На фасаді Ліцею імені В’ячеслава Чорновола відкрили та освятили анотаційну дошку, мужньому герою, що став на захист суверенітету України та віддав за неї своє життя – Михайлу Андрушевському!

Михайло Михайлович Андрушевський народився 17 лютого 1986 р. в м. Івано-Франківськ.

З 1992 до 2001 р. Михайло навчався в Івано-Франківській школі-інтернаті № 1. Упродовж 2001–2004 рр. учився в Івано-Франківському професійному будівельному ліцеї. Тут він здобув професію столяра будівельного і паркетника третього розряду.

24 лютого 2022 р., коли розпочалась широкомасштабна збройна агресія Росії проти України, Михайло відразу звернувся до Територіального центру комплектування ЗСУ. Однак спочатку йому відмовили. Проте через кілька днів його все-таки закликали. 28 лютого 2022 р. як доброволець він підписав контракт. Михайло у той момент керувався принципом, що захищати Україну йдуть передусім ті, які готові віддати своє життя за Батьківщину. Вже 3 березня він був у військовій частині.

Михайло Андрушевський захищав рідну землю від московського окупанта в Київській, Сумській та Харківській областях. У Михайла був позивний «Майкл».

Доброволець, водій роти вогневої підтримки військової частини А 3029 Михайло Андрушевський загинув унаслідок артилерійського обстрілу біля селища Прудянка Харківської області. Поховали героя у рідному селі Підвербці 8 травня.

У 2022 році родина одержала за нього відзнаку Івано-Франківського міського голови «За честь і звитягу», медаль «За заслуги перед Прикарпаттям» (посмертно).

Допоки ми живі - житиме пам’ять про наших героїв. Михайло Андрушевський  з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів та нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній, квітучій Україні.

На фасаді Ліцей 7 Івано-Франківської міської ради відкрили та освятили анотаційну дошку загиблому на війні захиснику України—Тарасу Микицею!

Микицей Тарас Дмитрович народився 24 грудня 1967 року.

1975-1985 навчався у середній школі №7.

1985 рік – став студентом першого курсу Івано-Франківського Інституту нафти і газу. 1986-1988 р.- служба в армії.

У 2018 році за контрактом служив в лавах ЗСУ – в 108 окремому гірсько-штурмовому батальйоні 10 окрема гірсько-штурмова бригада Служив три ротації – в Новошкінському, Широкіно та Зайцеве. Проявив себе як грамотний  боєць і вірний товариш.

Після закінчення контракту  у серпні 2021 повернувся додому.

З початком повномасштабного вторгнення  з першого дня війни разом з синами – Юрієм та Михайлом - знову в лавах ЗСУ.

Спочатку воював на Київщині в районі Чорнобиля, потім на Сході країни. У складі розвідувальної групи неодноразово заходив за лінію розмежування  для виконання бойових завдань.

Загинув під Лисичанськом у селищі Спірне під час штурму росіян на позиції. У своєму останньому бою збив з автомата Калашникова безпілотник.

Старший солдат, старший механік- водій 1 гірсько-штурмового  відділення  2 гірсько-штурмового  взводу 3 гірсько-штурмової роти Микицей Тарас Дмитрович  нагороджений орденом «За мужність 3 ступеня» (посмертно).

Царство Небесне герою

Свіча пам‘яті назавжди горітиме у наших серцях!

Пам’ятну дошку Роману Сметані відкрили на фасаді ЦНАПу в Микитинцях. Рідні, близькі, побратими та колеги схиляють голови на знак вдячності Герою. 

«Важко говорити про втрату рідної людини та батька наших дітей. Роман в дітях завжди виховував любов до України, рідної мови і повагу до людей. Він став символом міцності духу. Його найхарактерніша риса - самопожертва: він віддав своє життя, щоб врятувати тисячі інших. Вірю, що тепер він також захищає нас, але вже з неба. Любимо і сумуємо», - ділитися переживаннями дружина Вікторія. 

Роман Сметана відважно боровся, щоб у нас було українське сьогодні. Він загинув 27 квітня 2022 року Героєм, виконуючи бойове завдання в м. Дергачі Харківської області. 

