Івано-Франківськ - місто героїв

Володимир Нестеренко

Володимир Нестеренко
Володимир Нестеренко народився 17 жовтня 1937 року в селі Олександрівка Запорізької області.

Фундаментом майбутньої акторської, а згодом і режисерської майстерності стали роки навчання у Дніпропетровському театральному училищі та у Харківському інституті мистецтв.

Протягом 1962 - 1987 років працював режисером Івано-Франківського музично-драматичного  театру та, нетривалий час, – головним режисером Закарпатського  театру  у місті Ужгороді.

Вистави, поставлені Володимиром Михайловичем, завжди відзначалися чіткою ідейною позицією і цікавим художнім вирішенням. За роки роботи в Івано-Франківському театрі він здійснив постановку понад 70-ти вистав. Серед яких: «Лиха доля»  М. Старицького, «Летюча миша» Й. Штрауса, «Безталанна» І.Тобілевича, «Для домашнього вогнища» І. Франка, «Пам’ять серця» О. Корнійчука, «Горлиця» О. Коломійця, «Далекі вікна» В. Собка, «Троє» В. Ларченкова, «Країна Айгюль» М. Каріма тощо.  

Зокрема, за постановку вистав «Горлиця», «Страшна помста», «Далекі вікна», «Країна Айгюль»,   «Безталанна» режисера-постановника Володимира Нестеренка було відзначено преміями Міністерства культури України та іншими високими державними нагородами.

Створена у 1968 році спільно з  головним режисером Івано-Франківського театру, народним артистом УРСР Віталієм Смоляком та очолювана Володимиром Михайловичем акторська студія при театрі, виховала цілу плеяду акторів, якими пишається  український театр та прикарпатська сцена. Серед вихованців наші сьогоднішні корифеї: народний артист України Олександр Шиманський, заслужені артисти  України  Жанна Добряк-Готв’янська та Ганна Бабинська.

У 1988 році  зусиллями Володимира Нестеренка був створений перший в Україні

Театр фольклору, народних свят і видовищ, в якому, починаючи з відкриття 18 листопада першого сезону, і до 2004 року втілювались у життя творчі задуми митця сцени на посаді директора - художнього керівника. 

Останнє десятиліття свого життя Володимир Нестеренко присвятив молоді на викладацькій ниві в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника.   

Помер Володимир Михайлович Нестеренко на 77-му році життя в 2014 році.

Квітослава Скульська

Квітослава Скульська
Скульська Квітослава Базилівна народилася 6 квітня 1944 року в селі Демешківці Галицького району Івано-Франківської області в родині службовців. Закінчила музичне училище у м. Харкові та музично-педагогічний факультет Педагогічного інституту ім. В. Стефаника. Працювала педагогом у школах Харкова , Львова та Івано-Франківська.

Квітослава Скульська сорок років віддала вихованню підростаючого покоління і паралельно двадцять років вела активну громадсько-політичну діяльність. Вісімнадцять років очолювала громадську організацію «Жіноча Громада» міста - філію Міжнародної організації ,зареєстрованої в ЮНЕСКО. Очолювана нею організація вела активну культурно-просвітницьку і благодійну роботу, приймала активну участь у Державних, просвітницьких і релігійних святах краю. Пані Скульська на всіх виборах до місцевих, обласних і Верховної Ради очолювала виборчі комісії або секретарювала. Як член УНП і НРУ була висунута кандидатом в депутати обласної ради, а також була довіреною особою депутатів Верховної Ради В. Костицького, М. Круця, кандидата в депутати Верховної Ради В. Ковальчука, активно підтримувала кандидатів на голову міста Б. Боровича, З. Шкутяка, В. Анушкевичуса. З-під пера Квітослави Скульської вийшли дві збірки: «Долі українських патріоток», «Славні люди нашого міста» до 350 -річчя м. Івано-Франківська.

Незламна патріотка, вона сміливо виступала на мітингах, зборах, згуртовуючи і закликаючи людей до боротьби за незалежність України. Вона створила осередок «Просвіти» ім. Т. Шевченка в ДМШ № З, де працювала і який був зареєстрований третім в м. Івано-Франківську. В цій школі вона очолювала фольклорний колектив, який займався поверненням народних традицій, вертепів, вечорниць, свята Миколая, гаївок.

Під її орудою було поставлено дві опери : «Коза-Дереза» М. Лисенка і «Троянда і Самітник». У «Світлиці» «Жіночої Громади» міста створеної К. Скульською відбувалися літературні вечори, презентації книжок, вшановувалися імена і подвиги воїнів ОУН-УПА, відзначалися ювілеї славних людей міста.

