Івано-Франківськ - місто героїв

Мирон Мицан

Мирон Мицан
Мицан Мирон Петрович, народився 7 квітня 1955 року в м. Надвірній. За освітою інженер, закінчив Львівський політехнічний (1977) та Московський патентний (1986) інститути.

В Івано-Франківську працював на ВО «Карпатпресмаші»: інженером, заступником начальника фінансового і конструкторського бюро, в управлінні економіки в ОДА, протягом  1998-2002 рр. був заступником міського голови з економічних питань. Один з ініціаторів та авторів створення першої в Україні стратегії економічного розвитку міста та області, пріоритетом якої, окрім традиційних галузей визначив туризм і культуру.

Брав активну участь у суспільно-політичному житті міста, сприяв відновленню діяльності  товариств «Просвіти», «Української мови», був керівником первинних осередків та членом обласних управлінь, заступником голови правління Туристсько-краєзнавчої спілки.

Починаючи з 2002 року працював заступником директора виконавчої дирекції обласного відділення Фонду з тимчасової втрати працездатності.

Як непересічна особистість і патріот завжди був суцільним «нервом» зацікавлення й болю про долю, збереження та використання в майбутньому культорологічного середовища міста і краю. Автор низки цікавих і актуальних публікацій, зокрема книжки «Станіславівські вежі». Лауреат міської премії імені Івана Франка  2008 року. Відомий краєзнавець, екскурсовод активно працював у розбудові туристичної галузі Прикарпаття. 

Відзначений відзнакою Міністерства культури і туризму України «За духовний внесок та створення духовних цінностей».

Помер 28 жовтня 2011 року.

Богдан Юрків

Богдан Юрків
Народився 14 квітня 1930 р. в Станиславові. Керівник вокальних колективів, композитор, художник, заслужений працівник культури  України (1973). Навчання припало на важкі воєнні роки. Учився в кількох школах. Під час навчання в школі ім. Шашкевича (1941-44) сидів на одній лаві з Роландом Франком, внуком Івана Франка. Строкову військову службу проходив у 1950 – 53 рр. на Далекому Сході. Закінчив музичне училище ім. Д. Січинського (1957). З того часу безперервно працював художнм керівником  Центрального народного дому.

На початках творчої діяльності був керівником хорів у с.Загвіздя, а потім у с. Павлівка. Згодом був довголітнім концертмейстером хорової капели “Промприладу”. Створив народні самодіяльні вокальні ансамблі “Смерічка”, “Любисток”. “Черемош”. Останнім керував до виходу на пенсію 2008 р.  З ансамблями побував у творчих поїздках в Німеччині, Румунії, Чехії, Росії. 

Написав близько 80 пісень на слова багатьох українських поетів – Миколи Луківа, Петра Перебийноса, Степана Пушика, Олеся Ангелюка, Володимира Григорака,  Олеся Капуляка, Дмитра Павличка, Романа Юзви, Мирона Пітчука, Любомири Гаврилiв та ін. Особливо плідна творча дружба єднала Юрківа з Романом Юзвою. Пісні рознесли по світу відомі українські співаки – Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, Валерій Буймістер, Володимир Пірус, Михайло Кривень, Михайло Сливоцький.

Серед пiсень композитора  видiляються такi, як: „А Черемош плине" та „Карпатськi смереки" (вiршi О. Ангелюка), „Любисток", „Росинка", „Зоряна" (на вiршi С. Пушика), „Рiдне село", „Зоря погасла", „Карпатська чiчка", „Перехожа" ( на вiршi Р. Юзви), „Матусенька" (на вiрш В. Григорака), „Лист до матерi" (на вiрш М. Лукiва). В часи незалежності написані патріотичні пісні «Вставай, Україно!» (слова Д. Павличка), «УПА – це поклик долі» («Струни пам’яті», слова М. Пітчука), «Марш дивізії «Галичина» (слова стрільця Стефанишина). 

