МОН України. 

Був керівником 4 науково-дослідних робіт в галузі дистанційного навчання. 

У 2006-2008 роках Павло Федорук був стипендіатом Кабінету Міністрів України як молодий вчений. 

У 2009 році одержав обласну премію імені Терсенова Івано-Франківської обласної спілки винахідників і раціоналізаторів за розробку систем дистанційного навчання і контролю знань на базі Інтернет-технологій. 

У 2010 році Павло Федорук одержав диплом, нагрудний знак і премію голови обласної державної адміністрації та голови обласної ради у номінації "Відомий науковець року" за вагомі досягнення в галузі науки та освіти та особистий внесок у розвиток науки.

Для вшанування пам’яті видатного українського науковця-кібернетика, доктора технічних наук, професора, Академіка Академії технологічних наук України, проректора з наукової роботи Прикарпатського Національного університету імені Василя Стефаника Павла Івановича Федорука рішенням наукової раді ПНУ заснована щорічна премія його імені за кращу наукову роботу в галузі інформаційних технологій.

Іван Краснецький

Іван Краснецький
Іван Михайлович Краснецький (18 травня 1945 — 23 квітня 2010) — радянський і український футболіст, тренер по футболу, заслужений працівник фізичної культури і спорту.

Закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут, Київський інститут фізичної культури, Вищу школу тренерів. 

Починав футбольну кар'єру в 1964 році в івано-франківському «Спартаку». Грав на позиції воротаря.

В 1966-67 роках проходив армійську службу в складі львівського СКА.

У 1968 році повернувся в Івано-Франківськ, де відіграв 4 сезони. Завершив кар'єру в сумській команді «Фрунзенець».

Після закінчення кар'єри — дитячий тренер. З 1976 році (з перервами) працював в СДЮШОР «Прикарпаття».

У 1987 році очолив дорослу команду «Прикарпаття», яка виступала на той момент у 2-й лізі чемпіонату СРСР з футболу. Потім на два роки виїжджав працювати з командою «Закарпаття» з Ужгорода, після чого знову повернувся в" Прикарпатті ".

У 1992 році разом з «Прикарпаттям» дебютував у вищій лізі чемпіонату України. Однак після 1-го ж сезону клуб вилетів в першу лігу.

У 1995 році очолював клуби «Верес» і «Кристал» (Чортків) . У 1998–1999 роках — СК «Миколаїв».

Михайло Зеленчук

Михайло Зеленчук
Михайло Юрійович Зеленчук, псевдо: «Деркач» (27 вересня 1924 р. — 19 січня 2013 р.) — учасник українського національно-визвольного руху, член ОУН, воїн УПА. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1955–1971). Член Головного проводу КУНу, голова Всеукраїнського братства ОУН-УПА (1991–2012). Керівник І Великого збору вояків УПА (1991). Автор мовознавчих і культурологічних досліджень.

Нагороджений срібною Медаллю об'єднання колишніх вояків-українців у Великобританії, медаллю «За особливі заслуги», Орденом «За заслуги III ступеня» (Україна).

З 1944 вступив в ОУН і брав участь у визвольній боротьбі ОУН — УПА. Ройовий, чотовий УПА в сотні «Крука», куреня «Довбуша», бунчужний куреня «Бескид» ВО-4 «Говерла» (1946–1947), районовий референт СБ Надвірянщини. 1948–1955 — у підпільній структурі ОУН. Хорунжий УПА.

Зиму 1953–1954 перебував в одній криївці з командиром ВО-4 «Говерла» Миколою Твердохлібом-«Громом». Він чудом уникнув загибелі 17 травня 1954 року разом із «Громом», коли їхній бункер був знайдений і оточений військами НКВС, бо напередодні був посланий командиром за харчами в село.

8 травня 1955 «Деркач» разом із «Ярковим» були схоплені енкаведистами, після того як агент підсипав їм у їжу наркотичні речовини. Протягом весни-літа цього ж року були схоплені ще сім підпільників. Вони стали обвинуваченими останнього великого судового процесу над учасниками збройного руху опору. Військовий трибунал Прикарпатського округу під головуванням судді Карплюка (за іншою версією Івано-Франківський обласний суд) 16 лютого 1956 року оголосив Михайлу Зеленчуку вирок за статтями 54-1, 54-ІІ КК УРСР до розстрілу. Так само, до розстрілу були засуджені ще три учасники процесу. Після трьох з половиною місяців перебування у камері смертників, 30 травня 1956 Михайлу Зеленчуку («Деркач»), Ярославу Обрубанському («Ярковий») і Дмитру Верхоляку («Дуб») вища міра покарання була замінена на 25 років ВТТ, а Лука Гринішак («Довбуш») 13 вересня 1956 року був розстріляний у Києві. П'ятеро інших підсудних — Степан Іванків («Остап»), М.Венгрин («Байда»), дружина Гринішака Ганна Попович («Ружа»), дружина Д. Верхоляка Катерина Яцків (Яско) та І.Дзепчук — були засуджені до різних термінів ув'язнення.

