Івано-Франківськ - місто героїв

Павло Підлужний

Павло Підлужний
Захисник Підлужний Павло Петрович народився 25 жовтня 1975 року в місті Бурштин Івано-Франківської області, де минуло його дитинство. 

Після закінчення школи здобув професійну освіту в деревообробному училищі в місті Івано-Франківську. Дерево було його професійним покликанням, з яким він пов´язав майбутнє життя.

Проходячи практику в селі Підвербці Тлумацького району Івано-Франківської області познайомився з майбутньою дружиною Оксаною, з якою прожив в шлюбі 30 років. 

В шлюбі у них народились 2 дітей: донечка Мар´янка і син Назарчик.

Протягом свого життя працював у різних країнах світу, але впродовж останніх років жив і працював у Польщі.

Після початку повномаштабного вторгнення відчувши поклик серця захистити Вітчизну прийняв рішення стати добровольцем і вступив до лав Територіальної оборони від Івано-Франківської області.

Підлужний Павло за позивним «Апостол» був водієм автомобільного відділення автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А7030. Потім був переведений до розвідувального взводу військової частини А7370.

Напротязі своєї служби сумлінно та віддано захищав території нашої держави. 7 травня 2023 року під час виконання бойового завдання загинув в селі Зелене Поле Волноваського району Донецької області.

Вячеслав Тушний

Вячеслав Тушний
Тушний  Вячеслав  Віталійович народився у Івано-Франківську 1 березня 1991 року. У 1998р, тримаючись  за  теплі долоньки мами Олександри,   Вячеслав  прийшов  до  першого класу Івано-Франківської ЗШ  №3.  Вячеслав  був добрим  чутливим хлопчиком,  любив природу,  тварин,  взагалі любив життя.    Закінчивши навчання  у школі, вступив  до коледжу  електронних  приладів. Працював у коп’ютерному залі „Смайл".  У 2010-2011 проходив  військову службу   на посаді  стрільця  внутрішніх  військ в  Одеській  області.  Службу   виконував   чатовим  у внутрішній варті,  мав  понад  50  завдань  бойової  служби. Був прикладом для  службовців   особового складу  у  виконанні  військового  обов’язку.

Після армії працював барменом в  „Панорама Плаза”.

Вячеслав був творчою людиною,  писав вірші й музику (РЕП).Мав багато друзів і завжди був душею  компанії. Серце  Вячеслава  належло  дівчині, з якою мріяв  одружитися.

Важливе  місце  у житті  Вячеслава,  окрім  мами  Олександри,  коханої дівчини та  друзів, займала  його улюблена  собака  Барта,  яка на даний  час  огорнута домашнім   затишком  та  любов’ю   сім’ї  директора  25  ліцею  Якимів  Світлани  Миколаївни.

Знайомство    Світлани Миколаївни з  Вячеславом  та  Бартою  вібулося  у приміщнні  ліцею, де на той  момент   формувалася територіальна  оборона  міста. Хлопець  високого зросту, гарний,  виважений,ввічливий,  наповнений  патріотичними почуттями і розумінням стати на захист України,   з пітбулем   Бартою привернув  увагу Світлани  Миколаївни.  І одного разу  почувши  слова: «Нас  відправляють… Барту  візьмете?».  Світлана  Миколаївна погодилась  взяти на перетримку   Барту.  Але  доля,  на жаль,   все  визначила  по іншому…  Барта  уже  не на перетримці, вона  повноційнний,  відданий  член  їхньої сім’Ї.

З 2014 року Тушний  Вячеслав пішов служити в АТО. 

Після служби  працював  сушистом  у ресторані „Біле  і Чорне” міста Івано-Франківська.

24 лютого   2022  року несподівано в життя мирних  українців  увірвалася  війна,  розпочата росією. Вячеслав  у перший  день  війни  зробив  свідомий,  добровільний  вибір – стати на захист  України  у складі 102 Об ТРО  імені полковника Дмитра  Вітовського  78 батальону  3 роти  2 взводу.  

Під час виконання  бойового завдання  на околицях міста  Гуляйполе  Запорізької області 6 липня 2022 отримав травми  не сумісні із життям.  18  липня  Вячеслав  відійшов у  засвіт. Мама  втратила єдиного сина…

Стрілець Тушний Вячеслав  Віталійович  зробив  для України все, що міг, віддав найцінніше – своє життя за мирне небо, за золоте колосся, за рідну українську землю у боротьбі  з  російськими окупантами.

Павло Брикін

Павло Брикін
Брикін Павло Іванович народився 6 липня 1981 року народився в Росії (м. Тамбов). В 4 рочки він переїхав в Україну (м.Івано-Франківськ). Проживав з батьками.

Навчався в школі N°3. В 1996 році вступив до вищого професійного училища №21. B 1999 році йому присвоєно кваліфікацію коваля ручного кування 3-го розряду та електрогазозварника 3-го розряду. Після навчання Павло проходив практику за своєю спеціальністю.

В 2002 році Павло одружився, проживав з дружиною Брикіною Оксаною Богданівною в Івано-Франківську. В 2004 році у сім`ї народилася старша донька Брикіна Ангеліна Павлівна. В 2005 році народився син Брикін Павло Павлович. В 2008 році народився син Брикін Іван Павлович. В 2009 році народився син Брикін Богдан Павлович. В 2010 народилася донька Брикіна Анна Павлівна.

Роки до служби Павло працював по спеціальності. 2015 році розпочав свою службу у 128 окремо гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді 4 окремому мотопіхотному батальйоні "Закарпаття". Павло мав звання молодшого сержанта. Був навідником кулеметного відділення протитанково-кулеметного взводу мотопіхотної роти.

