Народився 21 січня 1970 року в селі Підпечери. В 1977 році пішов у Підпечерівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, яку закінчив у 1985 році з похвальною грамотою.

Поступив в Івано-Франківське медичне училище в 1985 році, яке закінчив у 1988 році.

Після навчання пішов працювати в Івано-Франківську інфекційну лікарню, а навесні 1989 року - призваний в армію, з якої повернувся у 1991 році. Згодом пішов працювати на станцію швидкої допомоги.

В 1992 році оженився. В 1993 році у сім`ї народилася перша донечка Марійка, а в 1997 році - друга Наталя.

У 2014 році доброволцем вступив до лав Добровольчого українського корпусу "Правий сектор", де став бійцем 5-го батальйону.

7 лютого 2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив санітарним інструктором зенітної артилерійської батареї 14-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (м. Володимир Волинський Волинської області).

З весни-літа 2015 року знову брав участь в антитерористичній операції на сході України. У липні 2015 року молодший сержант Остап`юк загинув у районі села Кременівка Володарського району (з 2016 року - Нікопольського району) Донецької області. Останній раз на зв`язок виходив 21 липня 2015 року. Вважався зниклим безвісти.

28 липня 2015 року було виявлено труп невідомого чоловіка у камуфляжній формі одягу. Згодом за результатами експертизи ДНК встановили, що це тіло молодшого сержанта Мирослава Остап`юка.

9 вересня 2016 року похований на кладовищі села Підпечери. У загиблого залишились дружина та дві доньки.

Петро Дмитрович Сусак народився 5 лютого 1946 року в с. Старий Косів Косівського району Івано-Франківської області в багатодітній селянській сім’ї. 

Після закінчення Косівської середньої школи у 1963році працює вчителем географії та музики в Черемошлянській 8-річній школі Верховинського  району. 1965-1968 роки – служба в армії. Після демобілізації вступає  на історичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника, який закінчує у 1972 році. Працює директором 8-річної школи с. Глибока Богородчанського району. У 1976 році запрошений на посаду завідувача навчальною частиною педінституту. 

У 1980 році вступає в аспірантуру на філософський факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У 1984році захищає дисертацію на вчений ступінь кандидата філософських наук. Доктор філософії в філософських науках.

Працює асистентом, старшим викладачем , доцентом кафедри філософії 

Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. 

У 1989 році вченою радою обраний директором щойно збудованої школи-лабораторії  Прикарпатського педагогічного інституту імені Василя Стефаника, яка в жовтні 1993р. отримала новий статус – школа-ліцей №23 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Викладацьку діяльність в університеті не залишає. Упродовж багатьх років – член вченої ради ПНУ. 

У 1989 році нагороджений значком «Відмінник народної освіти України».

У грудні 1992 року є  делегатом І Всеукраїнського з’їзду працівників освіти України.

З метою ознайомлення із системою освіти в США 10-25 травня 1993 р. 

15 учнів школи на чолі з директором школи відвідують м. Гарленд, штат Техас.

Також ініціює дружні візити учнів та педагогів у Польщу та Румунію.

Плідну роботу на освітянській ниві поєднує із активною громадською діяльністю. Був депутатом міської ради трьох скликань. У 2000 році став головою депутатської комісії з питань освіти, науки, культури, духовного відродження та ЗМІ.

Високу урядову нагороду - звання  «Заслужений працівник народної освіти України» здобув у 1996 році. 

У 2003 році видає монографію «Філософсько-педагогічний аналіз моральності шкільного колективу: теорія і сучасність», присвячену особливостям формування моральної свідомості в життєдіяльності педагогічних колективів та способам удосконалення навчання й виховання підростаючого покоління.

У 2006 році, досягнувши пенсійного віку, повертається на викладацьку роботу в Прикарпатський національний університетт імені Василя Стефаника. У 2006-2007роках – завідуючий  відділом виховної роботи ПНУ, у 2007-2016роках – викладач кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика, старший викладач кафедри математики та природничих дисциплін початкової освіти Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. 

