Він любив осінь – з диво-візерунками павутинки бабиного літа, з сумовитим розмаїттям золотавих відтінків листя.

Найкращими, найнаближенішими до сонячної барви листки стають наприкінці свого життя, перед тим, як злетіти з гілки і впасти на землю.

Великий життєлюб Ярослав Дорошенко любив життя більше, аніж воно його ... Він жив задля людей, для них плекав поезію, їм дарував любов і дружбу – щедро, щиро, беззастережно ...

Щирий, добрий, сумовито усміхнений Ярослав добре розумівся на людях, знав, хто є хто в Україні, але володів рідкісним, як на наш час, талантом прощення. Іноді вибачав навіть тим, хто аж ніяк на це не заслуговував. Але поет вважав інакше, і це його право – право поета, митця, патріота, ЛЮДИНИ. Адже він дивиться на все з високості, з високості свого таланту, своєї мудрості, своєї незахищеної безкорисності.

Одна із збірок поезій зрілої пори, практично підсумкова, так промовисто називається “Дерев собори золоті”. Ярослав Дорошенко зводив свій собор все життя.

Фотій Володимирський народився 1 вересня 1924 року в смт Вишневець Збаразького району Тернопільської області. У 19 років вступив у ряди УПА, де був призначений до сотні «Чіпа» ройовим під псевдом «Муха».

У червні 1943 року він був уперше поранений в руку й ногу під час бою з німцями у селі Колодне (неподалік Збаража). Після лікування працював у Службі безпеки району. У 1944 році його направили в курінь «Наливайка», у курінну жандармерію. Пройшов з боями по Волині та Львівщині. Курінь відправили на Холмщину проти польської Армії Крайової, яка тероризувала українців Холмщини. Перейшли лінію фронту з боями і в серпні 1944 року повернулися на Волинь. І знову рейд по Волині й на Львівщину, де у грудні 1944 року в селі Нивиці Радехівського району Фотій Володимирський був поранений в обидві ноги гранатою.

Микола Більчук – художник, педагог, директор Івано-Франківської художньої школи, що випустила у світ цілу плеяду митців. Він понад усе любив життя, свою справу та родину. Його роботи – не монументальні, але щирі та теплі. Більшість з них зберігають красу Івано-Франківська.

Микола Більчук народився у селі Западинці Красилівського району Хмельницької області у родині дяка 1928 року. Микола Васильович розповідав, що радянські чиновники не знали, як записати професію батька, і назвали його «служитель культу». Художню майстерність вивчав у Львівському художньому училищі з 1945 по 1948 рр. Після закінчення училища, Микола Більчук прибув до Івано-Франківська, тоді ще Станіслава, де він працював у художній артілі. Згодом – служба в армії, а після демобілізації навчався у Саніславському педагогічному інституті. Після закінчення навчання працював у цьому інституті викладачем образотворчого мистецтва (1959-1964 рр.).

12 січня 1924 р. - 01.11.2009 р.

АВТОБІОГРАФІЯ

"Народився 12 січня 1924 р. у місті Перемишлі на Засянні. Батько Малкош Михайло Семенович, нар. 1887 р. в с. Кіньківцях біля Перемишля, за Австрії рахунковий підстаршина австрійської армії, за Польщі робітник, після переселення в СРСР (у 1945 р.) в Станіславі до пенсії - бухгалтер. Мати Христина Микитівна з дому Гижа, нар. в с. Липі біля Бірчі Перемиського повіту, домогосподарка.

Дмитрів Лідія Іванівна– знаний на Прикарпатті хірург, завідувач хірургічним відділом Івано-Франківської центральної міської лікарні, міський хірург, заслужений лікар України і депутат обласної ради 4-5 скликань.

Лідія Іванівна народилася 19 листопада 1949 року в місті Івано-Франківську. У 1973 році закінчила Івано-Франківський медичний інститут і з того часу почала працювати хірургом у другій міській лікарні. Вона — член Всеукраїнського лікарського товариства з 1989 року. З 1998 року у зв’язку з реорганізацією медичної служби міста Івано-Франківська працювала завідувачем хірургічного відділу Центральної міської лікарні та міським хірургом.