Самбуров Олег Геннадійович народився 05/08/1980 р. у с. Старий Лисець, Тисминецького р-ну Івано Франківської обл. у багатодітній сім'ї,де уже було чотири сестри і п'ятим був Олег.

Згодом родина переїхала на постійне місце проживання в м.  Івано Франківськ. Де Олег ріс і навчався початкові класи у СШ N8 ,але закінчив навчання у школі - ліцей N23. Продовжував навчання і здобув професію у ВПУ N15.

Після закінчення навчання був призваний на військову службу у н/ч Десна. З листопада 1998 р. проходив службу у в/ч А - 1766 на посаді механіка водія МТ- ЛБу де зарекомендував себе з позитивної сторони. Після продовження служби і все своє життя Олег займався будівельними роботами,а також не одноразово працював за кордоном.

Одружився Олег 22.07.2006р. Мав прекрасну сім'ю у якій народилося двоє синів Артем і Назар. На даний момент Самбуров Артем являється Чемпіон Європи з тайквандо. Найбільше  у світі Олег любив своїх синів і проводив з ними весь вільний час. Мав дуже багато мрій і планів на життя, яким так і не судилося збутися.

З перших днів повномаштабного вторгнення  Олег пішов на захист своєї батьківщини зі словами " А хто як не я". Солдат інструктор навчального взводу,навчальної батареї навчального самохідно-артилерійського дивізіону військової частини А3618. Героїчно захищав та обороняв територіальну цілісність України.

Його побратими зазначили, що він був справжнім воїном і вірним другом. Було багато труднощів,але він завжди був позитивним та ніколи не відмовлявся від поставлених завдань. Зразково виконував свої службові обов'язки,виявляв повагу до командирів,шанував честь і гідність побратимів.

Загинув Олег підчас утримання вогневих рубежів у м. Бахмут, Донецької області. Олег із честю виконав обов'язок щодо захисту своєї держави і до останнього подиху залишився вірним присязі,українському народові та Україні!!! Він віддав найцінніше що мав - своє життя! Вічна шана і пам'ять всім,хто віддав своє життя за Україну! Товариський,мудрий і розсудливий,гарний співрозмовник і людина щирої душі,таким Самбуров Олег і таким залишиться в пам'яті всіх тих,хто його знав і кого він так любив!

Чупак Вячеслав Петрович

- народився 14 березня 1980 року в місті Івано-Франківськ

- 1986-1995року навчався в ЗОШ №20

- 1995 -1998 опановував професію столяра-меблевика у вищому художньому професійному училищі №3

- 1998 -2003 навчався в ІФТУНГ за спеціальністю «Нафтогазопроводи та найтогазосховища». Згодом працював водієм експедитором у компанії Форвард 

- З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну добровільно вступив до лав національної гвардії України , служив солдатом стрільцем 3 відділення 1 стрілецького взводу 4 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону.

- 20 липня 2023 року захищаючи Україну загинув унаслідок мінометного обстрілу, в Луганській області, населений пункт Шипилівка, лісництво Серебрянське.

Нагороджений міською та обласною медаллю «Лицар бойового чину».

Юрій Сливчук народився 9 вересня 1987 року в смт. Рожнятів Івано-Франківської області в сім’ї Миколи та Руслани Сливчук. Згодом сім’я переїхала в місто Долина. Навчався в долинських школах №1 і №5. 

Юрій був другою дитиною сімейства, у якого зростав ще старший син – Тарас. Хлопці були дуже близькими, весь вільний час проводили разом. На канікулах вони часто гостювали в родичів в смт. Рожнятів та селі Белеїв у бабусі Анни з боку батька. Саме вона стала ідейним натхненником для хлопців. Чим більше він дізнавався про минуле нашої держави, то дужче переконувався, що московія є найбільшим ворогом України, а популістські тези про братній народ є нічим іншим, як пропагандистським міфом. Відвідавши з батьком Помаранчевий майдан в 2004 році, юнак зрозумів, що рашисти і досі не хочуть, щоб Україна утверджувалась як самостійна держава і що тільки чинячи спротив можна змінювати долю країни.

Після закінчення школи Юрій навчався та закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (2005-2011 рік) та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію магістр фінансів. Другу вищу освіту здобув у 2021 році в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу та здобув спеціальність нафтогазова інженерія та технології. 

Юрій був одним з перших, хто поїхав на Майдан Гідності і перебував там до його завершення, відстоюючи європейські цінності, за що нагороджений Всеукраїнським об’єднанням «Країна» медаллю «За гідність і патріотизм». 

Після перемоги Євромайдану рашиські війська майже одразу вторглися на нашу землю – розпочалась затяжна війна. В цей час дружина Юрія – Наталія була вагітною, тому чоловік прийняв рішення залишитися з сім’єю. Проте з перших днів і впродовж 8-річної війни він займався волонтерством, діставав необхідні речі побратимам з Майдану, які пішли служити в АТО, за що отримав медаль «За жертовність і любов до України». 

Юрій Сливчук був людиною наполегливою та рішучою. Для побратимів він був моральним та духовним орієнтиром, для рідних – надійною підтримкою, турботливим сином, люблячим чоловіком та батьком, та як громадянин він підпорядковував особисте життя національним інтересам. Гаряча натура звитяжця гостро реагувала на пригнічення української ідеї, органічна національна свідомість стимулювала його до боротьби. 

З початком повномасштабного вторгнення Юрій разом з братом Тарасом та батьком записались добровольцями до 79 батальйону 102 бригади в кулеметне відділення Калуської територіальної оборони. 25 квітня 2022 року брати вирушили у Запорізькому напрямку, де героїчно захищали свою батьківщину, демонструючи завзятість, майстерність, рішучість.

Загинув Герой від осколкового поранення в районі населеного пункту Варварівка Запорізької області 15 вересня 2022 року. Похований 18 вересня на алеї Слави Долинського міського цвинтаря.

Посмертно нагороджений відзнакою «За заслуги перед Долинською громадою», медаллю «За заслуги перед Прикарпаттям», почесною нагородою «Сили Територіальної Оборони».