Пiснi Юрківа позначенi мелодiйнiстю, близькою до народно-пiсенної творчостi, як правило –  глибоко лiричнi, задушевнi –  такi, що дуже швидко запам'ятовуються i виконуються не лише зi сцени, але й на дружнiх застiллях, на весiллях, на вiдпочинку. Його творчiсть  є помiтним явищем в сучаснiй українській пiсеннiй культурi. Пісні часто звучали по радiо й телебаченню. «А Черемош плине» видана на платівці в Канаді. Найкращі твори Ю. представлені у авторському збірнику “А Черемош плине” (Тернопіль, 2000). 

Юрків також здібний художник-пейзажист, представляв твори на міських виставках. Півстоліття працював  у Центральному народному домі, на пенсію пішов, маючи лише два записи у трудовій книжці: «прийнятий на роботу» та «звільнений з роботи». Відзначався рідкісною скромністю, щирістю, вродженою шляхетністю. Нагороджений численними грамотами та почесними відзнаками обласної ради, облдержадміністрації і міського голови.

Помер Б. Юрків 1 серпня 2012 р.

Юліан Дорош

Юліан Дорош
Юліан-Ю́рій Омелянович Дорош  — український фотограф-художник, піонер української кінематографії в Галичині, етнограф, краєзнавець. Член Українського фотографічного товариства.

Юліан Дорош народився у сім'ї австрійського митника у Жидачеві. Згодом батька було переведено на Тернопільщину, і дитинство Юліан провів у м. Копичинці. На початку 1920-х років родина Дорошів оселилася в Станіславі, де Юліан закінчив українську гімназію. Там він вступив до «Пласту», де вперше взяв до рук фотокамеру. З того часу Дорош веде фотолітопис пластунських таборів. Ю. Дорош належав до 11 куреня ім. І. Мазепи. Член 15 куреня УСП «Орден Залізної Остроги», Великий Канцлер куреня, обозний мандрівно-сталого курінного табору влітку 1930 року. Член ОПК Львів (1929), підреферент світлин економічного реферату Верховної Пластової Команди (1928—1930), відзначений похвальним письмом (1930).

1927—1932 навчається на юридичному факультеті Львівського університету. Життєвий шлях Юліана Дороша був пов’язаний з Винниками. Тут, у родині дядька – письменника та педагога Антона Крушельницького , під час навчання на юридичному факультеті Львівського університу, мешкав Юліан Дорош (у родині своїх двоюрідних братів Івана та Тараса, синів письменника). У той час А. Крушельницький видавав журнал «Нові шляхи», довкола якого гуртувалися українські поети, художники-авангардисти, критики та архітектори. Цей період суттєво вплинув на світобачення та подальшу творчість Дороша. З тих часів починається його регулярна співпраця з багатьма львівськими українськими виданнями («Дні», «Життя і знання», «Кіно», «Світло й тінь», «Українські вісти»), крім того він веде рубрики фотолюбителя у пластових журналах «Вогні» і «Молоде життя», а також у газеті «Неділя», де він був співредактором.

Після виїзду родини Крушельницьких до совєцької України у Дороша виникли проблеми з житлом і працевлаштуванням. Друзі запропонували йому роботу фотографа і перекладача в науковому «Товаристві прихильників Гуцульщини» з Варшави, яке щороку проводило збір етнографічного матеріалу в Карпатах. Саме матеріали, зібрані під час роботи у Товаристві, склали основу виставки «Наша Батьківщина у світлині» (1935 р.), організованої Українським фотографічним товариством у Львові.

Напередодні Другої світової війни Ярослав Пастернак (знайомий з Дорошем ще з часів спільної роботи в УФОТО) проводив археологічні розкопки у княжому Галичі(Крилосі), які на його запрошення, знімав Ю. Дорош.

