Симон Васильович Петлюра (10 (22) травня 1879, Полтава — 25 травня 1926, Париж) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил. Дядько (по-матері, вуйко) патріарха Мстислава.

Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).

Народився у передмісті Полтави. Походив із давніх козацьких і священицьких родин. Батько — Василь Павлович Петлюра — був нащадком давнього козацького роду, приписаним до міщан. До Полтави прийшов парубком, наймитував «звощиком», одружився, пристав у прийми, працював візником. 1890 року мав 3 виїзди, держав 2-х парубків. Мати — Ольга Олексіївна, з давнього полтавського козацького роду Марченків. Батьки мали 12 дітей.

У 13-й рік життя поступив навчатись до школи, закінчив через 2 роки першим учнем. Після закінчення бурси у 1895–1901 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії. Був виключений за вияв революційно-національних настроїв і запрошення до семінарії композитора Миколи Лисенка.

З 1900 р., після знайомства в Полтаві з Миколою Міхновським, член Революційної Української Партії (РУП, 1905 року реорганізована в Українську Соціал-Демократичну Робітничу Партію). 1901 року брав участь у Всеукраїнському студентському з'їзді у Полтаві (від Полтавської духовної семінарії, хоча був виключений з неї).

Володимир Кирилович Винниченко (14 (26) липня 1880, Єлисаветград, Херсонської губернії — 6 березня 1951, Мужен, Франція) — український політичний та державний діяч, а також прозаїк, драматург та художник.

Ранні роки

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 року в місті Єлизаветград у селянській родині. Раніше були поширені помилкові дані про те, що місцем його народження є село Веселий Кут Єлизаветградського повіту на Херсонщині (нині с. Григорівка).

Батько його Кирило Васильович Винниченко, замолоду селянин-наймит, переїхав із села до Єлисаветграда й одружився з удовою Євдокією Онуфріївною Павленко, уродженою Линник. Від першого шлюбу мати Винниченка мала троє дітей: Андрія, Марію й Василя. Від шлюбу з Кирилом Винниченком народився лише Володимир.

У народній школі Володимир звернув на себе увагу своїми здібностями, і через те, вчителька переконала батьків, щоб продовжили освіту дитини. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано до Єлизаветградської гімназії.

Михайло Сергійович Грушевський (17 (29) вересня 1866, Холм, нині Польща — 25 листопада 1934, Кисловодськ, РРФСР) — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист. Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918). Багаторічний голова Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові (1897-1913), завідувач кафедри історії Львівського університету (1894-1914), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) таАН СРСР (1929), автор понад 2000 наукових праць.

Михайло Сергійович Грушевський народився 29 вересня 1866 року в українському містечку Холм (нині на території Польщі, має назву Хелм).

Батько, Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у греко-католицькій гімназії. За сімейною традицією Сергій Федорович здобув духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з церковнослов'янської мови. Мати, Глафіра Захарівна Опокова походила із сім'ї священнослужителів з містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського. Михайло Сергійович Грушевський, згадував своїх батьків, як справжніх патріотів України, які зуміли виховати «тепле прив'язання до всього українського — мови, пісні, традиції» та пробудити в своїх дітях національне почуття.

Кость Воєвідка народився 5 липня 1891 року в Празі у родині Лева Воєвідки. Здобув медичну освіту, здобув ступінь доктора медицини.

Кость Воєвідка був не лише відважним вояком Коша УСС, але рятівником. При Коші також існував захист для недужих. Лікарями Коша були др. Іван Рихло, др. Кость Воєвідка у 1914 р., др. Володимир Білозор 1915 р. і 1917 р., др. Володимир Щуровський 1916 р. Згодом д-р Воєвідка організував шпиталь та навчав лікарсько-сестринські кадри для УПА.

У Леґіоні УСС з лютого 1915 року - головний лікар Коша УСС. Після реорганізації легіону на полк у 1916 році д-р Беляй в створив службу курінних лікарів полкового санітарного шефа. А йому на зміну прийшов д-р Кость Воєвідка.

З 1919 року д-р К. Воєвідка стає головою Місії Українського Червоного Хреста у Берліні з помічником сотником Луговенком. Завданням Місії було у першу чергу придбати для українських збройних сил в Україні медичне устаткування, медикаменти, одяг, білизну, постіль. Ліки купували безпосередньо на фармацевтичних фабриках Німеччини, або у Швейцарії. Важливим завданням українського Червоного Хреста також було і налагодження міжнародної співпраці, потенційний захист втікачів та полонених. Відтак, у листопаді 1919 року, після смерті А. Вязлова, головою Українського Червоного Хреста (УЧХ) знову призначений А. Оконенко. Однак з метою зв'язку з усіма представництвами УЧХ у державах Європи (Берліні, Женеві, Празі, Римі, Белграді, Бухаресті, Варшаві) та таборах полонених переселенців з України у західно-європейські держави, керівництво д-ра Оконенка переважно було за межами України, у Відні, де знаходився центральний офіс Червоного Хреста.

Іра Маланюк (1919-2009) була однією з найвідоміших оперних співачок її часу. Вона отримала престижну нагороду Камерзінґерін двічі – один раз в Австрії і другий раз в Німеччині. Як постійна мешканка та солістка Цюріху, Байройту, Мюнхену і Відня, вона виконувала багато різний ролей мецо-сопрано. Іра Маланюк виступала по всій Європі в різних оперних театрах та на фестивалях. Вона їздила з гастролями по Північній Америці. Критики з Південної Америки та Австралії і публіка 1950-их і 1960-их років вважали Іру Маланюк надзвичайною співачкою – оперним мецо-сопрано. Іру Маланюк вважають відомою австрійською, швейцарською, німецькою та українською оперною співачкою.