Івано-Франківськ - місто героїв

Віталій Василик

Віталій Василик
Віталій Володимирович Василик — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Віталій Василик народився 1985 року в місті Івано-Франківськ. З початком війни на сході України перебував у зоні АТО протягом 2014—2016 років. Добровольцем пішов і в 2022 році з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну.

Прощання із загиблим воїном проходило в дерев'яній церкві на вул. Нечуя-Левицького, 6 в мікрорайоні «Пасічна» Івано-Франківська. Поховали Віталія Василика 2 квітня 2022 року в рідному Івано-Франківську.

орден За мужність III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Роман Дземан

Роман Дземан
Роман народився у Крихівцях 24 квітня 1987 року у відомій крихівецькій родині ДЗЕМАНІВ. Закінчив Крихівецьку школу, згодом – Київський економічний інститут менеджменту. Із 2010 р. працював на Державному підприємстві «Антонов», який є флагманом авіабудування України.  Із початком подій на Майдані був його активним учасником. 

Коли ж у вересні 2014-го отримав повістку, не вагаючись, не ховаючись направився у військкомат. 

У 2014–2016  рр. воював у зоні АТО,  у Дебальцевому, потрапив під обстріл, був поранений. Військову службу командира відділення розвідки ніс у складі 5-го батальйону та 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, 53-ї окремої механізованої бригади. Здійснюючи службу за контрактом, був і у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Пройшов найгарячіші точки в зоні АТО: Дебальцеве, Авдіївку, Піски, Мар’їнку. Саме в Мар’їнці у серпні 2016-го Романа контузило, розвідник частково втратив зір та слух.  Пережив чималі терпіння у період реабілітації, але, незважаючи на це завжди вів активне громадське життя, учасник Крихівецької та Івано-Франківської спілки АТО, член виконкому Крихівецької сільради в 2017–2018 рр. 

За військову службу нагороджений багатьма медалями та відзнаками та представлений командуванням 68-ї єгерської бригади, у якій воював у 2022-му, до найвищої державної нагороди – Героя України.  

Сержант Роман Дземан завжди був на війні у зоні найбільшого ризику, адже його військова спеціальність – сапер-розвідник. Серйозний у справі, веселий у житті, завжди енергійний, із підвищеним почуттям справедливості, порядний та добрий – таким його запам’ятали командири бригади, побратими та земляки. 

Загинув 5 травня під Вугледаром Донецької області.

Зі слів командира – майора Дмерджера І. В. – вдалося дізнатися обставини загибелі на фронті Романа Дземана. Як сапер-розвідник він був у відповідному підрозділі – розвідгрупі, яка виходила на передову й висувалася далі першою на нові нейтральні позиції, які планувалось зайняли підрозділами бригади. Завданням групи була перевірка нових позицій на наявність мін.  Саме Роману судилося натрапити на т. зв. «керовану міну». Він не здригнувся, не відскочив, а, навпаки, розуміючи, що поруч побратими, спеціально прикрив міну своїм тілом впоперек. Ціною власного життя Роман врятував своїх побратимів від неминучої смерті. Підрозділи бригади змогли просунутися вперед і зайняти нові позиції. 

Ось така висока ціна кожного відвойованого клаптика нашої неньки-України!  

Володимир Дутчак

Володимир Дутчак

Дутчак Володимир Васильович народився 29 червня 1984 р. в місті Івано-Франківську. Дитинство його проходило у великому колі друзів, та старшої сестри Наталi. Він був другою дитиною в сім'ї.


1991 року батьки Галина Іванівна і Василь Петрович відвели його у перший клас Івано-Франківської середньої школи № 15. Вiдвiдав гурток народного танцю. Після закінчення 9 класу вступив до ПТУ №5 в м.Івано-Франківськ. Здобув квалiфiкацiю муляра,монтажника з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцiй,електрозварювальник ручного зварювання. Закінчив навчальний заклад 27.06.2001 р. Більшу частину свого життя працював на підприємстві ПП" Вишуканий смак" в селі Драгомирчани.


Одружився Володимир 5 листопада 2019 р.з Світланою Зваричук. Згодом у сім'ї народилася донечка Януся.Для Володимира та його дружини це була бажана i довгоочікувана дитина. Для кращого матерiального становища він почав їздити на заробітки до Польщі.


