Панфілов Павло Владиславович - народився 27. 12.1995 року в м. Радивилів Рівненської області. З 1996 року – проживав з батьками в м. Івано-Франківськ. Народився Павло в сім’ї військового.   01.09.2021 – 1 клас середньої школи №12, мав відмінні успіхи.

2003 рік – початок спортивної кар’єри, гравець ФК «Прикарпаття». Активний  учасник змагань з футболу ( Фінляндія, Данія, Швеція) Кращий воротар нагороджений дипломом на дитячому чемпіонаті з футболу у Швеції. 2009 рік стає гравцем ФК «Ураган». Переможець кубку України з футзалу серед юнаків 1995 р. 

01.09.2009 -  по 31.05.2011р.р. учень ПМЛ за напрямом « Математика».

2011 – 2012 рік як кращий спортсмен з єдиноборств запрошений на навчання в школу олімпійського резерву, місто Київ «Дзюдо». 

2012 р. студент ПНУ ім.. В. Стефаника студент кафедри «Фізичне виховання», продовжує своє тренування в м. Київ під керівництвом Заслуженого тренера України Ганни Каштанової. 

21.03.2014 року  -  будучи студентом 2 курсу отримав повістку, підписав контракт і пройшов військову службу (три роки) в одній з  військових  частин в м. Івано- Франківськ (початок російсько – української війни).

Впродовж служби проходив ротацію в м. Дніпро.

З 29.06.2017р.  – звільнений від служби, перебуваючи в лавах 95-ї аеромобільної бригади в м. Житомир.

01.07.2017 р. випускник ПНУ ім. В. Стефаника.

З 2010 по  - 2018 рр. багаторазовий чемпіон України з «Кунгфу – саньда» (1 місце), «Годзю – рю – карате», «УШУ»,  «Джиу – Джицу» .

2012 р. -   «Воїн року з Джиу –джицу» м. Івано- Франківськ.

2013 р. – « Найкращий спортсмен серед молоді з Джиу –Джицу».

2018 р. – « Кращий спортсмен» м. Івано – Франківськ.

2018 р. -  Чемпіон світу з карате (1 місце ) м. Одеса.

2019 р.  – Чемпіон світу з карате (1 місце) Португалія.

2019 р.  – Кращий тренер м. Івано – Франківськ.

Відзнаки: залікова книжка спортсмена УШУ – Гунг-фу, паспорт національної федерації САМБО України, 2016р., посвідчення майстра спорту з дзюдо. 

2022 р. з початком повномасштабного вторгнення  - доброволець ТРО м. Київ.  19 березня Павло організував своїх друзів - побратимів, відчайдушних  хлопців, котрі не мали жодного військового досвіду, але з великим патріотизмом та бажанням захищати рідну країну прибув у м. Київ. Ситуація в області на той момент була складна. Павло навчався швидко, адже допомагали  йому американські інструктори.  Після визволення Києва у  квітні  2022р.  – вступив до лав ЗСУ, служив в ССО (сили спеціальних операцій) Схід.  

Продовжував службу в Харкові, оскільки там на даний момент тривали важкі бої за область, стратегічно найважливіший Ізюмський напрямок. 10 вересня стало викликом для Павла. Завданням для їхнього підрозділу було зачистити село поблизу м. Ізюм, де базувалися окупанти. Опівночі, Павло разом з побратимами не те що зайшли, а залетіли в місто Ізюм на двох пікапах. Провели зачистку. 11 вересня о 5-й ранку Павло за позивним  «Вікінг»  першим підняв український стяг над головною державною будівлею Ізюму. 

Павло був командиром групи. Воїн.  Людина  котра не знала страху і ніколи не зупинялась на своїх досягненнях.  У  боях  за Бахмут, тримаючи свій сектор, вів стрілецький бій увесь день і ні краплі не виснажився. Жага не покидала його до самої смерті. Саме він підіймав моральний дух усій своїй команді. Більшість колег по зброї почували себе впевненішими, коли Павло був поряд. 

Після успішного виконання завдання вийшовши з міста Бахмут  був смертельно поранений ворожими дронами. Загинув воїн 23.02.2023 року, о 10:15 ранку у віці 27 років. 

Нагороди:

Відзначено НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА СПРИЯННЯ ОБОРОНІ КИЄВА»  за розпорядженням київського міського голови В. Кличка від 21.06ю2023р. № 516 

Відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України 

Назва «Золотий хрест»  за розпорядженням В. Ф. Залужний від 31. 07.2023р. № 1700

Нагороджений нагрудним знаком командувача об’єднаних сил Збройних Сил України  «за службу та звитягу» ІІІ ступеня за розпорядженням г – л/л – нт С. І. Наєв.

Нагороджений орденом «за мужність» !!! ст. Президент України В. О. Зеленський від 24.08.2023р.№ 517. 