«Жіноча Громада» міста багато років опікується дітьми -сиротами, співпрацює з товариством допомоги сиротам України в Нью-Йорку.

Квітослава Скульська отримала понад 40 грамот за свою діяльність, годинники від президентів Л. Кучми, В .Ющенка, орден С. Бандери, медаль до 10-річчя УРП, відзнаку міського голови «Сила і міць», медаль «Помаранчевої революції».

Важка хвороба скувала її тіло , але дух її до останніх днів був незламним. Не виходячи з дому вона продовжувала писати статті, в телефонному режимі давати поради , консультації і боротися за свою Україну. 

Померла пані Квітослава 29 серпня 2013 року на 69 році життя.

Геннадій Бурнашов

Геннадій Бурнашов
Народився 27 квітня 1936 у місті Іртишськ (Казахстан). За радянських часів працював на склодзеркальному заводі, вчився у педагогічному інституті (нині Прикарпатський університет ім. Василя Стефаника), працював у навчальних закладах

«1946 року дідусь і бабуся привезли мене до Станіслава, де після участі в Другій світовій війні оселилися мої батько і мачуха. Тут я закінчив середню школу, історико-філологічний факультет у педагогічному інституті, одружився з дівчиною-галичанкою з репресованої української родини. Її батько Федь Кобель був запроторений у сталінські табори ще за перших совітів» - згдував Геннадій Бурнашов.

Закінчив історико-філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. 25 років працював в системі туризму та екскурсій. Інвалід 2-ї групи.

У роки незалежності України розпочав громадську діяльність у товаристві «Меморіал».

Михайло Головатий

Михайло Головатий
Народився 22 січня 1943 р. в с. Братишеві Тлумацького району Івано-Франківської області. У 1950 р. сім’я була депортована до Сибіру, на північ Томської області за допомогу УПА продуктами й медикаментами та спротив колективізації (батько, недавній учасник німецько-радянської війни, на той час уже відбував ув’язнення у воркутинських таборах). Вчився в першому класі в рідних краях, подальшу освіту здобував у місцях заслання. Закінчив Томський інститут автоматизованих систем керування і радіоелектроніки, здобувши фах радіоінженера. Від 1965-го працював у Омську в конструкторській організації.

У 1972-му повернувся до Івано-Франківська. Завідувач сектора СКБ у ВО «Промприлад». Голова осередку ТУМ в об’єднанні (лютий 1989), один із засновників обласної організації НРУ (серпень 1989), член її першої крайової ради. У 1990-му був понижений у посаді до провідного конструктора, однак, переконавшись у авторитетності ТУМ і НРУ на підприємстві, адміністрація невдовзі була змушена відновити його на попередній посаді.

Депутат обласної ради першого демократичного скликання (1990-1994), член облвиконкому.

Сфера захоплень – краєзнавство, історична забудова Івано-Франківська. 1974 року закінчив курси екскурсоводів і працював позаштатним екскурсоводом  обласного бюро подорожей та екскурсій. З’ясувавши, що давня забудова міста майже не вивчена, занурився у бібліотеки й архіви Івано-Франківська та Львова, нагромадив багатий матеріал з історії обласного центру, його давніх споруд та їхніх архітекторів, з перебування тут видатних людей, став найбільш авторитетним знавцем історичної забудови міста.

Разом з іншими краєзнавцями став на захист давнього міського цвинтаря від руйнування більшовицькими варварами на початку 1980-х рр., звертався із листами в обласні і міські органи влади (серед інших вдалося відстояти могилу засновника «Просвіти» в місті Є. Желехівського).

Будучи головою ТУМ на ВО «Промприлад», організував численний мітинг проти нищення цвинтаря 26 травня 1989 р., використавши 80-річчя з дня смерті похованого тут композитора Д. Січинського з відданням шани стрілецьким могилам під пильним оком ще всевладних тоді спецслужб. Виявив нові та уточнив помилкові адреси перебування в Станиславові І. Франка, Д. Січинського, М. Лисенка, М. Драгоманова, Ю. Дзвонковської. Встановив історію появи і початкового розвитку в Станиславові технічних новинок – фотографії, телефону, автомобілів, кінотеатрів, радіо, авіасполучення.

