Сеник Станіслав, телефоніст-лінійний наглядач 3-го гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки в/ч А2980, позивний «Ромео», народився 22 липня 1991 року в с. Великі Дубрави Костанайської області Республіки Казахстан. Ще немовлям переїхав– в село Кропивник, що на Калущині.

24 лютого 2022 року, з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, добровольцем вирушив захищати Україну. Приєднався до лав Добровольчого формування №14 територіальної громади міста Києва «Архангели Михаїла», брав участь боях за Ірпінь та у зачистці міста Бородянки. 

У квітні у складі добровольчої групи під керівництвом «Гамлета» виконував бойові завдання в с. Максимівка, що на Донеччині.

Побратими згадують Станіслава Сеника, як відважного і безстрашного воїна, справжнього патріота, який до останнього подиху боронив свою землю від російського агресора.

Загинув 2 липня поблизу Новогригорівки, що на Миколаївщині. Під час виконання завдання потрапив під мінометний обстріл ворога, отримавши осколкове поранення, несумісне з життям. Декілька годин лікарі боролися за його життя, та, на жаль, програли цю боротьбу.

На фасаді Черніївський ліцей, відкрили та освятили анотаційні дошки трьом полеглим захисникам, які віддали своє життя за волю і незалежність нашої держави, Володимиру Круліву, Дмитру Кіндрату та Василю Кіндрату. 

КРУЛІВ Володимир народився 13 жовтня 1978 у с. Чернієві.

З початком відкритого російського вторгнення мобілізований до Збройних сил України. Вояк військової частини А 7091, 2 рота, 2 взвод, 3 відділення.

Загинув 2 травня 2022 на Харківщині, захищаючи Батьківщину від російської агресії.

КІНДРАТ Василь народився 26 травня 1970р. в с. Братківці. По закінченню училища пішов служити в армію, де згодом був направлений в гарячі точки в Абхазії. 

З перших днів повномасштабної війни росії проти України Василь став на захист Батьківщини та мужньо боровся за її Незалежність.

9 червня 2022 р. Василь загинув в наслідок артилерійського обстрілу в с.Спірне Донецької області . 

Василь був нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня

КІНДРАТ Дмитро народився 21 жовтня 1997 року. Проживав у селі Черніїів. У 2016 році вступив у лави ЗСУ, добровольцем. Від початку служби воював на сході України, був учасником АТО/ООС. З перших днів повномаштабного вторгнення відбивав атаку московсього окупанта в 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Ворожа орда забрала життя 24-річного Дмитра в Донецьку у н.п. Яковлівка 18 травня 2022 року.

Нагороджений Орденом «За мужність III ступеня Указом Президента України від 30.06.2022 року. Похований в селі Черніїі на Алеї Слави.

Допоки ми живі - житиме пам’ять про наших героїв. Володимир Крулів, Василь Кіндрат та Дмитро Кіндрат з цих пам’ятних таблиць щодня зустрічатимуть і проводжатимуть поглядом учнів та працівників ліцею, будуть нагадувати кожному з нас, що вони поклали життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні та виховували істинних патріотів своєї держави.

Слава Україні!

Героям Слава!

Мар‘ян Орищук та Назарій Ділета були випускниками Івано-Франківського ліцею № 19. Герої пішли на війну 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне вторгнення. 

Ділета Назарій проходив військову службу на Києво-Житомирському напрямку, потім Дружківка, Краматорськ, Білогорівка Бахмацького району Донецької області. Після численних поранень щоразу повертався на передову, де й загинув 15 березня 2023 року. 

Мар‘ян Орищук служив старшим солдатом у військовій частині 1241 Національної Гвардії України. Мужньо захищав кордони нашої держави в Луганському напрямку, де й загинув від артилерійського обстрілу.

Вічна пам‘ять нашим Героям!

Нехай їхні подвиги назавжди залишаться прикладом мужності, стійкості та самопожертви заради рідної країни та її народу!

На фасаді станиці Пласт Івано-Франківська відкрили та освятили анотаційну дошку захиснику України — Назарій Лугарєву.

Лугарєв Назарій Олексійович — український громадський діяч, пластун, курінь «Лісові Чорти», військовослужбовець, Головний сержант, учасник російсько-української війни. 

Організатор десятків пластових подій, таборів, вишколів. В 2019 комендант станичного табору «Мідгард». Голова Івано-Франківської станиці Пласту впродовж чотирьох каденцій, від 2018 і аж до загибелі. З 2021 член окружної пластової ради Івано-Франківської округи.

Активний в громадському житті міста.

Навчався у школі №16 у Івано-Франківську, після закінчення якої вступив до Івано-Франківського Вищого професійного училище № 21.

У 2013-2018 рр. - проходив службу за контрактом у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді, у складі якої брав участь в бойових діях на Сході України. Ветеран АТО.

Опісля проходив службу за контрактом у резерві у 78 батальйоні.

З початок російського вторгнення зголосився до оборони України.

Брав участь у боях в Запорізькій області як головний сержант 1-го стрілецького взводу 2-ої стрілецької роти 78-го окремого батальйону 102 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ Івано-Франківщина.

Загинув з двома побратимами зі своєї роти під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу поблизу м. Гуляйполе Запорізької області. Планувалося його призначення на офіцерську посаду з подальшим присвоєнням офіцерського звання.

На 35-й сесії Івано-Франківської міської ради, депутатський корпус звернувся з клопотанням присвоїти звання герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) Назарію Лугарєву — за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзму і самопожертві в боротьбі за державний суверенітет та незалежність України.

В Івано-Франківську, на фасаді Драгомирчанської гімназії, відкрили чергову меморіальну дошку пам'яті загиблого захисника - Дениса Болтяна.

Денис Болтян був професійним військовим, сержант 109 батальйону 10 окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс». З перших днів війни він стояв на захисті української столиці - міста Київ. 

7 березня 2022 року в населеному пункті Слобода-Кухарська, Київської області, під час штурму окупантів він вміло командував взводом військовослужбовців та наніс значного вогневого ураження ворогу, чим забезпечив відбиття його наступу. На жаль, під час бою Денис отримав поранення несумісні з життям.

Хоча Денис і не був уродженцем села Драгомирчани, його тут добре пам'ятають, тут живе його сім'я, дружина Ірина, у гімназії навчається його донечка Марічка. Тут він планував своє щасливе життя...

Івано-Франківська міська громада втратила чимало прекрасних і світлих людей, які віддали своє життя на захисті України. Ми всіх їх будемо пам'ятати і разом будемо шанувати пам'ять про кожного захисника України.

Слава Україні! Героям слава!