У 1939 р. Ю. Дорош разом з О. Довженком і В. Софронівим-Левицьким, подорожував Карпатами (Косів, Кути, Криворівня). У Жаб'є знімали гуцульське весілля з подружньою парою, кіньми, пістолями і стрільбою.

Роки війни були для нього непродуктивними, він заледве зробив декілька сімейних фото.

З 1946 року починається новий період у житті майстра, який відзначився рядом творчих здобутків. У 1956 — 1965 рр. Ю. Дорош — фотограф відділу археології Інституту суспільних наук. Учасник археологічних експедицій інституту. Його фотографії публікувалися в працях з археології, етнографії, народного мистецтва, експонувалися на трьох персональних виставках. Він влаштовується фотографом у Львівському історичному музеї, працює на кафедрі історії техніки Львівського політехнічного інституту, одним із перших у Львові опановує техніку кольорової фотографії.

У 1956 р. за пропозицією І.Крип'якевича при відділі археології Інституту суспільних наук АН УРСР Ю. Дорош організовував фотолабораторію, у якій друкували ілюстрації до путівників, альбомів, книжок («Історичні проходи по Львову» та ін.).

Володимир Босацький

Володимир Босацький
Босацький Володимир Михайлович (23.12.1936 р. – 20.02.2005 р.) –  кандидат медичних наук, доцент, видатний лікар акушер-гінеколог, організатор охорони здоров'я, науковець, ініціатор створення і перший директор Прикарпатського центру репродукції людини. 

Народився 23 грудня 1936 року в селі Долина (зараз  Тлумацький район,  Івано-Франківської області) у селянській сімї Михайла і Євдокії Босацьких. Володимир був наймолодшим, 9-ою дитиною у сімї, мав брата-близнюка Ярослава. В умовах приватної власності родина жила досить заможно, але після колективізації матеріальне становище стало вкрай важким. 

Після закінчення середньої школи в сусідньому селі Олеша, у 1954 році Володимир Босацький вступив на лікувальний факультет Станіславського медичного інституту (зараз Івано-Франківський національний медичний університет), який закінчив у 1960 році. Студентом одружився з однокурсницею Орисею Вітовською (1936 – 2009 рр.), з якою прожив усе життя. У них народилося двоє дітей син Ярослав Босацький та донька Галина Босацька (Самотовка).

Для Володимира Михайловича сімейні цінності і традиції були невід’ємною частиною життя. Як він писав у своїх спогадах: «В селі залишився з батьками найстарший брат Євстахій, решта виїхали. Тричі на рік на Різдво, Великдень і Покрову вся сімя збиралася у батьків – винятку не бувало. А найбільше нас об’єднувала пісня». 

Родинні традиції зберігаються і до сьогодні. Щороку вся велика родина – діти, внуки, правнуки – у другу неділю липня збирається в с. Долина біля старого будиночку в якому колись жили батьки Володимира Босацького. 

Все своє професійне життя Володимир Михайлович присвятив управлінню системою охорони здоров'я матері і дитини. Одразу після закінчення інституту був направлений на роботу в Чернелицьку дільничну лікарню (Городенківський район, Івано-Франківська область) на посаду лікаря акушер-гінеколога. Уже через рік у 1961 р. – очолив цю лікарню.   

У березні 1964 року – переведений на посаду лікаря акушер-гінеколога Городенківської районної лікарні, а уже в травні призначений на посаду районного акушер-гінеколога Городенківського району. 

Володимир Босацький з самого початку своєї професійної діяльності проявляв організаторські здібності, що було високо оцінено керівниками охорони здоров'я області.

У 1967 році В. Босацький був призначений на посаду заступника головного лікаря Городенківського району по лікувальній роботі. 

У 1971 році – переведений на посаду лікаря акушер-гінеколога Городенківської районної лікарні, а з 1972 року – районний акушер гінеколог Городенківського району. 

