Івано-Франківськ - місто героїв

У Франківську відкрили пам’ятну дошку Герою України Андрію Прищепюку, який загинув у зоні АТО

Четвер, 12 листопада 2015
У Франківську відкрили пам’ятну дошку Герою України Андрію Прищепюку, який загинув у зоні АТО
11 листопада, на фасаді школи №22 відкрили анотаційну дошку командиру диверсійно-розвідувальної групи ДУКу Андрію Прищепюку (“Шершню”), який загинув у зоні АТО.

Прищепюк Андрій Миколайович народився в м. Івано-Франківськ. Останні роки жив і працював у Києві. На фронті був командиром розвідгрупи ДУК ПС, якого бійці називали просто – “Батя”.

Загинув 9 серпня 2014 р. потрапивши в засідку під м. Міусинськ, Луганської області. Тіло залишилось на полі бою. Був тимчасово похований у смт шахти Новопавлівська (околиця м. Красний Луч) разом з десантником 95-ї окремої аеромобільної бригади Галянтом В.І.. Ексгумований пошуковцями місії “Евакуація-200″ (“Чорний тюльпан”) 26-го грудня 2014 року. Впізнаний родичами та товаришами. Похований у Києві.

Дошку відкрила тітка бійця Марія Дмитрівна. Пані Марія згадує Андрія добрим, сміливим й готовим завжди прийти на допомогу.

“Потрібно, щоб всі знали про його подвиг. Він був людиною честі”, – сказала вона й подякувала організаторам програми за встановлення пам’ятної дошки.

Священник прочитав молитву за загиблого бійця. Вшанувати Андрія Прищепюка прийшли його бойові побратими, а також учні школи №22. Урочисті слова виголосив й директор навчального закладу, який пам’ятає Андрія як здібного учня.

Бойовий товариш “Шершня”, командир четвертого запасного батальйону ДУК Віктор Тихенький зауважив, що не слід забувати про своїх загиблих. У Івано-Франківську це 5 бійців.

“Він поклав життя за вільну незалежну Україну, боровся за мирне небо над головою”, – додав він.

Автору легендарної "Гуцулки Ксені" Ярославу Барничу відкрили анотаційну дошку

Четвер, 12 листопада 2015
Автору легендарної "Гуцулки Ксені" Ярославу Барничу відкрили анотаційну дошку
В Івано-Франківську урочисто відкрили пам`ятну анотаційну дошку відомому українському композитору та диригенту Ярославу Барничу

В рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" урочисто відкрито анотаційну дошку відомому україннському композитору, диригенту, педагогу та громадському діячу Ярославу Барничу. Біля будинку де проживав всесвітньовідомий маестро зібралось чимало поціновувачів його творчості, послідомївників та дослідників українського мистецтва.

Ярослав Барнич народився 30 вересня 1896 року в селі Трофанівка поблизу Коломиї, нині Снятинського району Івано-Франківської області в сім'ї директора школи.

У 1906–1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.

Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинськимй). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.

1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

У 1921–1924 роках диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Носили його дороги то в Ужгород, де був диригентом оркестру місцевого театру, то в Самбір, де вчителював. В 1929 р. — переїзд до Станиславова (тепер Івано-Франківськ), вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім «Бояном». Це був особливо творчий період композитора.

В 30-ті рр. з'явилися й усі оперети композитора («Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936).

З осені 1939 року працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949 р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т. ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому «Золоту батуту» із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.

1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п'єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Богданом Сарамагою та В. Овчаренком.

У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку архітектору Івану Боднаруку

Четвер, 12 листопада 2015
У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку архітектору Івану Боднаруку
У рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" 28 жовтня 2015 р. на фасаді будинку за адресою вул. Грюнвальдська, 4 відбулося відкриття анотаційної дошки архітектору, "батьку" гуцульської регіональної архітектури Івану Боднаруку.

Іван Боднарук народився  15 травня 1910 року в с. Стопчатові в заможній селянській родині. Тут здобув початкову освіту. Навчання продовжив у першій українській гімназії  м. Коломиї, яку закінчив в 1928 році. Згодом І. Боднарук вступив до Краківської академії мистецтв на архітектурний відділ, який закінчив у 1936 році, отримавши звання архітектора. Впродовж 1936—1939 років працював у приватній архітектурній майстерні у Кракові. Влітку 1942-го Львівська кооператива українського народного мистецтва оголосила конкурс на найкращий проект «українського мебля». Поданий І. Боднаруком проект переміг — автор отримав третю премію в сумі 1 000 злотих. Це був перший успіх молодого архітектора.

15 червня 1943 року Іван Боднарук повернувся до Коломиї, де його взяли на роботу вчителем у державну школу деревного промислу з викладанням рисунка, геометрії та будівництва. Вже після Другої світової війни працював головним інженером комунального господарства, начальником Київської філії «Облпроекту» в м. Коломиї, а пізніше — в обласному управлінні містобудування та архітектури. 1946 року його прийняли до Спілки архітекторів СРСР. 

У 1950 році архітектор І. Боднарук разом із львівським скульптором Є.Дзиндрою проектує пам’ятник Тарасові Шевченку в селі Шепарівцях на Коломийщині, що і дотепер залишається одним з найкращих монументів Великому Кобзареві на Прикарпатті. А у 1951 році проектує в Коломиї літній кінотеатр, який збудували в парку  ім. Кірова, — дерев’яну споруду в традиціях народної архітектури зі стрімкими дахами, покритими гонтою. Взагалі у кожному творі архітектора вражає скрупульозна авторська графіка — це вплив Краківської академії мистецтв.

