Рошнівський Володимир Павлович народився 15 квітня 1968 р.в селі Довге Тисминецького району Івано-Франківської області.

Закінчив школу та поступив до Закарпатського лісотехнічного технікуму,де здобув професію механіка.

Пройшов строкову службу в армії і почав працювати  на посаді майстра резинового цеху заводу ʼʼПолімерʼʼ в м.Івано-Франківськ 

Одружився і в родині народились два сина Володимир та Роман(який на сьогоднішній день також захищає Україну).

Був коханим чоловіком,люблячим батьком та дідусем,чуйним та добрим сином,товаришем та побратимом.

Любив риболовлю та походи в ліс за грибами.

З початком війни записався до тероборони,а в третю хвилю мобілізації(поповнювали офіцерський склад)пішов до лав ЗСУ,у званні старшого сержанта начальником складу взводу матеріального забезпечення частини А 4221 4 травня 2022 р.

Загинув від ракетного обстрілу в м.Апостолове Дніпропетровської області Криворізького району 22.07.2022 р.

Похований в селі Ганнусівка Єзупільської ОТГ.

Нагороджений відзнакою міського головиʼʼЗа честь та звитягуʼʼ та присвоєно звання ʼʼПочесний громадянин міста Івано-Франківськ(посмертно).

Кузьменко Олександр Сергійович, народився 23.11 1979 року в м. Красний Лиман Донецької області.

В 1987 році  пішов  у средню школу №5  м. Красний Лиман, яку закінчив 1997 році.

В 1997 році  поступив до Національного технічного університету «Харківський Політехнічний Інститут», якій скінчив у 2003 році за спеціальності «Транспортні засоби високої прохідності».

В 2001 році Курс військової підготовки при Харківському державному політехнічному університеті за ВОС – 021104.

В 2004 році почалась  трудова діяльність.

В 2008 році  поступив в Міжгалузевий інститут післядипломної освіти при національному технічному університеті «Харківський Політехнічний Інститут», який скінчив у 2009 році за спеціальності «Менеджмент організацій».

З 2009 року  підприємець.

З 14.04.2015 по 13.03.2018 р  проходив Службу в Зброєних  Силах України, Старший лейтенант  Командир взводу охорони роти охорони Слов’янського ОМВК, ВОС-0210003 .

З 2018 р. підприємець,  власна справа: цех з виробництва металевих виробів, та магазин «Ковальський Двір».

3 03.04.2022 року Старший лейтенант Командир розвідувальної роти ім. О. Кузьменка воєнна розвідка України військова частина А7039.

Загинув 15.04.2022 року на території Донецької області при виконанні бойового завдання на полі бою біля с. Зелена Долина.

Мешкав в м. Лиман.

Олександр був дуже світлою, чесною, сміливою, відповідальною, розумною, щирою, доброю, справедливою людиною, патріот своєї країни, завжди прийде на допомогу, люблячий батько та чоловік, вірним товаришем, працьовитим підприємцем, який створив свій бізнес з нуля. Він завжди йшов до своєї мети був організований, цілеспрямований, точний у своїх діях. Його побратими пишаються своїм командиром спогади про Олександра «Як би не Ком – це позивний Олександра, нас не було б, він тримав нас усіх, ми вдячні йому за вірність і честь таких людей дуже мало.»

Олександр у вільний час дуже полюбляв рибалити це було його хобі і в літку і взимку. Дуже полюбляв подорожувати як по Україні так і за кордоном. Дуже сильно любив свою справу це виготовлення кованих виробів усі знали що він майстер свого діла і дуже багато клієнтів не один раз зверталися до Олександра за порадою та за виробами які він створював. Останнім часом дуже полюбляв готувати дивився відео рецептів і кожного разу готував щось новеньке най улюбленіше це був Лагман, Богрич. Ніколи не сидів на місці завжди йшов тільки в перед, розвивав свій бізнес і розвивався сам.

Народився в с. Лядське, Монастириського району Тернопільської обл.. Після закінчення 9-того класу поступив в ВХПУ№3 (01.09.1989-25.06.1992рр ) і з того часу проживав в  м. Івано-Франківську. Після закінчення пішов на строкову службу в армію  в м. Надвірна (10.12.1992-02.11.1994рр). 

По завершенню служби  12.04.1995р. влаштувався на роботу в Прикарпатський університет на посаду учбового майстра кафедри декоративно -прикладного мистецтва. Одночасно  навчався на заочній формі в університеті. 

Закінчив у 2001р. художній факультет і отримав повну вищу освіту за спеціальністю « Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво» та здобув кваліфікацію викладача образотворчого мистецтва і художньої праці. ( Період навчання 1996-2001рр.)

Там, на художньому факультеті, і зустрів свою дружину Наталю з якою і побралися в 2001р. У їхньому шлюбі народилося двоє синів: Олег і Віталій. 

З 2002 року Ігор почав працювати майстром меблевого цеху у ТзОВ «Хіта» по виготовленню меблів з натурального дерева. Замовлення у фірми були не тільки по області, а й у багатьох містах України, куди завжди відряджали Ігоря, знаючи його професіоналізм і порядність.

Приймав участь в громадській ініціативі ФранківськЯкийТребаБерегти  зі збереження архітектурної спадщини Івано-Франківська та популяризації бережного ставлення до свого міста, його архітектури, історії, культури. Долучився до реконструкції багатьох дверей міста, які мають культурну цінність.

Ігор дуже любив батьківську хату, де виріс, щовихідних  спішив туди, щоб допомогти батькам. Був працьовитим господарем, садив та доглядав сад; займався бджільництвом – мріяв,  на пенсії буде мати велику пасіку... 

