Герої - Ivano-Frankivsk

о. Микола Остап`як

Отець Микола Остап’як довголітній парох с. Драгомирчани.

Народився в 1908 р. у с. Радча Станіславської області. У 1963 році вступив на навчання в Станіславську духовну семінарію, яка була на вул. Липовій. Духовну семінарію закінчив на відмінно. Йому як одному з найкращих семінаристів та іще людині, яка мала університетську освіту надали роботу в Станіславській школі сестер Василіанок. Він був духовним та класним наставником.

Так було до 1943 року. Того ж року був направлений на парафію в с. Драгомирчани. В 1946 році у Львові було проведено псевдособор на якому під тиском радянської влади була заборонена діяльність Греко-Католицької Церкви. З 1946 р. до 1989 р. о. Микола пробув у підпіллі. Зазнав великих знущань, переслідувань від більшовиків.

З 1989 р. о. Микола разом з о. Олегом Качмарським служив у церкві Св. Миколая с. Драгомирчани. Все життя присвятив служінню Богові і людям.

Через тяжкі хвороби шлунку, переживання у підпіллі, його здоров'я було підірване. 25 січня 1993 року о. Микола відійшов у вічність.

Вічна пам'ять духовному наставнику, українському патріотові о. Миколі.

Бут Дмитро, народився 30 вересня 1982 року в місті Івано-Франківську, українець. У 1988 році вступив до першого класу гімназії №1 міста Івано-Франківська. В 1999 році закінчив 11 класів гімназії №1 м. Івано-Франківська.

В цьому ж році (1999 р.) вступив до Івано-Франківської Державної Медичної Академії за фахом – лікувальна справа. Будучи студентом приймав активну участь в житті Академії. Був учасником наукових гуртків. Завдяки своїм здібностям навчання проходив на державній формі.

На базі ДМА створив музичний колектив. Захоплювався вивченням іноземних мов, великим тенісом, плаванням, був автором багатьох музичних творів.

З 2005 р. по 2007 р. проходив інтернатуру. Почав трудову діяльність в 2007 році в Обласному наркодиспансері на посаді – лікаря-нарколога.

Входив до складу музичних гуртів «НІОПЛАН», «Листопад», «Brandy Rocks», «Фляшка Не-звідки».

12 березня 2020 року вступив до лав ООС лейтенантом медичної служби на посаду начальника евакуаційного відділення медичної роти військової частини А 0998 24 механізованої бригади.

Рятував життя наших захисників на Світлодарській дузі Донецької області. Трагічно загинув 11 червня 2020 року о 15 год. 10 хв. захищаючи Україну. Залишивши сиротою маленького сина Данієля, дружину Лілію, 90-річну бабусю Чорну Любов Пилипівну, всіх друзів та близьких.

Ярослаав Я́рош — український поет, письменник, композитор і сценарист. Член Спілки письменників України з 1979 року. Заступник голови Івано-Франківської організації Спілки письменників України, голова ради Клубу творчої інтелігенції Прикарпаття.

Народився 3 серпня 1950 року в селі Королівка Коломийського району на Івано-Франківщині. Жив й працював в Івано-Франківську. Був кореспондентом журналу «Україна» (Київ) по Прикарпаттю.

Випускник Коломийських шкіл — восьмирічної № 3 та середньої № 2.

Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені І. Я. Франка (1973).

Працював у редакціях Тлумацької і Городенківської районних, Івано-Франківської обласної молодіжної газет. Був учасником VI Всесоюзної наради молодих письменників у Москві, Всесоюзного фестивалю молодих поетів у Полтаві, кількох семінарів з драматургії — в Піцунді (Абхазія), Києві, Севастополі, Ірпені.

Помер 31 травня 2019 року

Броніцький Василь Миколайович – народився24 березня 1949 року в с. Низьколизи Монастирського району Тернопільської області.

Освіта – вища, інженер-механік. Закінчив Івано-Франківський інститут нафти і газу в 1976 році.

З 1972 року розпочав трудову діяльність слюсарем в БУ-113. В 1976 році призначений на посаду інженера будівельника в БУ «Опорядспецбуд».

З 1979 – по 1990 роки працював на партійно-господарській роботі в комбінаті «Івано-Франківськ буд». З 1990 по 2008 роки заступник керуючого комбінату «Івано-Франківськбуду».

З 2008 по 2020 роки – керівник ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд».

За період своєї трудової діяльності він організовував і проводив контроль за будівництвом стратегічних об’єктів області – заводів «Позитрон», «ТОС», «Мехпреса», ДБК, «Радіозавод», КХМК. Окрім об’єктів промислового призначення під контролем і організацією Василя Миколайовича тільки в м. Івано-Франківську побудовані такі об’єкти, як музично-драматичний театр, муніципальний центр дозвілля, а також десятки шкіл, дитячих садків і лікарень, понад 10 тисяч квартир в житлових будинках в місті та області.

Впродовж 1986 – 1988 років він брав активну участь в організації роботи будівельників Прикарпаття у відбудові міста Кіровокан у Вірменії, а в 1987 – 1995 роках – у будівництві житла і об’єктів в Житомирській області для переселених мешканців Чорнобильської зони.

Розпочинаючи з 1992 року фірма «Івано-Франківськбуд» першою розробила та впровадила метод часткової участі у спорудженні житлових будинків за рахунок власних коштів населення.

За роки своєї праці Василь Броніцький виховав не одну плеяду будівельників, які в теперішній час продовжують будівельну працю і займають інженерні та керівні посади.

На жаль 12 серпня 2020 року Броніцький Василь Миколайович відійшов у вічність.

Мельник Мирослав Степанович – народився 15 березня 1928 року в с. Болотня Перемишлянського району Львівської області.

Освіта – вища. Закінчив Львівський політехнічний інститут та Московський політехнічний інститут.

Він пройшов шлях від виконроба до головного інженера в трестах «Союзпроммонтаж», Трест № 1 «Севуралтяжстрой» (Москва), трест «Хімметалургбуд» (Калуш).

Мирослав Мельник був начальником пускового комплексу Новосодового заводу, ТЕЦ 2, виробництва «Р» титано-магнієвого комбінату в містах Губасіта Березниках Пермської області.

Мирослав Мельник учасник національно-визвольної боротьби 40-50-х років, політв’язень сталінських тюрем і таборів. Він був заступником голови Конгресу Українських націоналістів Слави Стецько та член Президії Головного Проводу Конгресу.

З 1991 по 2007 роки – керівник ТДВ «Будівельно-монтажна фірма «Івано-Франківськбуд».

Він особисто керував будівництвом усіх основних виробничих комплексів – аеросилу, хімічної фабрики, хлору, каустичної соди, магнієвого заводу, виробництва карбамідних смол, виробництв вініл і полівінілхлориду, етилен-пропілену 250, концерну «Оріана» (Калуш), бавовняно-прядильної фабрики (Долина), будівництвом житла і об’єктів соціальної сфери регіону – школи, дитячі садки, лікарні, пам’ятники.

Мирослав Мельник удостоєний відзнаки «Заслужений будівельник України» та дійсний член Академії будівництва України.

Чи не до останніх своїх днів він займався справами.

Помер Мирослав Мельник 16 вересня 2007 року.

« Back
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
Next »

о. Микола Остап`як

Дмитро Бут

Ярослав Ярош

Василь Броніцький

Мирослав Мельник