Симон Васильович Петлюра
Симон Васильович Петлюра (10 (22) травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Дядько (по-матері, вуйко) патріарха Мстислава.
Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).
Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Батько — Василь Павлович Петлюра — був нащадком давнього козацького роду, приписаним до міщан. До Полтави прийшов парубком, наймитував «звощиком», одружився, пристав у прийми, працював візником. 1890 року мав 3 виїзди, держав 2-х парубків. Мати — Ольга Олексіївна, з давнього полтавського козацького роду Марченків. Батьки мали 12 дітей.
У 13-й рік життя поступив навчатись до школи, закінчив через 2 роки першим учнем. Після закінчення бурси у 1895–1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора Миколи Лисенка.
З 1900 р., після знайомства в Полтаві з Миколою Міхновським, член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію). 1901 року брав участь у Всеукраїнському студентському з'їзді у Полтаві (від Полтавської духовної семінарії, хоча був виключений з неї).