Паркулаб Олег Іванович - народився 27 травня 1975 р. в м.Івано -Франківськ в сімʼї робітників.

Навчався та закінчив ЗОСШ 10 в 1992 р.та поступив до Івано Франківського національного технічного університету ʼʼНафти та Газуʼʼ,де здобув спеціальність -інженер-механік.

При університеті закінчив військову кафедру з присвоєнням звання лейтенанта.

Після закінчення університету з 1998 р. почав працювати на ВАТʼʼІвано-Франківськ цемен  на посаді слюсар-механік.

В 2000р. був переведений на посаду майстра зміни цементного цеху.

З 2006р. по 2013р.працював заступником начальника залізничного цеху.

З 2013р.почав працювати на фірміʼʼБарваʼʼ

З 2021р. і до мобілізації працював в фірміʼʼЮСІ- Трансʼʼ  на посаді майстра по ремонту вагонів та рухомого складу.

8 вересня  2022р.отримав повістку до ТЦК і пройшовши військову комісію

15 вересня 2022р.був зарахований до складу ЗСУ у званні старший лейтенант.

Воював у складі полку спеціального призначення ʼʼАзовʼʼ на посаді командира третього штурмового взводу,другої штурмової роти,другого штурмового батальйону з позивнимʼʼкаскадерʼʼ.

Олег був чуйним та добрим сином, щирим та хорошим товаришем та відданим побратимом і командиром.

З 24 січня 2023 р.вважався зниклим безвісти,а з 14 березня стало відомо ,що Олег загинув при виконанні бойового  розпорядження прикриваючи своїх побратимів на Бахмутському напрямку Донецької області.

Дякуючи побратимам тіло Олега було винесено  з місця де проходили бойові дії та доправлено до рідного міста де і був похований 18 травня 2023р. в с.Чукалівка,на Алеї Героїв.

Вічна памʼять та слава усім Героям,які віддали своє життя за нашу Україну.

Чепіль Андрій Ігорович народився 6 квітня 1994 року в с. Бабухів Рогатинського району.

Закінчив Івано-Франківську загально освітню школу, тепер ліцей №10, Івано - Франківську дитячу музичну школу №2 ім. Василя Барвінського по класу кларнета, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. В дитячі та юнацькі роки займався у Футбольній Спеціалізованій Дитячо -  Юнацькій Школі Олімпійського Резерву "Прикарпаття", в шаховому в клубі «Деб’ют», багато країн відвідав із фестивальними програмами танцювального колективу «Галицька веселка», був членом національної скаутської організації «Пласт», та Мальтійської служби допомоги.

Маючи рідкісну групу крові, завжди за першим дзвоником був у пункті переливання крові, щоб встигнути когось порятувати. Андрій був активним учасником суспільного життя нашого міста. З початком революції гідності очолив Студентську Раду Майдану, студентське братство Національного Технічного університету Нафти і Газу, а згодом і міську організацію студентського братства. Постійно виступав на мітингах, разом із однодумцями займалися виготовленням засобів захисту, навчанням, та відправкою в Київ добровольців. Часто з друзями – Мальтійцями Андрія можна було зустріти на Майдані Незалежності під час революційних подій.

Паралельно із суспільно – політичним життям Андрій активно займався музикою. Ще до закінчення музичної школи опанував саксофон, з яким не розлучався до війни. Був учасником музичних колективів «Смерічка», «Фріссон бенд», «Фріда» та найбільше себе віддавав гурту «Кораллі», де був трембітарем. Колектив виступав в різних куточках держави, також на фестивалі і в довоєнному Бахмуті. Після закінчення університету був призваний на строкову службу в ЗСУ. Служив в оркестрі почесної варти Президентського полку. Активно займався самоосвітою, дуже багато читав філософської літератури. Вдосконалював на курсах свої знання з англійської мови. Опанував скейтборд і у вільний від концертів час працював інструктором на лижному курорті «Буковель». За півроку до війни одружився із Богданою, теж музиканткою.

В перші тижні російського вторгнення отримав повістку і не вагаючись пішов до ТЦК. В складі 7 батальйону боронив рідну землю під Ізюмом, та Куп’янськом. Перевівшись у 47 Штурмову Бригаду «Маґура», отримав посаду командира відділення, командира бойової машини, а згодом і командира та головного сержанта взводу, також отримав позивний -  «Кріс». На початку червня підрозділ був перекинутий на Запорізький напрямок, де відбувалися важкі бої. Як командир, завжди переживав за свій взвод. Коли недостатньо було коштів на придбання приладів нічного бачення, Андрій продав власний автомобіль. Постійно підбадьорював і показував приклад стійкості своїм побратимам у сутичках із ворогом. 28 червня разом із групою не повернувся із бойового завдання біля с. Роботине. Тільки через чотири тижні його побратими, ризикуючи життям, забрали тіло Андрія з поля бою.