Ігор був дуже світлою людиною. Відповідальний, добрий,  спокійний і врівноважений.  Коли просили про допомогу, завжди старався всім  допомогти, порадити, підказати.... Любив подорожувати та рибалити. Був щирим товаришем, турботливим сином та братом, люблячим чоловіком та батьком.

З початком повномасштабного вторгнення 19.03.22р. добровільно пішов захищати Батьківщину і був прийнятий у військову частину А7135 м. Надвірна  на посаду кулеметника. В липні Пилипка Ігоря було переведено до саперного відділення інженерно – саперного взводу на посаду сапера зі званням старший сержант.

22 липня 2022р.,  вдосвіта, о 5 год ранку, підступна ворожа ракета обірвала життя Ігоря та його побратимів у с. Успенівка Пологівського району Запорізької області.  Похований на кладовищі алеї Героїв в с.Чукалівка.

Посмертно нагороджений медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям», відзнакою міського голови «За честь і звитягу», почесною відзнакою Командира 76 батальйону.

Залишилося в Пилипка Ігоря Михайловича старенькі батьки,  дружина та двоє синів Олег та Віталій.

Процах Тарас Олегович народився 26 вересня 1989 року у  Львові. У 1996–2007 рр. навчався в загальноосвітній середній школі с. Градівка, Городоцького району, Львівської області. У 2007-му Тарас вступив до професійно-технічного училища у Львові, обравши спеціальність слюсаря. У 2008 р. призваний до лав Збройних сил України,  служив у  Василькові та Борисполі. 

Після завершення служби в армії обрав професійний шлях у Державній службі України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) у Львові. Одночасно з роботою Тарас розвивав і свої мистецькі здібності у сфері мозаїки. Як учень-мозаїст брав участь в оздобленні таких святинь УГКЦ: Храму Преображення Господнього (м. Івано-Франківськ), Церкви Введення в храм Пресвятої Богородиці (с. Малечковичі, Львівська область), Собору Зарваницької Матері Божої (Тернопільська область), Патріаршого Собору Воскресіння Христового (м. Київ). 

У 2015 році Тарас переїхав на постійне місце проживання в село Крихівці та мешкав за адресою: вулиця Слобідська 6, квартира 32. 

У 2016-му вирушив на навчання до Італії, у місто Рим, де вступив до відомої  школи  мозаїки «Centro Alleti». Під час навчання за кордоном оздоблював церкви у різних країнах: Італії, Мальті, Румунії, Словенії, Хорватії, Угорщині, Словаччині, Польщі. Зокрема, працював над оздобленням і Відпустового центру святого Папи Івана-Павла II у Кракові та ін. 

По  завершенні навчання в Італії, разом з іншими майстрами-мозаїстами, Тарас Процах оздоблював  українські святині: Храм Різдва Христового (м.  Галич), Відпустовий Центр блаженного Симеона  Лукача (с. Старуня) та ін. Останнім його проєктом була мозаїка в Монастирі Святого Антонія Печерського (Студійського уставу, УГКЦ). Початок повномасштабного вторгнення рф перервав роботу – майстер-мозаїст взяв у руки автомат і добровільно пішов захищати  Україну. В пам’ять про Тараса Процаха  мозаїка була завершена, але вже без нього. Майстер споглядав  на довершену  роботу  вже з небес…

Ще 7 березня 2022 року Тарас Процах добровільно вступив на військову службу в ЗСУ. Був призначений водієм-заправником першого відділення автомобільного взводу підвозу пального військової частини А4056. 

Загинув 7 вересня 2022 року, виконуючи бойове завдання із захисту України, у населеному пункті Богоявленка, Донецької області. Отримав вибухову травму, несумісну з життям.

Похований 13 вересня 2022 року в селі Градівка, Львівського району, Львівської області.

Дутчак Віталій Ярославович народився 10 листопада 1972 року в селі Цуцилів Івано-Франківської області. Згодом сімʼя переїхала до Івано-Франківська, де він навчався в загальноосвітній школі номер 15. Після школи в 1990 році вступив в Національний технічний університет нафти і газу, де здобув вищу освіту за спеціальністю інженер-геофізик і закінчив кафедру військової підготовки. Працював на різних підприємствах, де зарекомендував себе як порядний і старанний працівник. 

В 1997 році одружився. З дружиною Тетяною народили і виховали доньку Анну і сина Владислава, для яких був турботливим батьком і чудовим прикладом для наслідування. Також Віталій був прекрасним дідусем для своєї внучки Емілії. Через декілька років після розлучення знайшов щастя з Любовʼю, з якою провів останні роки свого життя. 

З початку повномасштабного вторгнення мав намір встати на захист своєї сімʼї і Батьківщини. І в серпні 2022 року вступив добровольцем до складу 102 окремої бригади територіальної оборони. Захищав Батьківщину на Запорізькому напрямку в районі населеного пункту Гуляйполе. Віталій проявив себе справжнім воїном, людиною слова, людиною мужності, зразком незламності та міцності духу. Вже через декілька місяців служби став на посаду командир роти та звання Капітана. За час служби був нагороджений відзнаками: «За бойову звитягу», «За честь і звитягу» та почесним нагрудним знаком Головокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест».  

Все своє життя Віталій був гідним прикладом для оточуючих. Загинув 6 квітня 2023 року внаслідок ворожого авіаудару в районі населеного пункту Гуляйполе, Пологівського району, Запорізької області.