Від 1992 року працював у облдержадміністрації. Став організатором і першим начальником управління туризму в структурі обласної державної адміністрації. Перед виходом на пенсію 2003 - заступник начальника управління туризму і курортів. Працював науковим редактором у науково-редакційному відділі «Звід пам’яток історії та культури України. Івано-Франківська область». 

Автор близько  600 публікацій у центральній і обласній пресі. Організував краєзнавчий цикл передач на обласному радіо «Старий Станиславів»  (1998-2002) та популярну програму «Вулиця»  на телебаченні (2003-2016). Упорядник рекламно-інформаційного путівника «Івано-Франківщина» (1997) та книжки «Івано-Франківський некрополь» (2008). 

Співавтор книг «Історія Івано-Франківського державного об’єднання спиртової і лікеро-горілчаної промисловості» (1998), «Довідник вулиць Івано-Франківська» (2000), «Меморіальний сквер в Івано-Франківську» (2004), «Сто років історії, сто років праці» до сторіччя ВАТ «Промприлад» (2005), «Літопис ВАТ «Прикарпаттяобленерго». Віхи історії. Події та люди» (2005), «Івано-Франківськ Енциклопедичний довідник» (2010), «Станиславів – Івано-Франківськ. Місто давнє і сучасне» (2011), монументального ювілейного видання «Станиславів – Станіслав – Івано-Франківськ. До 350-річчя Івано-Франківська» (2012). Автор книг «Етюди старого Станиславова» (2007), «200 вулиць Івано-Франківська» (2010).

Зі шкільних років на аматорській сцені. Від 1989 р. був солістом і ведучим програми народного чоловічого ансамблю «Черемош» Центрального Народного дому, заснованого композитором, заслуженим працівником культури України Б. Юрківом. Значне місце у програмі займають патріотичні, повстанські та стрілецькі пісні. 

М. Головатий – заслужений працівник культури України (2007), лауреат обласних премій І. Вагилевича (2001), В. Полєка (2011) та міської І. Франка (2013), почесний працівник туризму України (2003), почесний краєзнавець України (2013), почесний член обласної «Просвіти» (2012). Нагороджений Почесною грамотою Президента України (2009), Почесним знаком міського голови міста Івано-Франківська (2013). Член правління обласної організації Національної спілки краєзнавців, колегії обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури, правління міської організації ТУМ «Просвіта» ім. Т. Шевченка

Віктор Мельник

Віктор Мельник
Віктор Іванович Мельник народився 27 квітня 1957 року на Поліссі, у місті Коростень Житомирської області. Після закінчення середньої школи та служби у війську в 1977 році вступив на перший курс факультету історії та теорії мистецтв Київського державного художнього інституту. У 1982 році,  отримавши кваліфікацію мистецтвознавця, був направлений на роботу до Івано-Франківського художнього музею. З того часу Прикарпаття стало для нього новою домівкою.

Упродовж тривалого часу Віктор Мельник обіймав у музеї посаду завідувача відділу образотворчого мистецтва. Саме він був натхненником численних пошукових експедицій по «складах культового майна», завдяки яким музейна колекція поповнилась унікальними пам’ятками сакрального мистецтва. Як результат клопіткої, грунтовної праці з'явилось монографічне дослідження архітектурної пам'ятки XVI століття та її іконостаса – «Церква Святого Духа в Рогатині», надруковане у київському видавництві «Мистецтво» у 1991 році .

Віктор Мельник – автор експозиції «Сакральне мистецтво Галичини XV – XX століть», що відкрилась у стінах колишнього костелу 18 серпня 1993 року і стала самобутнім явищем музейної практики, та однойменного путівника-каталогу, що вийшов друком після смерті його упорядника.

Віктор Мельник займався не лише сакральною тематикою. До кола його зацікавлень входило і світське малярство. Він був обізнаний і з сучасним мистецтвом. Підтвердженням цього є велика кількість виставок, підготованих та відкритих ним у стінах музею. За час роботи в установі Віктор Мельник підготував до друку більш як 90 статей до різноманітних часописів, каталогів і буклетів художніх виставок в Україні та за кордоном. 

Віктор Мельник – справжній фанат своєї справи. Здавалось, що буденне життя, життя поза мистецтвом його мало турбувало, він постійно знаходився у неперервному стані пошуку, стані дослідження та наукової роботи на ниві культури. У пам’яті співробітників Віктор Мельник залишився принциповою, порядною людиною, яка любила мистецтво понад усе.

Віктор Мельник відійшов у вічність 20 червня 2005 року.