Подальше становлення Володимира Босацького, як організатора охорони здоров'я відбувалося у Коломийському районі Івано-Франківської області. У жовтні 1973 року був призначений головним лікарем Коломийського пологового будинку, який очолював 4 роки.

У 1974 році отримав вищу кваліфікаційну категорію по спеціальності «акушерство і гінекологія».

Володимир Михайлович з молодих років цікавився не тільки практичною лікарською діяльністю, але і науковою. У 1975 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Лікування хронічних запальних захворювань жіночих статевих органів підсадками консервованої хоріальної тканини ранніх термінів вагітності» в Чернівецькому медичному інституті (зараз Буковинський державний медичний університет). 

Запропонований у дисертації новий метод лікування зареєстровано Державним комітетом по винахідництву, про що видано Авторське свідоцтво на винахід № 1804851і патент, зареєстрований 29.11.1993 р. На підставі вказаного Патенту в 1997 році одержав Патент на Україну № 13230 «Спосіб лікування хронічних запальних захворювань внутрішніх жіночих статевих органів».

Суть винаходу. В гінекологічній практиці широко використовується екстракт плаценти, як біостимулятор. Відомо, що в зрілій плаценті і в хоріальній тканині ранніх термінів вагітності вміст біологічно активних речовин неоднаковий. Так, вміст нуклеїнових кислот найбільш високий в хоріоні ранніх термінів вагітності (6 – 12 тижнів), а активність моноаміноксидази в зрілій плаценті значно нижча, ніж в хоріальній тканині. Вміст сульфгідрильних груп, вітаміну С, полісахаридів, глюкопротеїдів, хоріонгонадотропіну, мікроелементів  в хоріоні ранніх термінів вагітності значно вищий, ніж у зрілій плаценті. Проаналізувавши різницю у вмісті біологічно активних речовин, Володимир Босацький передбачив, що застосування хоріальної тканини ранніх термінів вагітності (6 – 12 тижнів) матиме більш виражений терапевтичних ефект, ніж застосування зрілої плаценти. 

В. М. Босацький проводив експериментальне дослідження на тваринах (крільчихах). Клінічні спостереження над 150 жінками, хворими на запальні захворювання внутрішніх статевих органів, свідчили про високий терапевтичний ефект підсадок консервованої хоріальної тканини.

Проте, методика підсадок хоріальної тканини мала певні недоліки, а саме: складність дозування та неможливість тривалого зберігання. Тому В. Босацький запропонував виготовити з цільної хоріальної тканини ампульований препарат – екстракт хоріону. За апробованою методикою виготовлення екстракту плаценти створено новий препарат «екстракт хоріону». Хоріальну тканину отримували від здорових обстежених вагітних жінок після проведення артифіціальних абортів в терміні вагітності 6 – 12 тижнів. Одержану хоріальну тканину відмивали від згустів крові в фізіологічному розчині і в скляному посуді зберігали 7 діб при температурі + 2° С – + 4° С. Після консервації в холодових умовах хоріальну тканину зберігали в замороженому стані до моменту використання.

Саме тому у 1977 році він залишив престижну посаду головного лікаря та подав документи на конкурс, оголошений Вченою радою Івано-Франківського медичного інституту, по заміщенню вакантної посади асистента кафедри акушерства і гінекології.    

Працював на кафедрі з січня 1978 по грудень 1979 року. Через політичні погляди був змушений залишити викладацьку діяльність.

На початку 1980 року В. Босацький повернувся у Коломийський пологовий будинок, де працював спочатку ургентним лікарем, через декілька місяців очолив гінекологічне відділення, а ще через рік знову був призначений головним лікарем Коломийського пологового будинку. Під його керівництвом в Коломиї побудовано новий пологовий будинок, відкрито друге гінекологічне відділення. 

З січня 1984 року переведений на посаду головного лікаря Тлумацького району Івано-Франківської області. 

У 1986 році переведений на посаду головного акушер-гінеколога обласного управління охорони здоров'я Івано-Франківської області, а з 1989 року призначений ведучим спеціалістом по акушерству та гінекології області.

