Ukr:
Однією з найбільш відомих постатей Станиславова міжвоєнного періоду був Вацлав Хованець, якого називали свого часу главою граду Потоцьких. Він народився у цьому місті 28 вересня 1887 року і з відзнакою закінчив тут найстарішу на Покутті ґімназію у 1905 році. Також він вивчав юриспруденцію у Львові та економіку у Відні, але смерть його батька Станіслава у 1910 році не дала закінчити навчання. Він допомагає управляти маєтком овдовілій матері Сабіні з роду Данкевичів, а також виховувати трьох молодших братів. Родина Хованців була найбагатшою в Станиславові, володіла комплексом кам’яниць у центрі міста, в тому числі власною блоковою електростанцією і друкарнею
Вацлав багато часу віддавав праці в сімейній друкарні і літографії, які носили ім’я і прізвище Станіслав Хованець, де зокрема займався доставкою поліграфічної продукції для Польських державних залізниць. Багаторічний досвід в галузі фінансів та економіки сприяли тому, що в 1924 році Хованець став бургомістром, а пізніше – аж до середини 30-х років – президентом міста Станиславова.
Першим його великим успіхом було завершення довготривалого процесу приєднання приміських ґмін до Станіславова, що формально сталося в 1925 році. Тоді чисельність мешканців зросла з 30 до 53 тисяч, а територія міста виросла з 415,8 га до 2227,5 га.
Новий керівник, хоч і не мав практичного досвіду самоврядування, з великим розмахом розбудовував місто. За одинадцять років його управління магістрат вдався до багатьох змін, що вплинули на щоденне життя його мешканців. Одними з найбільших тоді інвестицій можна вважати першу в історії Станиславова міську електростанцію, розбудову каналізаційної мережі, асфальтування центру міста і перебудову ратуші. На будівельному ринку з’явилося кількасот нових помешкань, споруджено нове приміщення школи для району Княгинин Колонія і ясла для немовлят, також магістрат фінансово підтримав перебудову театру і реставрацію вірменської церкви. За час свого правління Хованець також обіймав посаду посла Речі Посполитої ІІІ каденції (1930-1935). У своїй щоденній роботі на посаді президента міста не зважав на національність людини – важили тільки його індивідуальні риси.
У 1935 році Хованець відмовився від виконання функцій президента міста і перебрався до Львова, де зайняв посаду головного директора Іпотечного Банку. Через кілька років було відзначено його вклад у розвиток Станиславова. У 1938 році президент РП Ігнацій Мосціцький „за заслуги у галузі самоврядування” відзначив Вацлава Хованця Золотим Хрестом за Заслуги.
Початок війни і захоплення влади на східних землях тодішньої ІІ Речі Посполитої загрожувало в перспективі арештом і вивезенням всієї сім’ї. Хованець це добре розумів. У 1940 році він вирішує перебратися до Кракова з дружиною і двома дітьми. Там він поселився в самому центрі міста по вул. Братській, 1. Йому вдалося обставити помешкання переважно меблями, які прикрашали кімнати їхньої кам’яниці в Станиславові. Переселившись до Кракова, Хованець до 1949 року продовжує працювати директором Іпотечного Банку у Кракові. Після того він вийшов на пенсію. Також працював експертним свідком у Воєводському суді. Іноді зустрічався з колишніми мешканцями Станиславова, часто його навідував архієпископ Евгеніуш Базяк. Помер Хованець у віці 98 років 11 березня 1985 року. Його поховали на Раковицькому цвинтарі у Кракові.