Під час служби Павла було нагороджено медаллю "учасник АТО" та медаллю за участь в антитерористичній операції. Роки служби (2015-2016-2017-2018-2019-2020).

Після того Павло успішно завершив курс Базової піхотної підготовки який проходив на гірському військовому полігоні в/ч А 1556. Після закінчення контракту звільнився та з 2021 року до початку повномаштабного вторгнення працював дома старшим зварювальником в організації "БПРАЙМ".

28 лютого 2022 року Павла мобілізували на службу до військової частини А/0212 (63 ОМБР). Загинув 6 серпня 2022 року в Миколаївській області (село Благодатне).

Павло був дуже хорошим чоловіком для своєї дружини та люблячим батьком для своїх дітей. Мужній, хоробрий, відважний чоловік. Приклад для багатьох людей. Життєрадісна та усміхнена людина. Багато людей говорили Павлу в тебе 5 дітей навіщо тобі служба. Павло відповідав "Хто як не я захистить свою сімʼю".

Володимир Клід

Володимир Клід
Клід Володимир Ярославович народився 24 квітня 1973 року в с. Олешів Тлумацького району Івано-Франківської області. З малих років проживав в м. Івано-Франківську. 

Навчався в ЗОШ №10 м. Івано-Франківська. 

Цікавився мистецтвом і після закінчення 9 класу вступив на навчання в Косівське училище прикладного та декоративного мистецтва ім.В.І.Касіяна, навчався по спеціальності – художня обробка дерева та здобув кваліфікацію художника-майстра. 

У 2001 р. закінчив Прикарпатський університет імені Василя Стефаника за спеціальністю “Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво”, отримав повну вищу освіту та здобув кваліфікацію викладача образотворчого мистецтва і художньої праці. 

Художня обробка деревини та різьблення по дереву залишались улюбленим заняттям Володимира протягом всього життя. Він виготовив численні різьблені вироби у сфері побуту, виробництві меблів, різьблені іконостаси, кіоти, хрести та інші культові предмети, які знаходяться у церквах міста Івано-Франківська, області, та за її межами.

У 1994 році прийнятий на військову службу за контрактом у Збройні Сили України, у 2009 році звільнений в запас. 

Запобігав загрозам миру і безпеки, виконував миротворчі функції  і брав участь у миротворчих операціях ООН: в 2002-2003 рр. у Косово в складі Багатонаціональних сил KFOR, у 2004 р. в Українській миротворчій місії в Іраку, в 2005-2006 рр. у Лівані. Отримав статус учасника бойових дій.

У 2005 році одружився, в сім’ї народились дочка і син. 

У 2014-2015 рр. брав участь в антитерористичній операції і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

У лютому 2022 р. з перших днів широкомасштабного вторгнення призваний на військову службу під час загальної мобілізації.

Загинув, захищаючи Батьківщину, 22.07.2022 р. внаслідок військових дій в с. Успенівка Запорізької області разом з побратимом Ігорем, з яким разом навчались в університеті, працювали і захищали Батьківщину.

За вагомий внесок у захист вітчизни, збереження миру і безпеки, проявлені мужність і відвагу Клід Володимир Ярославович нагороджений Президентом України медаллю “Захиснику вітчизни”, відзнакою Міністерства оборони України медаллю “За сумлінну службу” ІІІ ступеня, медаллю “NATO Medal for Service with NATO on Operations in Relation to Kosovo”, відзнакою “Multinacional Division Central-South Badge”, медаллю “15 років Збройним Силам України”, медаллю “Учасник АТО”, медаллю “За заслуги перед Прикарпаттям” (посмертно), медаллю «За честь і звитягу» (посмертно), присвоєне звання почесного громадянина м. Івано-Франківська.

Олександр Талімонов

Олександр Талімонов
24 жовтня 1981 року на Житомирщині на світ народився Олександр . У ранньому віці  він переїхав з мамою до її батьківщини - в село Угорники Івано-Франківської області, де і залишився. Закінчив Івано-Франківську школу Nº15 та Івано-Франківський коледж фізичного виховання. Олександр мав багато  друзів, яким завжди був радий допомогти. Любив спорт, слухати музику, писав вірші та віршовані привітання.
Коли почалася російсько-українська війна у 2014 році, Олександр без вагань став на захист рідної країни. Приєднався до лав ЗСУ та вирушив воювати в АТО
З початком повномасштабної війни Олександр знову добровільно один з перших пішов боронити нашу Україну, казав, що мусить йти вже, адже треба людей на фронті негайно.
«Чекайте нас з перемогою! Перемога буде за нами» - з цими словами Олександр пішов на фронт.
Служив старшим розвідником у 7 Окремому Стрілецькому Батальйоні ,Взвод Розвідники Збройних сил України в селі Ізюм Харківської області, після звільнення Ізюму, група переїхала в с.Пристін Харківської області, де і загинув.
Олександр був справжнім патріотом України, любив та цінував нашу державу і ніколи не мав думки кудись виїхати з України, адже Україна завжди йому подобалась та була у нього в серці

«Саша був справжнім патріотом України. Це справжній друг, надійний побратим. Людина, з якою не страшно було виконувати будь-які завдання. Веселий, позитивний, доброзичливий, водночас прямий, запальний і справедливий. Любив життя», - сказав побратим Андрій, який приїхав провести Олександра в останню путь.

40-річний розвідник Олександр Талімонов, позивний Лімон, загинув 15 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Пристін Харківської області. Група потрапила під мінометний обстріл,Олександр  отримав уламкове поранення в серце та легені. Загинув на місці.

Старшого солдата Талімонова поховали в селі Угорники на Івано-Франківщині.
У Олександра залишилися дружина, мама і дві доньки.