Пасіка Василь Юрійович народився 23 грудня 1992р. ви смт. Обертин Тлумацького району Івано-Франківської області. Батько-пасіка Юрій Богданович, вчитель музики. Мати-скрипнюк Світлана Василівна, лікар — педіатр. Ранні роки дитинства Василько провів с.м.т Обертині, Де закінчив 4 класи ЗОШ, Навчався в музичній школі по класу фортепіано. В 2003р. переїхав в м. Івано-Франківськ, у зв’язку з переводом матері на роботу в обласну дитячу клінічну лікарню. Батько з 2001р. — на заробітках за кордоном. Василько 1 рік навчався в 7-й школі, потім в 12-й школі. Займався спортом: дзюдо, тхнквандо. Брав участь у змаганнях, отримував грамоти. Цікавився історією, додатково вивчав англійську мову, любив читати фантастику та грати комп’ютерні ігри.
Василько був лагідною, спокійною, дещо замкнутої дитиною. З 2006р. залишився під опікою матері, в зв’язку з розлученням батьків. З дитячого віку мав почуття власної гідності і справедливості. В 2008р., після закінчення 9-го класу загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12 Івано-Франківської міської ради, поступив в Івано-Франківський коледж фізичного виховання, де отримав диплом молодшого спеціаліста, пізніше диплом бакалавра. В 2014р.
Василь закінчив державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Та отримав диплом магістра за спеціальністю « Фізичне виховання» та здобув кваліфікацію викладача фізичного виховання, організатора туристичної роботи. Подорослішав рано, в 2008р. почав самостійне життя так, як мати поїхала На заробітки за кордон. Коли постало питання військової служби, без вагань вирішив служити. Отримав звання молодшого сержанта. Служив в 2015-му — 2016-му рр. в м. Києві, В полку Президента.
Був дуже відповідальним і справедливим щодо підлеглих. Отримав грамоту і рекомендацію для служби в національній поліції, СБУ. Але вирішив для себе, Що він людина не військова, проте після служби в армії став більш цілеспрямованим, впевненим, сильним, дотримуватися здорового харчування і активно займався спортом.
Василь був вірним, надійним, безвідмовнийм другом з шкільних років і протягом всього життя.
Прагнучи незалежності і матеріальної стабільності, працював за кордоном. Оволодів професію будівельника. Свою роботу любив, творчого ставився до неї, постійно навчався, був акуратним і дещо педантичний. Мав багато задумів.
Був чудовим сином і братом, люблячим, надійним, безвідмовний. Дуже любив свою племінницю, проводив з нею багато часу, був надзвичайно терпеливам з нею, разом розучували музичні твори, гуляли, катались на велосипедах, займалися спортом.
Василь був патріотом України, тому, без сумнівів, літом 2021р. пішов на військові збори. В 1-й день повномасштабного вторгнення, 24-го Лютого, не піддався паніці, а зразу прийняв рішення йти у військомат, але, спочатку, допоміг заспокоїтися і зібратися рідним для виїзду з міста. Останні слова які я сказала сину Це те, що я горджуся ним. Пізніше були тільки смс. Василько переживав за нас, рідних, а про себе писав тільки «все добре». 6 березня я написала синові що він найкращий і, що я дуже його люблю це була остання смс, яку він прочитав.
7-го березня 2022 року Василя Пасіки не стало. Він загинув під час штурму біля села Слобода кухарська на Київщині, безстрашний, відважний воїн.
