Пам’ятну дошку Роману Сметані відкрили на фасаді ЦНАПу в Микитинцях. Рідні, близькі, побратими та колеги схиляють голови на знак вдячності Герою. 

«Важко говорити про втрату рідної людини та батька наших дітей. Роман в дітях завжди виховував любов до України, рідної мови і повагу до людей. Він став символом міцності духу. Його найхарактерніша риса - самопожертва: він віддав своє життя, щоб врятувати тисячі інших. Вірю, що тепер він також захищає нас, але вже з неба. Любимо і сумуємо», - ділитися переживаннями дружина Вікторія. 

Роман Сметана відважно боровся, щоб у нас було українське сьогодні. Він загинув 27 квітня 2022 року Героєм, виконуючи бойове завдання в м. Дергачі Харківської області. 

«На жаль, Бог забирає найкращих. Тих, хто вже багато зробив у цьому житті, на цій землі. Роман заслужив бути в перших рядах війська Божого. Він робив все, щоб його діти жили у кращому світі. Казав, що треба жити так, щоб не було встидно за прожиті роки. Маємо продовжити незавершену справу Романа, згуртуватися і разом боротись до перемоги!», - ділитися спогадами побратим Василь Кадук. 

Роман брав участь в АТО, там отримав поранення, але продовжив боронити Україну в московсько-українській війні в складі зведеного полку «Сафарі». 

«27 квітня - це наш з хлопцями другий день народження. Бо в таке пекло попасти та з нього вийти - це дуже важко. На жаль, Герой Роман Сметана з нього вибратись не зміг. Я хочу подякувати батьками, дружині, рідним і близьким, що виховали такого достойного сина Українського народу. Звертаюсь до всіх! Пам’ятаймо його, бо лише так він буде жити вічно!», - розповідає про побратима командир роти «Сафарі» Андрій Вертипорох. 

Три роки Роман працював на посаді заступника сільського голови в с. Микитинці. 

«Кажуть, що людина живе доти, допоки живе пам‘ять про неї. Роман Сметана працював у виконавчому комітеті Микитинецької сільської ради недовго, але за цей короткий проміжок часу проявив себе чесною людиною та харизматичним лідером. Він був чесним, справедливим, рішучим керівником, добрим та надійним товаришем. Пам‘ять про Романа Сметану назавжди буде в наших серцях і молитвах. Дякую за дружбу, Ангеле небесного війська!», - таким пригадує колегу староста с. Микитинці Ірина Паращук. 

Син, чоловік, батько, побратим Роман Сметана назавжди залишиться в пам‘яті усіх, хто мав честь його знати, відважним борцем за справедливість і свободу України. 

«Роман був дуже світлою і справедливою людиною. Пригадую, як він, разом з Романом Дзібієм, заходив до мене щодо питань учасників бойових дій. Адже був учасником Міської асоціації учасників АТО та Всеукраїнського об’єднання учасників АТО. Також Роман був членом виконкому та активним мешканцем Микитинців. Він завжди ревно відстоював інтереси хлопців і дівчат, які відслужили», - ділиться спогадами про загиблого Героя Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків. 

Наш обов‘язок - берегти пам‘ять про наших захисників, які віддали свої життя заради вільного майбутнього України. Пам’ять про Героїв увіковічнять не лише в анотаційних дошках, а й книжках, фільмах та інших пам’ятних символах. Франківськ - місто, де Героїв шанують, пам‘ятають і роблять все можливе, щоб майбутні покоління не забували ціну нашої перемоги! Вічна пам‘ять і царство небесне! 

Одразу дві анотаційні дошки відкрили на фасаді вищого професійного училища №13, у Пасічній. Пам’ятні знаки випускникам закладу, які загинули за волю України – Максиму Бурді та Романові Сализі. 

Ми усвідомлюємо, що після появи цих дошок на фасаді нашого навчального закладу, ми повинні працювати ще краще, ще потужніше, тому що це кращі з кращих полягли люди, для яких Україна вільна, незалежна понад усе. Це патріоти і ми повинні на них рівнятися», - запевнив директор ВПУ13 Мирослав Данилюк. 

