З 24 вересня 1899 по 13 січня 1901 року Андрей Шептицький був єпископом Станиславівським. Хоча й недовго він займав це становище, проте встиг багато зробити та закарбуватися в пам’яті людей.

У першому пастирському листі Шептицький щиро зазначив: «Коли я мав стати Станиславівським єпископом, довго боронився я й зробив усе, що міг, щоб від цього уряду усунутися, й щойно ясно висловлена воля Святійшого Отця, котрому як монах винен послух більше, ніж хто-небудь другий, склонила мене до прийняття цього тягару».

Призначення 34-річного Андрея Шептицького ЧСВВ єпископом Станиславівським істотно вплинуло на життя і майбутнє Станиславівської єпархії. 

Ярослав Микитюк, практикант у канцелярії адвоката, д-ра Юлія Олесницького у 1935-1936 рр., уродженця Станиславова, почув від нього і згодом записав розповідь про перші кроки Шептицького на владичому престолі в Станиславові: «Хіротонія Кир Андрея відбулася 17.09.1899 р., а три дні пізніше – святкова інтронізація на Єпископську катедру в Станиславові. Українське життя в Станиславові було дуже кволе, а людей, що сміли себе називати українцями, можна було почислити на пальцях одної руки. Найбільше очікували нового Владики поляки, бо уважали його за свого графа з визначної польської аристократичної родини. Українці не очікували нічого доброго, бо що ж можна було чекати від польського аристократа? Сталося, однак, інакше, і перші кроки нового Владики подіяли на одних і других, як вибух якоїсь великої бомби. Перші познаки того, що наступить, показали перші «візити» нового Владики. Це був прийнятий звичай, що нова людина в місті, а до того ж така визначна, складала офіційні візити представникам влади і визначним громадянам міста. Перша візита належалась представникові цісаря, а ним був тайний «гофрат» Прокопчиц з походження українець, але зовсім ополячений австріяк. Яке ж було обурення цього представника влади, високих урядовців поляків і наших москвофілів, коли стало відомо, що новий Владика перші візити зложив представникам українського громадського життя. Новий Владика цим своїм кроком підкреслив, кого він уважає господарем міста, мало того, але в додатку попросив вписати його як фінансового члена в членство існуючих тоді наших товариств. У наших тодішніх громадських діячів вступив новий дух».

Свою роботу молодий ієромонах розпочав з відвідування парафій, зокрема на Гуцульщині. Історик церкви та пізніше єпископ-помічник Станиславівської (з 24.10.1929) єпархії Іван  Лятишевський у 1926 р. написав про той період, що єпархію «вже давно не відвідували єпископи, бо єп. Куїловський з причини старості звидав за час своєї 8-літньої управи лише один Снятинський деканат та звізитував всі парохії деканатів Жуковського, Коломийського, Снятинського і Тисменицького». Окрім цього владика Шептицький зробив ще декілька незвичних візитацій, зокрема до в’язнів Станиславівської в’язниці і молоді у бурсах. Це зміцнило його авторитет в єпархії.

Залишився занотований Онуфрієм Штундером спогад своєї матері про скромність єпископа Шептицького, коли він у 1900 р. відвідав с. Черніїв, де якраз тоді на запрошення пароха о. Матійціва відбувалася і вже завершувалася реколекційна місія: «Наш парох о. Матійців вислав двох священиків на станцію, щоб вони там зустріли, привітали і привезли до Черніїва нашого єпископа. Вони поїхали гарними кіньми на станцію в Хриплині, але нашого єпископа не стрінули. Почекали, аж потяг відійшов, пошукали скрізь і попитали, чи хтось бачив єпископа, а впевнившись, що його таки не було, поїхали назад у Черніїв. В Черніїві зібралося коло церкви св. Миколая багато людей, що поприходили із сусідніх сіл і чекали, щоб зустріти єпископа. Та вислані отці приїхали самі. Розчаровані священики й усі вірні почали входити до церкви, але в той момент хтось прибіг і сказав, що йде єпископ. Сталося це так тому, що Слуга Божий Андрей не любив парад. Щоб обминути параду на станції в Хриплині, він поїхав до наступної станції в Братківцях, яка є так само віддалена від Чернієва, як і Хриплин. Там він узяв свою валізку в руки й пішки пустився в дорогу. Коли вже був зробив з кілометр дороги, над’їхав жид-молочар і, побачивши духовну особу, попросив присістися на возі. За короткий час приїхали до нашого села. Єпископ попрощався із жидом, узяв свою валізку й пішов до церкви. Була саме умовлена пора, коли появився Владика на превелику радість цілої громади. Архиєрейська Служба Божа була в церкві, хоч більша частина вірних мусіла стояти під церквою, яка була вщерть виповнена. Тому проповідь була перед церквою. Саме почав накрапати дощ. Але вірні чекали. Владика вийшов на приготоване підвищене місце і став під балдахином. Поглянув на вірних, які стояли на дощі, без парасоль, чекаючи на слово Боже від свого пастиря. Тоді Владика відкинув рукою балдахин і промовив до зібраних: «З вами, дорогі мої брати і сестри, я готовий не тільки бути на дощі, а й душу свою віддати, щоб ви були добрими християнами». В час науки сталось ніби чудо: повіяв вітер, розігнав хмари, дощ перестав падати й виглянуло з-за хмар сонце, ясне весняне сонце, яке просушило Владику й цілу громаду, що слухала Божого слова».