Третяк Володимир Романович народився 11 вересня 1981 року у місті Івано-Франківську. У 1987 році пішов у перший клас Угорницької загальноосвітньої школи. Навчався тут до 9-го класу. У 1996 році розпочав навчання у Природничо-математичному ліцеї в м. Івано-Франківську (нині Івано-Франківський ліцей ім. І. Пулюя). Під час навчання в ліцеї був виховником Івано-Франківської пластової організації. 

У 1998 році вступив на перший курс Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника (природничий факультет, спеціальність "Біологія"). Закінчив навчання у 2003 році, здобувши освіту біолога викладача, і вступив в аспірантуру  цього ж навчального закладу за спеціальністю "Екологія" (назва кандидатської дисертації "Вплив абіотичних та біотичних факторів на поліморфізм популяцій Eristalis tenax L. (Diptera, Syrphidae) північно-східного макросхилу українських Карпат").

Під час навчання в університеті став співзасновником студентського ентомологічного товариства "Тенакс-17". А також у 2008 році був серед співзасновників науково-популярного журналу "Станіславівський натураліст", де молоді науковці-біологи друкували статті про свої дослідження та відкриття. Зокрема, тут було опубліковане повідомлення про унікальну знахідку-відкриття Володимира Третяка на терені Галичини - зуб  найбільшої викопної акули мегалодона, яка існувала мільйони років тому.

Крім того, наукові статті Володимира були опубліковані у багатьох фахових виданнях України та світу. Також молодий науковець був постійним учасником численних всеукраїнських та міжнародних наукових конференцій, конгресів, семінарів і симпозіумів.

Упродовж 15 років, до 2018 року включно, працював асистентом кафедри біології та екології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Хоббі Володимира, а саме любов до природи та подорожей, привела його до туристичного клубу "Похід в гори", де він з 2018 року почав працювати менеджером. Завдяки йому багато людей дізналися про найцікавіші місця в Україні та цілому світі.

Одним із улюблених занять Володимира Третяка було підкорення гірських вершин. Серед них - вершини в Японії, Чилі, Бразилії, Аргентині, Непалі, Франції, Туреччині і, звичайно, Україні.

27 лютого 2022 року Володимир Третяк отримав повістку і, не зволікаючи, з'явився до Івано-Франківського ТЦК та СП. Звідти направлений на навчання до Міжнародного центру миротворчості та безпеки (відомого як Яворівський військовий полігон), де 13 березня 2022 року отримав поранення, несумісні з життям, внаслідок ворожого ракетного обстрілу.

У Третяка Володимира залишилась дружина Ольга та донька Тетяна.

Тарас Тимура, Солдат. Кулеметник 3 роти 2 взводу 42 механізованої бригади. Народився в м. Івано-Франківську 10 березня 1987року.

З 1 по 9 клас навчався в 21 ЗОШ м.Івано-Франківська. З 2002 по 2005 рік здобував професію «Оператор комп’ютерного набору, обліковець з реєстрації бухгалтерських даних». Далі продовжив навчання в Івано-Франківському інституті менеджменту Тернопільського національного економічного університету, який закінчив 2010році.

Працював на різних підприємствах м. Івано-Франківська, Києва та за кордоном нашої держави.

28 лютого 2023р.був призваний по мобілізації в Збройні Сили України.

Проходив військовий вишкіл на Яворівському та Рівненському полігонах після чого був направлений на посаду кулеметника в 42 механізовану бригаду захищати рідну Україну.

Загинув 17 червня 2023 року поблизу населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області.

Михайло Клодніцький – молодший сержант, командир розвідувального відділення 78 окремого десантно-штурмового полку.

Народився 30 вересня 1990 року в м. Івано -Франківську. В зв’язку з переїздом батьків, зростав та вчився в школі  села Хотимир Тлумацького району.

2006р.  закінчив школу   та у вересні місяці вже навчався в училищі, де здобував професію «Електромеханік з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин», яке закінчив у 2009р.

В період з 2009р по 2010 рік проходив службу в ЗСУ. З 2011 по 2012 рік, а також з 2020 по 2022 роки працював водолазом – рятувальником при Державній службі надзвичайних ситуацій в Івано-Франківській області.

З початком російської агресії 25 лютого 2022р. добровільно став на захист України в 102 бригаді територіальної оборони. 

Героїчно загинув 27 жовтня 2023р. в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізської області. Залишилась дружина, син та рідні.

Володимир Козир. Солдат. Водій - електрик взводу зв’язку.

Народився 23 липня  2003 року в с. Саджава  Богородчанського району.

Навчався в Саджавській загальноосвітній школі з 2009 по 2018 роки.

З вересня 2018року навчався в даному училищі за професією «Слюсар з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики (електромеханіка); електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування», яке закінчив 2021р.

06 жовтня 2021р. призваний в Збройні Сили України м. Київ.

Війна застала його в навчальному центрі «Десна» на посаді водія-електрика взводу зв’язку 2 спецбатальйону.

Від російської агресії захищав м. Суми, обороняв Харків, Горлівку, Авдіївку. 

Загинув 20 березня 2023р. в районі населеного пункту Авдіївка.