Максиму Бурді було лише 25. За фахом «Рихтувальник кузовів» з початку повномасштабного вторгнення в Україну одразу став на захист України. Загинув наприкінці березня у бою за місто Ірпінь. Роман Салига – з перших днів війни служив у Коломийській десятці. Був командиром відділення зенітно-ракетного взводу. Життя 34-річного Романа обірвалося 30 вересня під Бахмутом. 

«Вічна і світла пам’ять нашим синам, які загинули в бою. Ми будемо в серцях вас пам’ятати до останнього подиху. Ви наші найрідніші, хто був і є в житті», - запевнила Любов Салига, мати загиблого Романа Салиги. 

Вони були сміливими і відданими, кажуть про загиблих побратими. Їм вірили та довіряли, вояки кажуть, у бою хлопці показали свою мужність та рішучість. 

«Він рвався завжди наперед, хотів бути всюди першим. Так сталося, що його не стало. Таких як він, дуже мало лишилося. Нас лишилось дуже мало там, тих, що з самого початку, нас там одиниці», - побратим загиблого Романа Салиги Роман. 

На жаль, на фронті ми продовжуємо втрачати наших захисників. Щодня до Івано-Франківської територіальної громади надходить звістка про загибель наших хлопців і дівчат. Тут, у тилу, ми повинні зробити усе можливе, щоби пам’ятати, якою ціною наші захисники виборюють незалежність, каже міський голова Руслан Марцінків. 

«На жаль, щотижня на наших навчальних закладах, на наших будинках ми відкриваємо анотаційні дошки. Щоби зберегти пам’ять про наших героїв. Наше завдання – зберегти пам’ять не тільки в анотаційних дошках, а в книжках, у фільмах, у заходах, в алеях слави, у всіх тих заходах, щоби показати, що Україна має великих героїв, які віддали найдорожче – свої життя, щоб Україна була», - каже Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків. 

Анотаційні дошки Максиму Бурді та Романові Сализі встановили поруч із пам’ятним знаком випускника ПТУ13, який загинув, захищаючи кордони України, Тараса Шевченка. 

5 грудня 2022 року пам’ятні дошки загиблим воїнам-захисникам Артуру Бурлаці, Роману Дубінському та Юрію Григоріву відкрили на фасаді Вищого професійного училища сервісного обслуговування техніки, де вони навчалися.

Артур Бурлака був солдатом 108–го окремого гірсько-штурмового батальйону (10-ої окремої гірсько–штурмової бригади). Він народився 15 березня 2000 року в м.Івано-Франківську. Після школи вступив в училище, де здобув професією слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Серед однолітків завжди вирізнявся енергійністю та кмітливістю. Усюди був лідером та душею компанії.

У спогадах рідних та друзів Артур назавжди залишиться чуйною людиною, яка не залишить в біді. Він без жодних сумнівів пішов захищати Україну.

Загинув 22 березня 2019 року під с. Новотошківське Попаснянського району Луганської області.

Роман Дубінський був солдатом, стрільцем роти охорони Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського.

Народився 1 грудня 2002 року в с.Лисець Івано-Франківської області. Після закінчення місцевої школи, вступив в училище. Там здобув фах майстра з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобільних засобів. Протягом шести років був членом організації «Пласт».

6 жовтня 2021 року його призвали до лав ЗСУ. Роман був добрим та щирим хлопцем, гідною дитиною для батьків, авторитетом серед друзів.

Загинув 26 лютого 2022 року, захищаючи м. Київ.

Юрій Григорів був старшим солдатом 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Народився 6 травня 1998 року в с. Іваниківка Богородчанського району.

Після школи вступив до училища, де здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування устаткування. Працював за спеціальністю на КП«Водоекотехпром», звідки 27 лютого 2022 року був мобілізований, щоб захищати Україну.

Юрій любив спорт, допомагав батькам з господарством, був чуйною та доброзичливою людиною. Загинув Юрій 24 квітня 2022 року в с. Катеринівка Донецької області при виконанні бойового завдання, відстоюючи незалежність України.

"На жаль, Франківська громада вже втратила 191 воїна від початку війни у 2014 році.