Коли почалася війна він не задумуючись вирішив піти добровольцем на захист своєї держави. Він прагнув захистити свою сім'ю, свій дім і неньку Україну. 5 березня записався у добровольчий батальйон ЗСУ.Вiдправили його на полігон місто Рівне для подальшого навчання. Так як Володимир не служив у армії і у нього не було військових навик. Після двотижневого навчання відправили у гарячу точку Донецької обл., Волноваського р-ну., село Павлівка під Вугледаром.


Воював у 68 Єгерській бригаді 3 батальйон,7 рота,з взвод. Володя тримав мужньо стрій і оборону,так про нього згадують побратими по службі. Будучи на посту під час мінометного обстрілу отримав важкі осколкові поранення.Він щосили боровся за життя,але поранення були важкі несумісні з життям.


10 квітня 2022 року його серце перестало битися в лікарні міста Дніпро. Поховали його на цвинтарі в селі Микитинці Івано-Франківської міської територіальної громади. Дуже добра людина, вiдважна, завжди був відданий своїй справі. Дуже любив Україну - саме так про нього згадують друзі, рiднi та побратими по службі.


Залишились батьки, сестра та дружина з маленькою донечкою.

Василь Бойко

Василь Бойко
Народився Василь Бойко 17 вересня 1942 року в с. Опори Дрогобицького району Львівської області.

Закінчив з відзнакою нафтовий факультет Львівського політехнічного інституту (1967), аспірантуру Івано-Франківського інституту нафти і газу (1972).

З 1972 р. кандидат, а з 1989 р. доктор технічних наук. Протягом 1967 - 2020 р.р. працював (з 1990 р. професором) на кафедрі розробки та експлуатації нафтових і газових родовищ Івано-Франківського інституту нафти і газу (тепер Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу).

Має у своєму доробку 571 наукову працю, серед яких 64 книги та 23 патенти, авторські свідоцтва на винаходи. Серед книг – 12 монографій, 38 підручників і навчальних посібників, 4 енциклопедії, 10 словників і довідників.

Професор Василь Степанович Бойко розробляв наукові питання з видобування нафти і газу, гідрогазомеханіки, розробки нафтових і газових родовищ, підвищення нафтогазовилучення із пластів, експлуатації та ремонту нафтових і газових свердловин. Підготував 4 кандидатів і 3 докторів наук.

Науковець активно і плідно працював над створенням та удосконаленням наукової нафтогазової термінології державною мовою, виступав на конференціях з проблем термінознавства.

Протягом 1992-2020 р.р. очолював на громадських засадах Івано-Франківське міське об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, послідовно й наполегливо працював на ниві культурного, національного та духовного розвитку українського народу.

Василь Степанович Бойко – заслужений діяч науки і техніки України (1994), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2017), Почесний член «Просвіти», академік Української нафтогазової академії, член Наукового товариства ім. Шевченка та Українського термінологічного товариства. Його відзначено орденом «За заслуги» 3-го ступеня (2009), медаллю «Будівничий України» (2002) та багатьма іншими державними і галузевими нагородами. 

Помер Василь Бойко 27 червня 2020 року.

Андрій Калин

Андрій Калин Калин Андрій Степанович народився 25.11.1982 року в місті Івано-Франківську. Навчався в загальноосвітній школі № 24. Після закінчення школи поступив навчатися в Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, де здобув ступінь магістра за спеціальністю "проектування та спорудження нафтогазопроводів".

На підприємстві ПрАТ "Івано-Франківськцемент" працював з 2007 року на посаді інженера-конструктора.

В 2015 році був мобілізований до лав Збройних Сил України. Брав участь у проведенні антитерористичної операції.

Після демобілізації повернувся на попереднє місце роботи провідним спеціалістом.

На наступний день, після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, вже 25 лютого 2022 року був знову призваний до лав ЗСУ для захисту територіальної цілісності України.

26 червня 2022 року героїчно загинув під час виконання службових обов'язків біля села Підлісне Луганської області внаслідок обстрілу різного виду зброї ворога.

Указом Президента України № 557/2022 нагороджено солдата Калина Андрія Степановича орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).