Дутчак Віталій Ярославович народився 10 листопада 1972 року в селі Цуцилів Івано-Франківської області. Згодом сімʼя переїхала до Івано-Франківська, де він навчався в загальноосвітній школі номер 15. Після школи в 1990 році вступив в Національний технічний університет нафти і газу, де здобув вищу освіту за спеціальністю інженер-геофізик і закінчив кафедру військової підготовки. Працював на різних підприємствах, де зарекомендував себе як порядний і старанний працівник. 

В 1997 році одружився. З дружиною Тетяною народили і виховали доньку Анну і сина Владислава, для яких був турботливим батьком і чудовим прикладом для наслідування. Також Віталій був прекрасним дідусем для своєї внучки Емілії. Через декілька років після розлучення знайшов щастя з Любовʼю, з якою провів останні роки свого життя. 

З початку повномасштабного вторгнення мав намір встати на захист своєї сімʼї і Батьківщини. І в серпні 2022 року вступив добровольцем до складу 102 окремої бригади територіальної оборони. Захищав Батьківщину на Запорізькому напрямку в районі населеного пункту Гуляйполе. Віталій проявив себе справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу. Вже через декілька місяців служби став на посаду командир роти та звання Капітана. За час служби був нагороджений відзнаками: «За бойову звитягу», «За честь і звитягу» та почесним нагрудним знаком Головокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».  

Все своє життя Віталій був гідним прикладом для оточуючих. Загинув 6 квітня 2023 року внаслідок ворожого авіаудару в районі населеного пункту Гуляйполе, Пологівського району, Запорізької області.

Долішній Богдан Ігорович - народився 28 лютого 1987р. у місті Івано-Франківську. Був старшим сином у багатодітній сім’ї. 1994р. у віці семи років пішов до місцевої школи № 15.

Ще змалку мав великі здібності та інтереси до дерева. Полюбляв виробляти з нього різні фігурки та мав до цього великий дар. Також, Богдан любив малювати.

Закінчивши школу(9 клас) у 2003р. вступив до вищого художнього професійного училища № 3 за професією столяр верстатник художніх меблів. Закінчивши училище, Богдан пішов працювати за професією. 

А вже у 2005р. пішов служити до військової частини А4302 «Десна». Прослуживши там 6-7 місяців перевівся до Львівської військової частини, у котрій закінчив свою службу. Повернувшись додому, пішов працювати по спеціальності. Згодом, одружився та в щасливому шлюбі народилась донька, а  через 6 років син.

Коли сину виповнився 1 1рік Богдан приймає рішення їхати закордон, щоб дати дітям краще майбутнє. Через 3 роки Богдан повернувся на Батьківщину і здійснив свою мрію - відкрив власне виробництво меблів, яке було досить успішним, бо він вкладав туди не тільки свою працю, а й душу. 

Згодом, 24 лютого 2024 року в Україні розпочалась повномасштабна війна. Богдан, не вагаючись, пішов добровольцем захищати свою неньку. 03 квітня 2022 розпочав навчання в рідному місті у складі військової частини А7091 та став головним сержантом-командиром 1 кулеметного відділення кулеметного взводу 2 стрілецької роти військової частини А7091. Через деякий час, поїхав на навчання у місто Львів, після чого,  розпочалась серйозна служба в місті Харків, точніше в області. Перебував він там половину служби також там получив нагороду «за особливу службу 3 ступеня», а згодом поміняли локацію на Донецьку область с.Колодязь. 03 березня 2023 неподалік  села Невське Луганської області під час виконання військових обов’язків Богдан трагічно та героїчно загинув.

Після смерті сім’ю нагородили нагородою Богдана відзнакою посмертно за честь і звитягу

Олег Дзюбка народився 20.06.1994 року жив у місті Івано-Франківськ. Закінчив ліцей №15. Працював водієм. Захоплювався музикою, любив її не лише слухати, а ще й створювати. Був активним у соцмережах і різних додатках для спілкування, через це в армії отримав відповідний позивний.

З часом прийняв рішення захищати свою країну 29.07.2021 року Олег став воїном Збройних Сил України. Служив у 109-му батальйоні 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Обіймав посаду старшого стрільця.

Солдат Олег Дзюбка, позивний Тіктокер, загинув 17 лютого 2023 року в бою з окупантами біля села Роздолівка на Донеччині. Воїну назавжди 28 років.

«Він був дуже позитивною людиною, завжди була посмішка на обличчі. Дуже любив життя, постійно пробував щось нове і не сидів на місці. Він був дуже сміливим, його не зламало жодне поранення, він щоразу знову йшов у бій», – розповіла рідна сестра загиблого Марія.

«Олежику, ти був світлою людиною. Нехай те світло ніколи не згасає, а освічує тобі дорогу в Царство небесне! Спочивай з Богом. Сумуємо за тобою! Але герої не вмирають!» – написала землячка Ольга Когут-Березовська.

