Єремягін Олекандр Сергійович народився 16 вересня 1970 року в м.Івано-Франківську. Навчався в ЗОШ 1.

З 1984 року навчався в СПТУ-8 , яке закінчив з червоним дипломом . З 1988 року по 1990 рік був призваний на військову службу , демобілізований в званні «старшина».

Навчався в ІФІНіГ на факультеті «менеджмент у виробничій сфері».

Проживав і працював у рідному місті ,мав захоплення - автоспорт.

Він був з тих , хто «Ніхто крім нас!» ВІн був бойовим командиром одного з підрозділів 80-ї бригади і стояв на захисті нашої землі у 2014- 2015 роках . Пройшов найгарячіші точки на сході країни , серед яких Луганський аеропорт .

Олександр був завжди на боці правди і справедливості, він не йшов на компроміси з совістю ,хоча спокуси були ,він був щирим патріотом своєї країни .

Після повернення з фронту в 2015 році рятувався улюбленою справою - лікував автівки, мав власну автомайстерню.

З 2000 року був учасником з раллі та слалому ,суддею ЧУ з гірських гонок.

Коли прийшла війна в Україну 2022 році, він зібрав наплічник і пішов, пішов туди де найважче в ДШВ. Пішов в 14-му, пішов в 22-му ,пішов як герой .

В складі 80-ї ДШВ боронив нашу землю від ворогів в найгарячіших точках бойових дій (Миколаїв, Херсон, Харків, Лисичанськ, Донецька область) наближаючи нашу перемогу.

Воїн - захисник надзвичайно щирий і чуйний, цілеспрямований, відданий друг, люблячий син, брат, чоловік, батько, дідусь.

Олександр прожив гідне, яскраве життя .

14 грудня 2022 року головний сержант Єремягін Олександр Сергійович загинув внаслідок ушкодження від вибухів та осколків під час  військових дій поблизу н.п. Торське Крематорського району Донецької бласті .

Нагоджений Олександр Сергійович 

- Відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції» 17.02.2016р.

- Почесною відзнакою «За участь у бойових діях у зоні АТО».  27.07.2017р.

- відзнакою міського голови м.Івано-Франківськ «За честь на звитягу» (посмертно) 03.2023р 

- є почесним громадянином м. Івано-Франківська (посмертно)

- нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно ) 08.03.2023 р.

ВІТАЛІЙ ДЗІБІЙ (02.01.1993–06.08.2023) – захисник України, активіст «Спілки волонтерів Прикарпаття». Боєць 1-го полку спецпризначення «Сафарі» НПУ, солдат-гранатометник 78-го окремого десантно-штурмового полку ЗСУ. Помер унаслідок поранення, отриманого в бою біля міста Оріхів Запорізької області. 

Після закінчення середньої школи, навчався в ПТУ № 13, де отримав добру робітничу спеціальність.  Пройшов строкову службу в інженерно-саперних військах та отримав військову спеціальність – сапер. У мирному житті працював у торгівлі. Де б наш Віталик, як його всі називали, не був, всюди користувався повагою, авторитетом. Його всі любили. Відзначався водночас і твердим характером: свої обіцянки завжди виконував, був дуже стійким до болю, мав високий больовий поріг, але й намагався ніколи нікому не завдавати зайвих турбот і клопотів.

Із 2014-го активний член «Спілки волонтерів Прикарпаття». Дуже любив і часто відвідував дитячі будинки, привозячи допомогу. Із початку повномасштабного вторгнення рф 24.02.2022 днював і ночував в обласному волонтерському штабі, сортуючи, складаючи гуманітарні вантажі. У волонтерські поїздки на фронт із допомогою воїнам ЗСУ вирушав практично кожні два тижні. Інколи рідні навіть не знали, що він їхав саме у зону бойових дій. Не любив фото в соцмережах – більше переживав, щоб рідні не хвилювалися. Стресом для нього було, коли їхали інші водії-волонтери, а йому давали можливість перепочити. 

У грудні 2022 р. добровільно пішов на фронт захищати Україну. Спочатку воював у складі 1-го полку спецпризначення «Сафарі» НПУ. Згодом перейшов у 78-й окремий десантно-штурмовий полк ЗСУ. Солдат-гранатометник. Виконував дуже складні бойові завдання у найгарячішому напрямку на Запоріжжі – поблизу м. Оріхів та с. Роботине.  

Помер 06.08.2023 унаслідок поранення, отриманого в бою біля міста Оріхів Запорізької області. 

Привітним, веселим, життєрадісним, безвідмовним, завжди готовим прийти на допомогу – саме таким його запам’ятають у громаді. 

Нагороджений відзнакою міського голови Івано-Франківська – «За  честь і звитягу» (посмертно).  За волонтерську діяльність у 2022 р. отримав подяки від начальника Головного управління Національної поліції  в Івано-Франківській області та від командира Роти поліції особливого призначення ГУНП в Івано-Франківській області.

Слава і вічна пам’ять Герою!

Матвіїв Василь Степанович народився 13 січня 1984 року в селі Загвіздя Івано-Франківської області. В 3 роки пішов у сільський садок, а пізніше і в школу. Був кмітливим, доброзичливим й непосидючим.

Василь був другою дитиною в сімʼї Степана та Марії. Мав старшу сестру Наталю. 

Любов до рідної землі привʼязали йому ще з дитинства, оскільки батько був військовим. Перебуваючи певний період часу за кордоном, мріяв якнайшвидше повернутися додому, бо « так добре, як вдома, не буде ніде».

У нього не було власних дітей, але племінниць любив, як своїх. Після кожного запеклого бою телефонував і розповідав, що заради них знаходить сили мужньо боротись далі. 

У червні 2022 року Василь пішов добровільно у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс». Він був водієм кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону  військової частини А4267.  5 місяців перебував у відомих нам гарячих точках України, а саме в Соледарі, Покровську, Кураховому. 

Позивні «Матвій», «Матвійко». 

Укриття рятували життя, але від близьких вибухів Василь отримував сильні контузії. Він часто не виходив на звʼязок по декілька днів. 

Ніхто не міг повірити, що кінцеві смс та виклики залишаться так і непереглянутими…

03.02.2023 року племінниця почула найстрашніші слова по телефону «Вибачте, ми не змогли врятувати…»

Останнім місцезнаходженням Василя був н.п. Миколаївка Бахмутського району, де він і загинув  02.02. 2023 року через смертельні поранення несумісні з життям під час мінометно-артилерійського обстрілу завданого військовими формуваннями російської федерації. 

Нагороджений відзнакою «За честь і звитягу» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Нестерпний біль огорнув серця рідних… Для родини - це велика втрата, а для батьків - скорбота на все життя.