Більше двох місяців тривали експертизи зі встановлення та порівняння ДНК. Нагороджений посмертно: Орденом «За Заслуги» ІІІ ступеня, Залізним Пластовим Хрестом, та відзнакою міського голови «За честь і звитягу». Його брати Віталій та Орест, який воював пліч о пліч з Андрієм, продовжують нести службу у ЗСУ.  Похований 10.10.2023р на Алеї героїв кладовища с.Чукалівка Івано-Франківської ОТГ.

Кудла Андрій Іванович народився 28.07.1976 року в Івано-Франківську.

Навчався в школі 19.

Брав участь в шкільному хорі був солістом.

Після школи пішов навчатись на електрика в Отинії після навчаня був призваний до армії служив в Кривомурозі ППО радістом після армії працював на Автоливмаші відтак як був старий брат піля смерті батька коли йому було 14 став головою сім'ї 

З початком вторгнення добровільно вступив спочатку в тероборону а потім і до лав зроїних сил

Служив в 10 гірськоштурмовій бригаді Едельвейс

Спочатку був навідником потім був переведений в піхоту сваши командиром мінометного відділеня.

Служив від 8.03.22 загинув 05.10.22 

Загинув в наслідок арт обстрілу поблизу Васюково біля Бахмута

Був нагороджений орденом за мужність третього ступеня посмертно.

Народився Савчин Сергій Олександрович 30 вересня 1997 року в м.Магнітогорськ Челябінської обл. рф.

У 1998 році у віці 9 місяців разом з мамою Наталією переїжджають в Україну до м. Івано-Франківська. Коли Сергію виповнився 1 рік, потрапив на виховання до дитячого будинку в м. Надвірній. 

В 1999 році помирає мама  і його 30 березня 2000 року під свою опіку забирає тітка Світлана, яка стала для Сергія мамою.

У 2003 році поступає на навчання до 1-го класу Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 16. За час навчання полюбив такі предмети , як фізкультура та трудове навчання. Брав участь у багатьох спортивних змаганнях та олімпіаді з трудового навчання. 

У 2012 році закінчив 9-й клас та поступає на навчання до ВПТУ №21 здобувати професію «Виробник художніх виробів з металу; коваль ручного кування». Проходив виробничу практику на локомотиво-ремонтному заводі. 

Із 2016 року - працівник товариства «Франко Брук», де спочатку займається монтажем бруківки, а пізніше- її виготовленням.

29 липня 2019 року підписує контракт із Збройними силами України: проходить військову підготовку в м. Житомирі та стає десантником, виконуючи завдання в роті вогневої підтримки на посаді кулеметника. Восени 2019 року  відправляється у зону бойових дій на Луганщину - у м. Щастя. Під час ротацій постійно вдосконалював свої навички, увесь час навчався.

У 2021 року  призначений на посаду командира відділення, мав позивний «Блок».

24.02.2022 року зустрів у м. Миколаєві, де його бригада виконувала завдання з оборони та захисту міста й області. Брав участь у важких боях за м.Вознесенськ, Антонівський міст та ін. населені  пункти, займався евакуацією мирного населення, вивозив поранених. 

За період служби опанував навики стрільби з усіх видів стрілецької зброї, гранатометів тощо, умів їздити на бойовій машині «Хамер», був інструктором для новоприбулих захисників.

Перейшовши згодом у штурмову роту, брав участь у важких боях за населені пункти Харківщини,  міста : Лиман, Богородичне, Бахмут….

04.03.2023 року, у віці 25 років,  Сергій загинув поблизу н.п.Іванівське  Бахмутського району Донецької області, виконуючи бойове завдання військового командування.

Сергій мав своє життєве та бойове кредо й завжди стверджував наступне : « Коли поранять, то не біда- вилікують !

Коли вб’ють - не страшно, бо - не зрозумієш!

Найгірше, коли ти не можеш нічим допомогти!»

Народився 06.11.1994р. в м.Івано-Франківську.

У 2001 розпочав навчання  Івано-Франківській загальноосвітній  школі    І-ІІІ ступенів №16, де провчився  до 9 класу. Був активним футболістом : у 5 класі у складі шкільної команди виграли 3 місце з футболу в Кубку міста. Після закінчення 9 класу Дмитро  поступив в Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва, де відзначався успішністю у навчанні та здобувши професію слюсара з ремонту автомобілів. Після завершення навчання в ліцеї працював у сервісі технічного обслуговування автомобілів, де також мав неймовірні успіхи у роботі. 

У 2015 році був призваний  на строкову військову службу у лави Збройних сил України, де проходив службу за  професією  водія-механіка МТЛБ. За зразкову службу отримав військове звання «молодший сержант.

У перший день війни, 24.02.2022р., був мобілізований на боротьбу проти російського загарбника. 

Під час захисту України отримав два поранення.

Нагороджений орденом «За мужність (3 ступеня)»  (посмертно).