Івано-Франківськ - місто героїв

Голові Івано-Франківського обласного «Союзу Українок» Любомирі Говенко відкрили анотаційну дошку

Середа, 9 серпня 2017
Голові Івано-Франківського обласного «Союзу Українок» Любомирі Говенко відкрили анотаційну дошку
20 березня 2016 року відбулось відкриття меморіальної дошки видатному українському педагогу, філологу, голові Івано-Франківського обласного «Союзу Українок» Любомирі Говенко. Це вже 43-я пам’ятка у рамках програми «Івано-Франківськ – місто героїв». Дошку встановили на фасаді Інституту післядипломної освіти, що на площі Адама Міцкевича, 5.

На відкриття завітали сучасники і колеги пані Любомири, громадські діячі та представники міської влади. Вступне слово мав міський голова Руслан Марцінків. «Програму «Івано-Франківськ – місто героїв» задумували саме для таких дощок. Щоб нагадати жителям Франківська й області, що серед нас жили справжні герої, які своєю працею, своїм прикладом показували, як треба справедливо і чесно прожити життя заради Української держави», – зазначив міський голова.

В Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку бійцю АТО “Семену”

Середа, 9 серпня 2017
В Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку бійцю АТО “Семену”
На фасаді 5-ої школи в Івано-Франківську встановили анотаційну дошку про бійця АТО Григорія Семанишина, відомого під позивним “Семен”.

У цій школі навчався Григорій Семанишин «Семен» – боєць ДУК Правого Сектору, начальник штабу окремої тактичної групи імені Генерала Воловика,  до того – активний учасник Революції Гідності.

На відкриття дошки завітали побратими Семанишина, волонтери, а також представники міської влади. Її встановили в рамках  міської програми “Івано-Франківськ – місто героїв”.

Бійці його штабу з любов’ю називали його “Батя”.  Від позивного  командира “Семен” назвали бойову групу “Семінарія”.

Григорій загинув 18 січня в зоні АТО, в районі Донецького аеропорту, у віці 42-ох років. Його поховали в Івано-Франківську.

В Івано-Франківську відкрили пам'ятну дошку Дмитру Ломею

Середа, 9 серпня 2017
В Івано-Франківську відкрили пам'ятну дошку Дмитру Ломею
22 лютого 2016 року, в Івано-Франківську відкрили та освятили на фасаді ЗШ №12 (вул. Національної Гвардії, 3) пам`ятну анотаційну дошку в рамках міської програми «Івано-Франківськ – місто героїв» загиблому в АТО бійцю ДУК Дмитру Ломею.

Вдова загиблого Надія Ломей повідомила, що сьогодні виповнюється рік, як загинув її чоловік. А відкрита анотацій на дошка буде нагадувати дітям про тата-героя.

«Те, що сьогодні відкрили анотаційну дошку є дуже важливо як для людей загалом, так і для дітей. Коли вони приїдуть в Івано-Франківськ, побачать її, то нагадають собі, що їхній тато був героєм. Зараз вони маленькі і дуже швидко все забудуть. Старшому сину шість років, він ще пам’ятає, а молодшому – чотири, то він дуже мало тата пам’ятає. Сподіваюсь, що коли вони виростуть, то будуть часто сюди приїжджати», – розповіла вона.

Також Надія Ломей зазначила, що у четвер, 18 лютого, пам’ятну дошку відкривали і у рідному місті Дмитра – Тлумачі. Крім того, пані Надія зізнається, що влада забуває про своїх Героїв. «Влада забуває про Героїв. Допомоги від держави аж такої я не маю», – повідомила дружина Дмитра Ломея.

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків розповів, що це вже 14 анотаційна дошка, встановлена бійцям АТО. А незабаром буде відкриття ще однієї – на фасаді ЗОШ №5 відкриють пам’ятну дошку Гигорію Семанишину («Семену»).

«Тільки у січні троє франківців віддали своє життя у російсько-українській війні. На жаль, ми відкриваємо такі дошки, але мусимо пам’ятати, вшановувати героїв. Бо те покоління, яке сьогодні приходить до школи і прийде завтра має бачили, що за мирне небо і сонце над головою молоді хлопці платять своїм життя. На жаль, йдуть найкращі, тому наше завдання вшанувати пам’ять», – резюмував міський голова.

Нагадаємо, Дмитро Ломей (позивний «Лом») загинув в ніч з 22 на 23 лютого 2015 року в селищі Піски поблизу Донецького аеропорту. Без батька залишилися двоє малолітніх дітей, без чоловіка  – дружина, без сина і брата – рідні. Мама Дмитра розповіла, що загиблий син воювати пішов добровольцем і навіть не попрощався з нею.

У Франківську відкрили пам’ятну дошку Герою України Андрію Прищепюку, який загинув у зоні АТО

Четвер, 12 листопада 2015
У Франківську відкрили пам’ятну дошку Герою України Андрію Прищепюку, який загинув у зоні АТО
11 листопада, на фасаді школи №22 відкрили анотаційну дошку командиру диверсійно-розвідувальної групи ДУКу Андрію Прищепюку (“Шершню”), який загинув у зоні АТО.

Прищепюк Андрій Миколайович народився в м. Івано-Франківськ. Останні роки жив і працював у Києві. На фронті був командиром розвідгрупи ДУК ПС, якого бійці називали просто – “Батя”.