Поховали захисника на Алеї Слави в селі Чукалівка на Івано-Франківщині.

Вдома на Олега чекали мама і сестра.

Тарасюк Гнат Ігорович народився 16 серпня 1995 року у Львові. 

Дитинство провів у місті Івано-Франківську та у місті Надвірна Івано-Франківської області. З юних років у Гнатові проявилися любов до природи і талант до малювання, що в подальшому стане його улюбленим заняттям. 

Серед наук любив біологію, тому згодом вступає до Івано-Франківського природничо-математичного ліцею.

Продовжує займатися музикою, відвідує духовий оркестр, ще більше малює - серйозно захоплюється графікою. 

У 2012 році вступає до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Ґжицького, аби стати ветеринаром. 

Буремні роки революції гідності застають Гната у Львові, де він бере активну участь у протестах на підтримку євроінтеграції та опиняється із друзями в Одесі. З початком російського вторгнення Гнат тут же перериває своє студентське життя і стає на шлях воїна, яким гордо крокуватиме до кінця.

Стає учасником добровольчого батальйону «Шторм» в Одесі і відправляється в зону проведення АТО. Брав участь у боях неподалік Георгіївки Луганської області, де він і побратими вступили в бойове зіткнення із російськими підрозділами Псковської десантної дивізії. В результаті бою були захоплені дві російські БМД і підбитий один танк. Нагороджений відзнакою Президента України за участь в АТО та стає ветераном війни - учасником бойових дій.

Після перших бурхливих років війни повертається до цивільного життя, започатковує нову справу - стає тату-майстром. Виробив характерний стиль графіки - його роботи не переплутаєш ні з чим. Був, як справжній митець - принципово не бив комерційні та популярні ескізи, лише те - що сам створив і хотів. Вважав свою роботу мистецтвом, тому кожна його робота є унікальна та довершена.

Повномасштабне вторгнення російських військ багатьох застало зненацька та неготовими. Проте не Гната. З перших днів знову стає добровольцем.  Бере участь в обороні Миколаївщини та Херсонщини. Служить в 126 окремій бригаді ТРО у складі штурмової групи. Бере участь в операції зі звільнення Херсона.

13 серпня 2023 р. при виконанні бойового завдання - штурмі лівого берега Дніпра в Херсоні отримав смертельне поранення.

Кушнір Віталій Ігорович - народився 27.07.1982 року в селі Загвіздя, що поруч з Івано-Франківськом. Він був первістком в сім”ї Кушніра Ігора Олексійовича та Кушнір Оксани Петрівни. 1984 році маленьким хлопчиком пішов в дитячий садочок. Був цікавою та допитливою дитиною. В 1988 році в шестирічному віці став учнем Загвіздянської загальноосвітньої середньої школи. 

Кажуть погляди, думки дитини найперше формує сім”я, а потім школа. Він ще як маленька особистість формувався в перші роки Незалежності України. 

Коли ми як нація відчували велику гордість , що будемо жити в своїй Богом даній землі. Молода мама гордилась, вперше в житті вишитою сорочкою для сина. 

Він зростав хорошою дитиною, у всьому допомагав батькам. А коли народився молодший брат, то вони завжди були разом. Був для нього прикладом і підтримкою.

У 1999 закінчив школу. У цьому ж році поступив в ВПУ №18 за спеціальністю кухар. 

Після закінчення учбового закладу з 2001-2002 рр проходив службу в ЗСУ.

Він завжди прагнув досягати кращого. У 2011 закінчив приватний заклад «Галицька Академія»  за спеціальністю менеджер-економіст.

З початком війни, 2014 року, почав посилено вивчати військову справу, бо відчував, що знає замало. 

Він вже тоді розумів, що росія – держава агресор і на цьому не зупиниться.

Здобував навики в у вишколах та військових навчальних курсах. 

2 вересня 2017 року став найщасливішим днем - він одружився з своєю дружиною Оксаною. Летіли невблаганно дні сімейного життя. 28 вересня 2019 року народилась донечка Софійка – його маленький скарб. 

В перший день повномасштабної війни 24 лютого 2022 року Віталій добровольцем пішов в військомат.

Служив кулеметником роти вогневої підтримки 8-го батальйону 10 ОГШБ Едельвейс.

Разом з побратимати пройшов нелегкий шлях від Києва та Київської області, через Харківську та Луганську області, до Бахмутського напрямку Донецької області.

В Харкові склав присягу і став членом УНСО.

12.08.2022 року отримав поранення обидвох рук під Соледаром. Був прооперований, залишився на реабілітації. 

Відсвяткувавши день народження донечки, не дочекавшись до повного одужання - повернувся знову до побратимів, в зону найгарячіших бойових дій на Бахмутському напрямку.

Загинув Герой з побратимами, під час виконання бойового  завдання, 22.12.2022 р. поблизу села Білогорівка Донецької області.

Посмертно нагороджений орденом за мужність ІІІ ступеня.