Михайло Зеленчук відбув у таборах Мордовії 16 років і 7 місяців. Брав участь в акціях протесту політв'язнів за свої права. Звільнений у листопаді 1971.

В 1990 році став організатором створення Всеукраїнського Братства ОУН-УПА Карпатського краю.

Наприкінці квітня 1991 в місті Львові був керівником на І Великого збору вояків ОУН-УПА, де був обраний головою Всеукраїнського братства ОУН-УПА.

Був членом УГС, НРУ, «Меморіалу». Михайло Зеленчук є автором книги «В'язень на літеру «ЗЕТ» (спогади учасника бойового підпілля УПА), а також етнографічних записів про звичаї та побут гуцулів.

Ярослав Чомко

Ярослав Чомко

Ярослав Чомко народився 20 вересня 1984 року. У 2009 році закінчив інтернатуру Івано-Франківського національного медичного університету. 


Ярослав брав активну участь в подіях Революції  Гідності, свого часу долучився до роботи Медичної служби Майдану.


З початком військових дій на Донбасі  вступив до окремої медичної роти імені Миколи Пирогова. За свою відданість праці і щирість душі побратими дали хлопцю прізвисько Ангел. 


Ярослав Чомко загинув 14 січня від кулі снайпера в спину, допомагаючи пораненому військовому на полі бою.

Андрій Прошак

Андрій Прошак
Прошак Андрій Васильович народився 9 червня 1990р у м. Івано-Франківську. Навчався в загальноосвітній школі №24. Після закінчення 7 класу вступив до Івано-Франківського обласного ліцею-інтернату для обдарованих дітей із сільської місцевості, обравши профіль інформаційних технологій. Андрій захоплювався інформатикою та програмуванням, любив спорт зокрема грав у футбол, займався плаванням. Юнак товаришував з однолітками,був чесним та відкритим у спілкуванні, цінував дружбу та відстоював правоту. До навчання ставився сумлінно, поважав учителів та вихователів, сповідував певні життєві принципи, що тісно були пов’язані з бажанням будувати майбутнє своєї держави.

Закінчивши ліцей у 2007р, Андрій стає студентом Коледжу електронних приладів ІФНТУНГ за спеціальністю «Системна інженерія». Трудову діяльність розпочинав на ДПВО «Карпати».

15.05.2012 був призваний на військову службу до Збройних сил України. Почуття військового обов’язку було завжди пріоритетним для Андрія. Склавши присягу на вірність народу України, він усвідомив велику відповідальність за долю Батьківщини. Саме тому вже сержант Прошак А.В. добросовісно виконував поставлені командуванням завдання, не боявся брати на себе відповідальність у різних ситуаціях, приймав швидко правильні та обдумані рішення. Після служби, звільнившись у запас, працював у системі охоронних структур.

2 березня 2014 року був мобілізований до 5 батальйону територіальної оборони Прикарпаття. З 5.07.2014 по 26.08.2014 брав участь в АТО на Донеччині. Після розформування підрозділу продовжує службу у 128 гірсько-піхотній бригаді. Сержант Прошак А., помічник гранатометника, з 10.11.2014р знову відправляється в зону АТО відстоювати територіальну цілісність України. Андрій був завжди на передовій, його не лякали сліпі кулі снайперів, ворожі гради та міномети. У ніч на 31.01.15 під час операції евакуації поранених з району Нікішине-Рідкодуб (Шахтарський район Донецької області) дорогою на Дебальцеве Андрій загинув у бою з ворогом.

Похований на Алеї слави центрального міського кладовища м. Івано-Франківська.

Указом Президента України №270/2015 від 15.05.2015р. «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність III ступеня»(посмертно). Народжений Україною, Андрій без вагань віддав за неї життя. Але Герої не вмирають!