В кінці 1990 року В. Босацький очолив фізіологічне відділення  № 2 пологового будинку м. Івано-Франківська, а згодом гінекологічне відділення № 3.

У 1993 р. організував та очолив Прикарпатський центр репродукції людини – спеціалізований медичний заклад для діагностики і лікування всіх видів безпліддя. Працював на посаді директора центру з 1 червня 1993 року. 

Центр розпочинав свою роботу як філія Українського Державного центру діагностики і реабілітації репродуктивної функції людини на базі гінекологічного відділення пологового будинку. В 1995 році у відповідності з наказом МОЗ України на базі філії утворено Прикарпатський центр репродукції людини як самостійну державну медичну одиницю. Першим приміщенням центру було поліклінічне відділення (вул. Чорновола, 49), у 1999 році, за участю Президента України Леоніда Кучми, було здано в експлуатацію лікувальний корпус. В структуру закладу входить стаціонар на 40 ліжок і поліклініка.

Вперше на Прикарпатті впровадив лапароскопію в гінекологічну практику.

Брав активну участь у житті медичної громади краю: делегат VІІ Міжнародного конгресу акушер-гінекологів (Москва, 1973 р.), двох Всесоюзних з’їздів акушер-гінекологів (1975, 1983 рр.), всіх республіканських з’їздів України, численних науково-практичних конференцій та з’їздів з питань акушерсько-гінекологічної допомоги. Нагороджений значком «Відмінник охорони здоров'я», численними грамотами. Доцент кафедри акушерства та гінекології Івано-Франківської медичної академії з 25 грудня 1995 року. Автор 14 наукових праць. 

Брав активну участь у Коломийській народній самодіяльній чоловічій хоровій капелі медичних працівників та в народній аматорській чоловічій хоровій капелі «Сурма» Івано-Франківського національного медичного університету.

Помер Володимир Босацький 20 лютого 2005 року в м. Івано-Франківську. Похований на міському кладовищі м. Івано-Франківськ (с. Чукалівка).

В рідному селі Долина встановлено меморіальну дошку на амбулаторії, яка була відкрита за сприяння Володимира Босацького.

Роман Грицик

Роман Грицик

Роман Васильович Грицик народився 29 травня 1986 року в смт. Отинія Коломийського району Івано-Франківської області.


З 1993 року по 1998 рік навчався в Отинійській ЗШ.


З 9 класу навчався в Івано-Франківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 21,  яку закінчив у 2003 році.


Після закінчення школи, вступив у ВПТУ №18, де здобув професію бармена. 


У 2005-2006 рр. – служба в армії (на Львівщині)


Під час подій на Майдані в Києві  почав задумуватись про майбутнє України, говорив про те, що тільки силою народу можна здобути перемогу.


Саме це і стало поштовхом, щоб піти добровольцем у батальйон спеціального призначення «Івано-Франківськ».


Востаннє з Романом рідні розмовляли телефоном в серпні 2014 року. Він запевнив вагітну дружину, що все добре.


Далі зв'язок перервався, десь під Іловайськом...


Що чоловік зник без вісти, Алла дізналася тільки тоді, коли батальйон за кілька днів повернувся додому.  До весни 2015 року  вони чекали  на результати експертизи ДНК невпізнаних тіл, які були вивезені з-під Іловайська та поховані у безіменних могилах у Дніпропетровську. Однак вірили – їхній Роман живий. 


Роман Грицик загинув 29 серпня 2014 року в Іловайському котлі, довший час вважався зниклим безвісти. Завдяки аналізу ДНК тіло Романа ідентифікували. Він не дочекався народження сина.


У Романа Грицика залишилась дружина Алла та троє маленьких діток – п’ятирічна Настя, дворічна Віка та кількамісячний Максимчик, він прийшов на світ уже тоді, коли його батько загинув.