Любомир Лукач
Старший сержант Лукач Любомир Васильович – народився 5 жовтня 1987 року у селі Тисменичани, Івано-Франкіської області. Дитинство Любомира проходило у великому колі друзів та старшої сестри Ірини та брата Петра.
У 1994 році батьки Олександра та Василь відвели його у перший клас місцевої Тисменичанської загально-освітньої школи. У якій навчався до 2003 року. Після закінчення 9-го класу вступив до Івано-Франківського професійно-технічного ліцею. Де здобув професію слюсар з ремонту рухомого складу та помічник машиніста тепловоза.
Закінчивши навчання охоче призвався на строкову військову службу. В 2007 році прийняв військова присягу. На службі добре себе проявляв, та став заступником командира взводу.
У мирному житті займався фасадними роботами.
В 2014 році активно приймав участь у Революції Гідності. В найстрашніші дні був в епіцентрі подій, не міг спостерігати по телевізору те, що змінювало країну.
Одружився Любомир 19 вересня 2015 року. Згодом у них з дружиною Мар’яною народився перший син Ілля. А вже пізніше другий Макар. У сім’ї було багато планів, але… почалася повномаштабна війна.
Одразу в перші дні війни, 5 березня 2022 року Любомир пішов у Збройні Сили України, щоб стати на захист рідної землі. Пішов на службу зі словами ‘’Хто як не я…’’. Служив у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Обіймав посаду командира відділення зенітно-ракетного дивізіону. У складі 68-ї бригади відправився у гарячу точку Донецької області, Ворноваського р-ну. під Вугледар.
Любомир був доброю та чуйною людиною, завжди намагався допомагати іншим. Найбільше у житті любив своїх синів та намагався їм дати все те, що не мав сам. Усього у житті досягав сам.
Вранці 22 жовтня 2022 року серце Любомира перестало битися. Виконуючи бойове завдання із захисту Батьківщини внаслідок мінно-вибухової травми несумісної з життям загинув в н.п Єгорівка Донецької області.
Він був хоробрим воїном, виконував усі поставлені задачі, завжди допомагав та підтримував – згадують побратими по службі.
Поховали Любомира в селі Тисменичани Івано-Франківської міської територіальної громади. Пізніше в його рідному селі по рішенню міської ради в честь нього була перейменована одна з вулиць.
У захисника залишились його найрідніші люди, кохана дружина Мар’яна, двоє синочків Ілля та Макар, для яких він завжди буде небесним ангелом, батьки Олександра та Василь, сестра Ірина та брат Петро.