Pl:
Jedną z najbardziej znanych postaci okresu międzywojennego Stanisławowa był Wacław Chowaniec, nazywany niekiedy prezesem grodu Potockich. Urodził się w tym mieście 28 września 1887 roku i ukończył tutaj z odznaczeniem najstarsze gimnazjum na Pokuciu w 1905 roku. Rozpoczął także studia prawnicze we Lwowie i ekonomiczne w Wiedniu, ale śmierć jego ojca Stanisława w 1910 roku uniemożliwiła ich ukończenie. Od tej pory pomagał owdowiałej matce Sabinie z Dankiewiczów zarządzać majątkiem i wychowywać trzech młodszych braci. Rodzina Chowańców należała do najbogatszych w Stanisławowie, posiadała kompleks kamienic w centrum miasta, w tym własną elektrownię blokową i drukarnię.
Wacław sporo czasu poświęcał pracy w rodzinnej drukarni i litografii firmowanej imieniem i nazwiskiem Stanisław Chowaniec, gdzie zajmował się między innymi dostawami druków dla Polskich Kolei Państwowych. Wieloletnie doświadczenie w zakresie finansowym i gospodarczym sprawiły, że w 1924 roku Chowaniec został burmistrzem, a później do połowy lat 30. prezydentem Stanisławowa
Pierwszym jego sukcesem było zakończenie długotrwałego procesu przyłączenia gmin podmiejskich do Stanisławowa, co formalnie stało się w 1925 roku. Wówczas liczba mieszkańców zwiększyła się z 30 do 53 tys., a terytorium miasta wzrosło z 415,8 ha do 2227,5 ha.
Nowy włodarz, choć nie posiadał większej praktyki samorządowej, to z rozmachem rozbudowywał miasto. Przez jedenaście lat jego rządów magistrat dokonał wielu zmian rzutujących na codzienne życie obywateli. Wśród zrealizowanych wtedy inwestycji, do najważniejszych zaliczyć możemy uruchomienie pierwszej w historii Stanisławowa Elektrowni Miejskiej, rozbudowanie sieci kanalizacyjnej, położenie nawierzchni asfaltowej w centrum miasta i przebudowanie ratusza. Na rynku budowniczym pojawiło się kilkaset nowych mieszkań, wzniesiono nowy budynek szkoły dla dzielnicy Knihinin Kolonia i żłóbka dla niemowląt, magistrat wspierał także finansowo przebudowę teatru i restaurację kościoła ormiańskiego. W trakcie swoich rządów Chowaniec piastował również stanowisko posła RP III kadencji (1930-1935). W swojej codziennej pracy na stanowisku prezydenta miasta nie sugerował się narodowością danego człowieka, tylko raczej jego cechami indywidualnymi
W 1935 roku Chowaniec zrezygnował z pełnienia funkcji prezydenta miasta i przeniósł się do Lwowa, gdzie objął funkcję naczelnego dyrektora Banku Hipotecznego. Po kilku latach przyszedł również czas na docenienie jego wkładu w rozwój Stanisławowa. W 1938 roku prezydent RP Ignacy Mościcki „za zasługi położone na polu pracy samorządowej” odznaczył Wacława Chowańca Złotym Krzyżem Zasługi.
Wybuch wojny i objęcie władzy przez Sowietów na Ziemiach Wschodnich II Rzeczypospolitej w dalszej perspektywie groziło aresztowaniem i wywózką całej rodziny. Z czego zdawał sobie dobrze sprawę Chowaniec. W 1940 roku postanowił z żoną i dwójką dzieci przenieść się do Krakowa i zamieszkał tam z rodziną w samym centrum miasta przy ulicy Brackiej 1. Udało mu się wyposażyć mieszkanie w dużej części meblami, które zdobiły wnętrza ich kamienicy w Stanisławowie. Po osiedleniu się w Krakowie Chowaniec kontynuował pracę do 1949 roku jako dyrektor Banku Hipotecznego w Krakowie. Wtedy przeszedł na emeryturę, pracował też jako biegły sądowy w Sądzie Wojewódzkim. Od czasu do czasu spotykał się z dawnymi mieszkańcami Stanisławowa, częstym jego gościem był arcybiskup Eugeniusz Baziak. Zmarł w wieku 98 lat 11 marca 1985 roku. Pochowany został na Cmentarzu Rakowickim w Krakowie.