«На жаль, Бог забирає найкращих. Тих, хто вже багато зробив у цьому житті, на цій землі. Роман заслужив бути в перших рядах війська Божого. Він робив все, щоб його діти жили у кращому світі. Казав, що треба жити так, щоб не було встидно за прожиті роки. Маємо продовжити незавершену справу Романа, згуртуватися і разом боротись до перемоги!», - ділитися спогадами побратим Василь Кадук. 

Роман брав участь в АТО, там отримав поранення, але продовжив боронити Україну в московсько-українській війні в складі зведеного полку «Сафарі». 

«27 квітня - це наш з хлопцями другий день народження. Бо в таке пекло попасти та з нього вийти - це дуже важко. На жаль, Герой Роман Сметана з нього вибратись не зміг. Я хочу подякувати батьками, дружині, рідним і близьким, що виховали такого достойного сина Українського народу. Звертаюсь до всіх! Пам’ятаймо його, бо лише так він буде жити вічно!», - розповідає про побратима командир роти «Сафарі» Андрій Вертипорох. 

Три роки Роман працював на посаді заступника сільського голови в с. Микитинці. 

«Кажуть, що людина живе доти, допоки живе пам‘ять про неї. Роман Сметана працював у виконавчому комітеті Микитинецької сільської ради недовго, але за цей короткий проміжок часу проявив себе чесною людиною та харизматичним лідером. Він був чесним, справедливим, рішучим керівником, добрим та надійним товаришем. Пам‘ять про Романа Сметану назавжди буде в наших серцях і молитвах. Дякую за дружбу, Ангеле небесного війська!», - таким пригадує колегу староста с. Микитинці Ірина Паращук. 

Син, чоловік, батько, побратим Роман Сметана назавжди залишиться в пам‘яті усіх, хто мав честь його знати, відважним борцем за справедливість і свободу України. 

«Роман був дуже світлою і справедливою людиною. Пригадую, як він, разом з Романом Дзібієм, заходив до мене щодо питань учасників бойових дій. Адже був учасником Міської асоціації учасників АТО та Всеукраїнського об’єднання учасників АТО. Також Роман був членом виконкому та активним мешканцем Микитинців. Він завжди ревно відстоював інтереси хлопців і дівчат, які відслужили», - ділиться спогадами про загиблого Героя Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків. 

Наш обов‘язок - берегти пам‘ять про наших захисників, які віддали свої життя заради вільного майбутнього України. Пам’ять про Героїв увіковічнять не лише в анотаційних дошках, а й книжках, фільмах та інших пам’ятних символах. Франківськ - місто, де Героїв шанують, пам‘ятають і роблять все можливе, щоб майбутні покоління не забували ціну нашої перемоги! Вічна пам‘ять і царство небесне! 

Одразу дві анотаційні дошки відкрили на фасаді вищого професійного училища №13, у Пасічній. Пам’ятні знаки випускникам закладу, які загинули за волю України – Максиму Бурді та Романові Сализі. 

Ми усвідомлюємо, що після появи цих дошок на фасаді нашого навчального закладу, ми повинні працювати ще краще, ще потужніше, тому що це кращі з кращих полягли люди, для яких Україна вільна, незалежна понад усе. Це патріоти і ми повинні на них рівнятися», - запевнив директор ВПУ13 Мирослав Данилюк. 

Максиму Бурді було лише 25. За фахом «Рихтувальник кузовів» з початку повномасштабного вторгнення в Україну одразу став на захист України. Загинув наприкінці березня у бою за місто Ірпінь. Роман Салига – з перших днів війни служив у Коломийській десятці. Був командиром відділення зенітно-ракетного взводу. Життя 34-річного Романа обірвалося 30 вересня під Бахмутом. 

«Вічна і світла пам’ять нашим синам, які загинули в бою. Ми будемо в серцях вас пам’ятати до останнього подиху. Ви наші найрідніші, хто був і є в житті», - запевнила Любов Салига, мати загиблого Романа Салиги. 