Загинув 9 серпня 2014 р. потрапивши в засідку під м. Міусинськ, Луганської області. Тіло залишилось на полі бою. Був тимчасово похований у смт шахти Новопавлівська (околиця м. Красний Луч) разом з десантником 95-ї окремої аеромобільної бригади Галянтом В.І.. Ексгумований пошуковцями місії “Евакуація-200″ (“Чорний тюльпан”) 26-го грудня 2014 року. Впізнаний родичами та товаришами. Похований у Києві.

Дошку відкрила тітка бійця Марія Дмитрівна. Пані Марія згадує Андрія добрим, сміливим й готовим завжди прийти на допомогу.

“Потрібно, щоб всі знали про його подвиг. Він був людиною честі”, – сказала вона й подякувала організаторам програми за встановлення пам’ятної дошки.

Священник прочитав молитву за загиблого бійця. Вшанувати Андрія Прищепюка прийшли його бойові побратими, а також учні школи №22. Урочисті слова виголосив й директор навчального закладу, який пам’ятає Андрія як здібного учня.

Бойовий товариш “Шершня”, командир четвертого запасного батальйону ДУК Віктор Тихенький зауважив, що не слід забувати про своїх загиблих. У Івано-Франківську це 5 бійців.

“Він поклав життя за вільну незалежну Україну, боровся за мирне небо над головою”, – додав він.

Автору легендарної "Гуцулки Ксені" Ярославу Барничу відкрили анотаційну дошку

Четвер, 12 листопада 2015
Автору легендарної "Гуцулки Ксені" Ярославу Барничу відкрили анотаційну дошку
В Івано-Франківську урочисто відкрили пам`ятну анотаційну дошку відомому українському композитору та диригенту Ярославу Барничу

В рамках міської програми "Івано-Франківськ - місто героїв" урочисто відкрито анотаційну дошку відомому україннському композитору, диригенту, педагогу та громадському діячу Ярославу Барничу. Біля будинку де проживав всесвітньовідомий маестро зібралось чимало поціновувачів його творчості, послідомївників та дослідників українського мистецтва.

Ярослав Барнич народився 30 вересня 1896 року в селі Трофанівка поблизу Коломиї, нині Снятинського району Івано-Франківської області в сім'ї директора школи.

У 1906–1914 роках навчався в Коломийській гімназії. 1914 року добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців. У жовтні 1915 року склав гімназійний іспит зрілості у Відні.

Разом із Михайлом Гайворонським Ярослав Барнич організував струнний квартет Українських січових стрільців, до складу якого увійшли Антін Баландюк і Роман Лесик. 1916 року Барнич став диригентом Українського театру товариства «Бесіда» у Львові (керівник А. Будзинськимй). Було поставлено «Хату за селом», «Гриця», «Наталку Полтавку», «Катерину», «Гальку» та ін.

1921 року працював у мандрівній трупі «Українська театральна дружина» Василя Коссака (Коломия, Чортків, Збараж), а також у Театрі Б. Овчарського (Львів).

У 1921–1924 роках диригував в Українському театрі товариства «Бесіда» під керівництвом Йосипа Стадника.

1924 року Барнич закінчив Львівський вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (викладачі Е. Зуна, О. Ясеницька-Волошин, Василь Барвінський). Ще декілька років пішло на пошуки роботи. Носили його дороги то в Ужгород, де був диригентом оркестру місцевого театру, то в Самбір, де вчителював. В 1929 р. — переїзд до Станиславова (тепер Івано-Франківськ), вчительська праця в школах, гімназіях, семінарії сестер Василіянок, державному Музичному інституті ім. С. Монюшка, польській Вищій школі ім. Ф. Шопена, диригування тамтешнім «Бояном». Це був особливо творчий період композитора.

В 30-ті рр. з'явилися й усі оперети композитора («Дівча з Маслосоюзу» (1932), «Шаріка» (1934), «Пригода в Черчі» (1936).

З осені 1939 року працював диригентом Станиславівського муздрамтеатру, симфонічного оркестру філармонії, у 1940 р. створив Гуцульський ансамбль пісні і танцю. В роки німецької окупації він обіймав посаду диригента Львівської опери. Перед приходом «других совітів», будучи вже відомим композитором і диригентом, подався на еміграцію. Західна Німеччина (1944–1949), США (з 1949 р.), праця в різних установах, батута над хорами, постановки опер і оперет, концерти і т. ін. У 1952 р. в Нью-Йорку створюється Український Музичний Інститут і а в одній із його філій — у містах Клівленді і Лорейні працює Я. Барнич, де викладає гру на скрипці та теоретичні предмети. Впродовж 15-ти років (1951–1966) Ярослав Барнич працював художнім керівником та диригентом Українського хору імені Тараса Шевченка (Клівленд, США) й провів з ним понад 100 великих імпрез (концертних виступів та сценічних постановок). В 1966 р. діаспора широко відзначила 70-річчя композитора, вручивши йому «Золоту батуту» із слонової кості та золотим окуттям. Своє вітання і благословення надіслали ювілярові Папа Римський Павло VI, глава УГКЦ Йосиф Сліпий.

1 червня 1967 р. Я. Барнича не стало. Похований у Клівленді (Огайо, США). Остання робота митця — п'єса-казка на три дії «Чародійна сопілка». На прохання його дружини, Ярослави Барнич текст «Чародійної сопілки» був дописаний Л. Полтавою, а музика — Богданом Сарамагою та В. Овчаренком.