Дарія Цвек народилася 10 жовтня 1909 року на Тернопільщині і прожила 95 років. Активну життєву позицію Дарія успадкувала від батьків. Вони забезпечили дітям гарну освіту, а особливу увагу приділяли вихованню доньок: їх вчили правильно вести домашнє господарство, куховарити, приймати гостей, при цьому дотримуючись звичаїв. Ще школяркою Дарія почала вести зошит, до якого записувала почуті від рідних рецепти. Батько, Яків Маркевич, працював у Варшаві інспектором Міністерства скарбу; часто брав доньку зі собою на великосвітські прийоми. Мати Дарії Цвек довгий час була головою Спілки українок, і намагалася виховати дітей соціально активними та всебічно розвиненими. В результаті у доньки з’явилося захоплення, яке вона перенесла крізь усе життя – гра на флейті. Дарія успішно грала у симфонічних оркестрах. Після закінчення ґімназії вона  вступила до педагогічного семінару Українського педагогічного товариства (1923–1927, «Рідної Школи») у Коломиї. Згодом пішла працювати вчителем: більш, ніж 35 років викладала біологію у школі та працювала на станції юних натуралістів. Дарія вийшла заміж, згодом з'явилися діти. З чоловіком, філологом за освітою, Дарія Цвек прожила 47 років. Як згадують численні друзі родини, він був чутливим та розсудливим, понад усе цінував сім'ю.

Коваль Степан Йосипович (03.01.1914 р., с. Корчин Радехівського р-ну Львівської обл. – 2001 р., м. Івано-Франківськ). – хорунжий УПА (від 31.08.1944 р.). Псевдо: «Рубаш», «Рубашенко», «Рубащенко», «Бурлака», «Юрко», «Юрій». Курінний УПА

З родини селян-середняків. У 1930 р. здобув середню освіту в сільській школі. Від 1930 р. навчався на дяка. З 1933 р. став активним симпатиком ОУН. Мав хист до співу, відвідував хоровий і драматичний гуртки "Просвіти", диригував у хорі. Служив у Війську Польському в артилерії впродовж 1936-1938 рр. Звідти за "читання української літератури" і демонстрацію "обурення пригнобленням українців" потрапив до польської в'язниці на строк 5 р. У вересні 1939 р. вийшов з тюрми. Побоюючись арешту новою радянською владою нелегально перейшов на територію Генерал-губернаторства. До червня 1941 р. перебував у Грубешівському повіті Люблінського воєводства (нині - Польща). Жив у с. Жужель і містечку Долматів. Організував там молодіжні парамілітарні організації "Січі", працював на млині і в продовольчому відділі.

Псевдо "Борис". Народився 1921 року в с. Яблунів Галицького р-ну Івано-Франківської області.

Закінчив Станіславівську гімназію та природничий ліцей. Рік вчителював у рідному селі. У 1940 році вступив до Львівського медінституту. В 1944 році перервав навчання і перейшов у ряди Українського Червоного Хреста Української Повстанської Армії. За дорученням УЧХ організував польовий шпиталь УПА в селі Стрілиська Старі. Потім перебрався до Станіславова, де влаштувався на роботу в обласну лікарню. В 1945 році вступив до Станіславівського медінституту і одночасно працював на кафедрі порівняльної анатомії. Закінчивши інститут з відзнакою (1947 рік), залишився для наукової роботи при кафедрі хірургії.

Виходець із простої галицької родини, надзвичайно інтелігентний та ерудований Володимир Манюх, працюючи в Івано–Франківській обласній клінічній лікарні, тривалий час залишався поза підозрою радянських спецслужб. Часто вночі в супроводі партизанських провідників він вирушав у небезпечну дорогу, аби в лісовій криївці чи селянській оселі надати невідкладну допомогу тяжкопораненому воякові УПА чи українському підпільнику. У самому приміщенні обласної лікарні також було обладнано таємну кімнату, де Володимир Манюх із колегами провели понад 150 складних хірургічних операцій.

Народився він у 1903 р. у с. Вовчинцях (нині у межах Івано-Фран­ківська) в родині бідного шевця. Після закінчення виділової школи вступив до Станіславської української державної гімназії. Проте нав­чання перервала Перша світова війна. Як тисячі свідомих молодих галичан, що добровільно зголошувались до лав Легіону Українських Січових Стрільців, п'ятнадцятирічний Василь з гімназійної лави іде на фронт. Разом з Українською Галицькою Армією він проходить важкий шлях її перемог і поразок.

Миро́слав Іва́нович Дума́нський (*17 червня 1929, Івано-Франківська область — † 1 квітня 1996, Івано-Франківськ). український футболіст, тренер. Колишній півзахисник івано-франківського «Спартака» та «Шахтаря»(Сталіно). У футбол почав грати в 1945 році.

Перший майстер спорту СРСР з футболу в Івано-Франківській області, він отримав — це спортивне звання за треттє місце завойоване збірною Української РСР у футбольному турнірі Спартакіади народів СРСР в 1956 році.

Його іменем названо Кубок, який проводиться з 1995 року. Закінчив Львівський Державний Інститут Фізкультури. Вихованець івано-франківського футболу. Починав кар'єрупівзахисником у станіславському ГБО (Гарнізонному Будинку Офіцерів. Але після його розформування у 1951році переїхав у Львів, де виступав за місцевий ОБО. З 1953 по 1956 виступав у команді «Шахтар» (Сталіно). У 1957 році повернувся у «Спартак», де грав до 1962. Закінчував кар'єру у долинському «Нафтовику». Мав двох синів Ярослава та Геннадія. Футбольну естафету від Мирослава Думанського підхопив його молодший син Ярослав. В 1978 і 1979 роках здобув відповідно «бронзу» і «золото» юніорських чемпіонатів Європи, а в 1979 у Японії став срібним призером юніорського чемпіонату світу. У 1980 році Ярославу Думанському після завоювання європейського «золота» було присвоєно звання майстра спорту СРСР міжнародного класу.