Величезна подяка і низький уклін батькам наших героїв. Встановлюємо ці пам’ятні дошки, щоб кожен знав і пам’ятав ціну української держави. Щоб не забували, якою надзвичайною жертвою ми виборювали нашу незалежність і право називатись українцями.

Докладемо усіх зусиль, щоб захисники та захисниці з нашої громади, які загинули у боротьбі, були вшановані гідно. Вічна пам’ять Героям!", - наголосив у своєму виступі міський голова Руслан Марцінків.

У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку командиру 49-го стрілецького батальйону 93-ї ОМБр ЗСУ «Карпатська Січ» Олегу Куцину.

Пам’ятний знак розмістили на стіні Центру патріотичного виховання імені Степана Бандери.

«Зважаючи на те, що Олег народився у Франківську, він тут навчався в університеті нафти і газу. Ми вирішили, що такій знаковій постаті дуже важливо у Центрі Степана Бандери. Він завжди говорив, що він націоналіст і послідовник ідей Степана Бандери», - розповідає Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Франківець Олег Куцин ще з юних років був націоналістом. Боротьба за незалежну і демократичну Україну стала його свідомим вибором життя. Був учасником кількох революцій. А на початку 2000-х років Олег Куцин вступив до лав ВО «Свобода».

«Це була людина, яка мала відповідне виховання в своїй родині, завдячуючи своїм батькам. І вже після всіх революцій – Помаранчевої, революції на граніті, Олег Куцин створив і очолив спочатку чоту, потім роту «Карпатська Січ», - розповідає побратим Олега Куцина Олег Тягнибок.

З початком війни на сході у 2014-му році Олег Куцин організував волонтерську групу, яка збирала і доставляла допомогу українським військовим у район Слов’янська Донецької області. Того ж року створив та очолив окрему добровольчу чоту «Карпатська Січ», яку пізніше розширив до роти. Людина слова, людина честі – так відгукуються про Олега Куцина побратими та ті, хто був знайомий з Героєм особисто.

«Коли перед Днем Незалежності була хода, я бачила як Олега сприймали хлопці, які з ним воювали ще після 2014 році. Це не можливо підробити. Це було в його очах. І саме тому Олегу було легко після повномасштабного вторгнення зорганізувати наново батальйон», - згадує народна депутатка України Оксана Савчук.

Сьогодні йому було би 57. У День народження Героя про його подвиги та звитягу згадує батько.

«І смуток, і гордість за сина. Важко говорити в такий час для мене сумний. Ми втратили, і Україна дуже великого патріота. Він все життя боровся за незалежність України», - розповідає батько загиблого Олега Куцина Іван Куцин.

Батько Олега Куцина отримав відзнаку міста. За сина, посмертно. Олег Куцин став почесним громадянином міста Івано-Франківськ.

На фасаді Ліцей 6 імені Івана Ревчука Івано-Франківської міської ради відкрили та освятили анотаційну дошку загиблому на війні захиснику України—Роману Душенку!

Роман Душенко народився в Опришівцях 3 травня 1982 року. Навчався у цій школі 9 класів, після чого поступив в училище № 3, а згодом у коледж. Служив в армії. Працював за професією столяра, а пізніше на «Першому віконному заводі» майстром дерев’яного цеху та на приватному підприємтстві.

З травня 2015 року Роман був призваний на службу в АТО, де брав участь в антитерористичних операціях в Донецькій області, де прослужив 1 рік та два місяці. 

Після повернення з АТО продовжував працювати на роботі та поступив на навчання в Івано-Франківський навчально-науковий інститут менеджменту ЗУНУ.

24 лютого 2022 року, коли війна увірвалася на українську землю, Роман на другий же день пішов виконувати свій громадянський обов’язок. Два місяці служив в роті охорони нашого міста. Пізніше в частині 10 Гірсько- Штурмова Бригада, а потім був переведений у Донецьку та Луганську область у бригаду 109 батальйону.

28 червня трагічно загинув у бою за Україну від вибухової травми, поранення від осколків не сумісні з життям, біля села Миколаївка Луганської області.

Роман був справжнім патріотом, який любив Україну і захищав її до останнього подиху та щиро вірив в перемогу. Його життя обірвалося, але пам'ять про нього завжди житиме у наших серцях. Хай щасливою буде душа нашого Героя у вічності.