Увесь цей період є почесним директором щколи-ліцею №23 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Петро Дмитрович Сусак помер 21 жовтня 2017році, похований у м. Івано-Франківську.

Дата та місце народження: 8 липня 1966 р., с. Черніїв, Тисменицький район, Івано-Франківська область.

Дата та місце загибелі: 11 вересня 2017 р., смт. Станиця Луганська, Луганська область.

Звання: Прапорщик.

Посада: Водій.

Підрозділ: 14-а окрема механізована бригада.

Обставини загибелі: Помер 11 вересня 2017 р. під час несення служби в районі с. Передільське, Станично-Луганський район, Луганська область.

Ромаан Ярослаавович Вірастюк — український спортсмен, штовхальник ядра. Бронзовий призер Чемпіонату Європи в 1994, чотириразовий срібний призер Кубку Європи (1994, 1995, 1999, 2000), посів шосте місце на Олімпіаді в Атланті (1996). Особистий рекорд (21,34 м) встановив 2000 року в Івано-Франківську.

Народився 21 квітня 1968 року в місті Івано-Франківську.

Навчався у середній школі № 4 в Івано-Франківську. Закінчив Івано-Франківський коледж фізичного виховання.

У 1980–2005 роках займався легкою атлетикою (штовхання ядра), його тренером був Заслужений тренер України Іван Шарий. Був членом юнацької, юніорської та молодіжної збірних СРСР, посів друге місце на останньому чемпіонаті СРСР 1991 року, завоював Кубок СРСР. 17 разів ставав чемпіоном і 8 — отримував Кубок України.

1994 року виборов бронзову нагороду на чемпіонаті Європи, у 1995–2005 був капітаном Олімпійської збірної України. Брав участь в трьох олімпіадах: Атланта (1996), Сідней (2000), Афіни (2004).

Вперше популярності досяг 1996 року на Олімпіади в Атланті незвичайною поведінкою в секторі на стадіоні, де посів шосте місце. Перед виконанням кидка він кричав «Давай, Ромку, ти зможеш!». Під час останньої спроби він довго налаштовувався, під час чого виділений на поштовх час сплив.

1996 року, після Олімпіади, Романа запросила до Японії компанія Seiko. Там історію про його участь в Олімпіаді зняли документальний фільм, який згодом став лавреатом на одному з кінофестивалів. Японські спеціалісти вказували на те, що 30 секунд, виділених на спробу Романові, у нього забрали.

Після великого спорту Роман керував головним управлінням у справах молоді та спорту Івано-Франківської обладміністрації, на телебаченні вів програми «Олімпійські пристрасті» та «День Олімпіади». З 2016 керував департаментом олімпійських видів спорту в Міністерстві молоді та спорту.

У 2005 році переніс операцію з протезування аорти та аортальних клапанів.

11 липня 2019-го переніс складну операцію, що тривала 20 годин. Помер 27 липня 2019-го.

Ризанич Богдан Володимирович – начальник медичного пункту 150-го окремого протитанкового артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, капітан медичної служби.

Народився 3 січня 1962 року в місті Калуш Івано-Франківської області. Закінчив середню школу, у 1985 році – Івано-Франківський державний медичний інститут (нині – Івано-Франківський національний медичний університет).

Після закінчення інституту за розподілом працював хірургом-травматологом у Сахалінській області (Російська Федерація). Через деякий час повернувся у місто Івано-Франківськ. 25 років працював лікарем-травматологом у цілодобовому травматологічному пункті Івано-Франківської міської клінічної лікарні №1.

З лютого 2017 року служив за контрактом начальником медичного пункту 150-го окремого протитанкового артилерійського дивізіону 44-ї окремої артилерійської бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина польова пошта В1428, місто Тернопіль).

З зими-весни 2017 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

3 квітня 2017 року о 12:40 капітан медичної служби Ризанич загинув під час виконання службових обов’язків від вогнепального поранення у районі міста Лисичанськ Луганської області.

8 квітня 2017 року похований на Алеї слави міського кладовища Івано-Франківська у селі Чукалівка Тисменицького району Івано-Франківської області.