Вони були сміливими і відданими, кажуть про загиблих побратими. Їм вірили та довіряли, вояки кажуть, у бою хлопці показали свою мужність та рішучість. 

«Він рвався завжди наперед, хотів бути всюди першим. Так сталося, що його не стало. Таких як він, дуже мало лишилося. Нас лишилось дуже мало там, тих, що з самого початку, нас там одиниці», - побратим загиблого Романа Салиги Роман. 

На жаль, на фронті ми продовжуємо втрачати наших захисників. Щодня до Івано-Франківської територіальної громади надходить звістка про загибель наших хлопців і дівчат. Тут, у тилу, ми повинні зробити усе можливе, щоби пам’ятати, якою ціною наші захисники виборюють незалежність, каже міський голова Руслан Марцінків. 

«На жаль, щотижня на наших навчальних закладах, на наших будинках ми відкриваємо анотаційні дошки. Щоби зберегти пам’ять про наших героїв. Наше завдання – зберегти пам’ять не тільки в анотаційних дошках, а в книжках, у фільмах, у заходах, в алеях слави, у всіх тих заходах, щоби показати, що Україна має великих героїв, які віддали найдорожче – свої життя, щоб Україна була», - каже Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків. 

Анотаційні дошки Максиму Бурді та Романові Сализі встановили поруч із пам’ятним знаком випускника ПТУ13, який загинув, захищаючи кордони України, Тараса Шевченка. 

5 грудня 2022 року пам’ятні дошки загиблим воїнам-захисникам Артуру Бурлаці, Роману Дубінському та Юрію Григоріву відкрили на фасаді Вищого професійного училища сервісного обслуговування техніки, де вони навчалися.

Артур Бурлака був солдатом 108–го окремого гірсько-штурмового батальйону (10-ої окремої гірсько–штурмової бригади). Він народився 15 березня 2000 року в м.Івано-Франківську. Після школи вступив в училище, де здобув професією слюсаря з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Серед однолітків завжди вирізнявся енергійністю та кмітливістю. Усюди був лідером та душею компанії.

У спогадах рідних та друзів Артур назавжди залишиться чуйною людиною, яка не залишить в біді. Він без жодних сумнівів пішов захищати Україну.

Загинув 22 березня 2019 року під с. Новотошківське Попаснянського району Луганської області.

Роман Дубінський був солдатом, стрільцем роти охорони Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського.

Народився 1 грудня 2002 року в с.Лисець Івано-Франківської області. Після закінчення місцевої школи, вступив в училище. Там здобув фах майстра з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобільних засобів. Протягом шести років був членом організації «Пласт».

6 жовтня 2021 року його призвали до лав ЗСУ. Роман був добрим та щирим хлопцем, гідною дитиною для батьків, авторитетом серед друзів.

Загинув 26 лютого 2022 року, захищаючи м. Київ.

Юрій Григорів був старшим солдатом 24-ої окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Народився 6 травня 1998 року в с. Іваниківка Богородчанського району.

Після школи вступив до училища, де здобув професію електромонтера з ремонту та обслуговування устаткування. Працював за спеціальністю на КП«Водоекотехпром», звідки 27 лютого 2022 року був мобілізований, щоб захищати Україну.

Юрій любив спорт, допомагав батькам з господарством, був чуйною та доброзичливою людиною. Загинув Юрій 24 квітня 2022 року в с. Катеринівка Донецької області при виконанні бойового завдання, відстоюючи незалежність України.

"На жаль, Франківська громада вже втратила 191 воїна від початку війни у 2014 році.

Величезна подяка і низький уклін батькам наших героїв. Встановлюємо ці пам’ятні дошки, щоб кожен знав і пам’ятав ціну української держави. Щоб не забували, якою надзвичайною жертвою ми виборювали нашу незалежність і право називатись українцями.

Докладемо усіх зусиль, щоб захисники та захисниці з нашої громади, які загинули у боротьбі, були вшановані гідно. Вічна пам’ять Героям!", - наголосив у своєму виступі міський голова Руслан Марцінків.