Віталій Дзібій
ВІТАЛІЙ ДЗІБІЙ (02.01.1993–06.08.2023) – захисник України, активіст «Спілки волонтерів Прикарпаття». Боєць 1-го полку спецпризначення «Сафарі» НПУ, солдат-гранатометник 78-го окремого десантно-штурмового полку ЗСУ. Помер унаслідок поранення, отриманого в бою біля міста Оріхів Запорізької області.
Народився 02.01.1993. Дитинство, юність та молоді роки життя пов’язані з Крихівцями. Закінчив Крихівецьку середню школу. В дитинстві, пригадує мама Галина, улюбленим заняттям було ліплення з пластиліну. Причому, маленькі ручки ліпили мініатюрні фігурки, і (хто знає?) можливо, якби не війна, він міг би стати відомим скульптором… Під час навчання у школі проявився інший його мистецький талант – артистичний, який помітила перша вчителька Лілія Петрівна Поліщук. Віталік – незмінний учасник і ведучий багатьох заходів, конкурсів. Маючи добру пам’ять, любив декламувати вірші, вивчав чималі текстові уривки. Всім запам’яталась його майстерна акторська гра у різдвяному шкільному вертепі під керівництвом А.П. Галуги-Мединської. Ну і звичайно, в його житті значне місце займав король спорту – футбол! Де був Віталій, там завжди буяла радість, лунав сміх, творилася життєдайна енергетика. У душі Віталик був дуже сімейною людиною: понад усе любив свою родину, затишок, тому після важких доріг завжди прагнув повернутися додому!
Після закінчення середньої школи, навчався в ПТУ № 13, де отримав добру робітничу спеціальність. Пройшов строкову службу в інженерно-саперних військах та отримав військову спеціальність – сапер. У мирному житті працював у торгівлі. Де б наш Віталик, як його всі називали, не був, всюди користувався повагою, авторитетом. Його всі любили. Відзначався водночас і твердим характером: свої обіцянки завжди виконував, був дуже стійким до болю, мав високий больовий поріг, але й намагався ніколи нікому не завдавати зайвих турбот і клопотів.
Із 2014-го активний член «Спілки волонтерів Прикарпаття». Дуже любив і часто відвідував дитячі будинки, привозячи допомогу. Із початку повномасштабного вторгнення рф 24.02.2022 днював і ночував в обласному волонтерському штабі, сортуючи, складаючи гуманітарні вантажі. У волонтерські поїздки на фронт із допомогою воїнам ЗСУ вирушав практично кожні два тижні. Інколи рідні навіть не знали, що він їхав саме у зону бойових дій. Не любив фото в соцмережах – більше переживав, щоб рідні не хвилювалися. Стресом для нього було, коли їхали інші водії-волонтери, а йому давали можливість перепочити.
Любив зброю, вивчав її різновиди. Зброя у нього завжди була у відмінному стані. Ще до війни самостійно пройшов вишкіл у стрілецькій групі «Тактичні мультфільми». Мама Галина відчувала, що, рано чи пізно, син вирішить піти на фронт добровільно. Так і сталося… Не повідомляючи рідним про своє рішення, написав заяву. Коли вже треба вирушати на фронт, сказав: «Мамо, а хто піде, як не я, як не мій брат?»
У грудні 2022 р. добровільно пішов на фронт захищати Україну. Спочатку воював у складі 1-го полку спецпризначення «Сафарі» НПУ. Згодом перейшов у 78-й окремий десантно-штурмовий полк ЗСУ. Солдат-гранатометник. Виконував дуже складні бойові завдання у найгарячішому напрямку на Запоріжжі – поблизу м. Оріхів та с. Роботине.
Помер 06.08.2023 унаслідок поранення, отриманого в бою біля міста Оріхів Запорізької області.
Привітним, веселим, життєрадісним, безвідмовним, завжди готовим прийти на допомогу – саме таким його запам’ятають у громаді.
Нагороджений відзнакою міського голови Івано-Франківська – «За честь і звитягу» (посмертно). За волонтерську діяльність у 2022 р. отримав подяки від начальника Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області та від командира Роти поліції особливого призначення ГУНП в Івано-Франківській області.
Слава і вічна пам’ять Герою!
Інформація по розміщенню анотаційної дошки
Адреса: с. Крихівці, вул. 22-го Січня, 141А
Дата: Середа, 3 січня 2024