Архітектор І. Боднарук був безкомпромісною людиною, в його характері не було місця фальші, він завжди творив так, як думав. Про це переконливо свідчать його проекти будинку масової пропаганди в с. Старій Гуті Сивульського лісництва Солотвинського лісокомбінату, проект ресторану на 60 місць у с. Ямній поблизу Яремча (1956 р.), бази відпочинку в Підлютому біля Осмолоди Рожнятівського району (1976 р.), ресторану «Гуцульщина» в м. Яремчі. У 1998 році за його проектом було зведено кінотеатр «Трембіта», що в міському парку ім. Шевченка в Івано-Франківську. Іван Боднарук започаткував розвиток цілої течії в українській архітектурі, яку пізніше назвуть регіональним гуцульським стилем.

Анотаційну дошку відомому архітектору відкрили його рідні. Онука Івана Боднаруку, пані Олександра зазначила, що її дідусь був непересічною людиною, архітектором з великої літери, який спроектував ресторан "Гуцульщина", котрий став для туристів візитною карткою Прикарпаття. "Творчість І. Боднарука повинна використовуватись для наукових досліджень у сучасній архітектурі та для практичного застосування молодими архітекторами" - зауважив Володимир Гайдар. Романна Затварська згадала про те, що Іван Боднарук був людиною "надзвичайної глибини та творчості". Відкриття анотаційної дошки зібрало багато рідних та близьких архітектора, а також тих людей, які цінують творчість І. Боднарука та продовжують його справу.

У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку акторці театру Оксані Затварській

Четвер, 12 листопада 2015
У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку акторці театру Оксані Затварській
У рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" 7 жовтня 2015 р. на фасаді будинку за адресою вул. Мазепи, 5 відбулося відкриття анотаційної дошки акторці театру, заслуженій артистці України Оксані Затварській.

Затварська Оксана Іларіонівна народилася 15 листопада 1921 р. в с. Яблунів на Косівщині. Свій сценічний шлях починала у 1939 р. з мандрівного театру та з Гуцульського ансамблю у 1940 р.; у 1944-1962 рр. працювала у Коломийському і пізніше 1962-1977 рр. у Станіславському облмуздрамтеатрі ім. І. Франка.

Акторка багатогранного сценічного таланту, однаково успішно виконувала провідні ролі опереткового, комедійного та драматичного жанру сучасної класичної української та зарубіжної драматургії.

Неодноразово обиралася депутатом Коломийської, Івано-Франківської міських та Яблунівської селищної рад. Саме завдяки її  пропозиції як депутата був збудований новий обласний музично-драматичний театр, в якому Затварська грала до 1976 року. У Івано-Франківську віднедавна відбувається конкурс молодих акторів ім. Оксани Затварської.

Анотаційну дошку відомій акторці відкрили її доньки. "Мама завжди відчувала гармонію життя, бо присвятила себе обраній професії та театральному мистецтву" - зазначила донька артистки, Романна Затварська. Олеся Пасічняк та Тарас Василюк зачитали вірші, написані Пушиком Степаном Григоровичем на честь актриси. Ольга Бабій, директор ОТБ "Галичина", розповіла, як з 4-річного віку відвідувала вистави, у яких грала Оксана Іларіонівна. "Вона була фантастичною артисткою. Я вважаю, що всі молоді актори сучасності мають брати приклад з таких людей, як Оксана Затварська" - зауважила О. Бабій. 

У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку загиблому військовослужбовцю АТО Андрію Барасюку

Четвер, 12 листопада 2015
У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку загиблому військовослужбовцю АТО Андрію Барасюку
У рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" на фасаді будинку за адресою вул. С. Петлюри, 23 відбулося відкриття анотаційної добки загиблому бійцю АТО Андрію Барасюку.

Барасюк Андрій Васильович народився 1 червня 1986 у м. Івано-Франківську. Навчався у школі №12 та у професійному технічному училищі №1. 9 березня 2015 р. був мобілізований до війська, та після навчання під Києвом направлений до 501-го окремого батальйону морської піхоти. Під час артилерійського обстрілу поблизу села Сопине в районі міста Маріуполь (Донецька область) 25 серпня 2015 р. близько 00:30 Андрій загинув. Похований на території Меморіального комплексу "Дем'янів Лаз" Філіалу Обласного музею визвольної боротьби ім. Степана Бандери.

Анотаційну дошку Андрію Барасюку відкрили його близькі. Тато Андрія, Василь Барасюк, зазначив, що вшанувати пам'ять його сина прийшла велика кількість людей. "Багато людей, у тому числі сусідів поважали та цінували мого сина. Приходьте до нього на могилу, не забувайте, пам'ятайте мого Андрія" - промовив батько перед відкриттям дошки. "Андрій був завжди усміхненим та випромінював життєрадісність. Саме таким його запам'ятали всі, хто його знав" - зазначив його сусід, Мирон Галуга. Олег Бевський, який теж служив у зоні АТО, подякував батькам Андрія за те, що виховали такого чудового сина, і висловив надію, що приводом для відкриття всіх наступних дощок стане вшануванню пам'яті видатних діячів, а не загиблих бійців.