Івано-Франківськ - місто героїв

Репресованому політв’язню та видатному українському письменнику Миколі Мироненку відкрили пам’ятну анотаційну дошку

П’ятниця, 25 вересня 2015
Репресованому політв’язню та видатному українському письменнику Миколі Мироненку відкрили пам’ятну анотаційну дошку
Письменники Івано-Франківська, друзі та близькі Миколи Мироненка зібрались біля стін його рідної будівлі

25 вересня 2015 року в Івано-Франківську відбулось відкриття та освячення чергової анотаційної дошки в рамках міської програми «Івано-Франківськ – місто героїв». Цього разу пам’ятною дошкою громадськість вшанувала видатного письменника, автора багатьох нарисів, новел, оповідань та репресованого політв’язня Миколу Павловича Мироненка.

Микола Мироненко народився 9 серпня 1930 року в селі Скопці на Київщині, малолітнім пережив Голодомор. Після війни вступив до Київського механічного технікуму, який закінчив у 1950 році. Після навчання був направлений у місто Станіслав. Микола Мироненко мав бажання стати юристом і у 1953 році він вступив на юридичний факультет.

За критику радянської влади Микола Мироненко був засуджений на 5 років ув`яснення, яке відбував у Мордовських таборах. У 1988 році його реабілітували та поновили в університеті.

З написаного Миколою Мироненком найбільший резонанс мав художньо-документальний роман «Планета Антуана» який вийшов у світ в 2005 році коли автору минуло 75 років. Це була перша книга із задуманої трилогії у 7-ми томах під загальною назвою «Знищене покоління».

Помер письменник 11 серпня 2010 року.

Як зазначив під час відкриття дошки голова Івано-Франківської обласної організації Національної спілки письменників України Євген Баран: «Коли я у нього був 30 червня 2010 року, він мені сказав: «Я знаю, що я вмираю, але моя місія – боротися зі злом, і я її виконаю до кінця». Мкола Мироненко був Дон-Кіхотом, який боровся із державним злом, а потім із індивідуальним».

Ініціатор програми «Івано-Франківськ – місто героїв» Руслан Марцінків подякував всім присутнім, а особливо дружині Миколи Мироненка пані Олександрі, адже весь тяжкий життєвий шлях вони пройшли спільно.

У Івано-Франківську відкрили пам’ятну дошку відомій спортсменці та педагогу Вірі Дяченко

П’ятниця, 11 вересня 2015
У Івано-Франківську відкрили пам’ятну дошку відомій спортсменці та педагогу Вірі Дяченко
В рамках міської програми «Івано-Франківськ – місто героїв» на фасаді будинку за адресою вул. Довженка, 1 відбулося відкриття анотаційної дошки Дяченко Вірі Іванівні

Напередодні святкування дня фізичної культури та спорту в Івано-Франківську вшанували пам`ять відомої спортсменки, багаторазової чемпіонки України, члена збірної команди України, майстра спорту з акробатики Дяченко Віри Іванівни.

Віра Дяченко народилася 25 грудня 1943 р. у багатодітній сім’ї. З четвертого класу загальної школи почала тренуватися в дитячій спортивній школі у тренера зі спортивної гімнастики Гірняка Романа Несторовича. З 1963 р. тренувалася та виступала у змаганнях з акробатики у змішаній парі з Бедрацьким Віктором, разом з яким у 1965 р., на Кубку зі спортивної акробатики в м. Мінську стала призером та виконала норму майстра спорту СРСР. Також у цьому році пара стала чемпіонами України з акробатики, чемпіонами фінальних змагань Спартакіади України, другими в змаганнях VІІІ Всесоюзної літньої спартакіади профспілок, чемпіонами Добровільного спортивного товариства «Буревісник».

У 1972 р. пара Віктор Бедрацький та Віра Дяченко стали переможцями кубку УРСР і ряду змагань, які проводились по лінії СКА. У 1973р. пара стала срібними призерами Кубка УРСР, а також переможцями традиційної телевізійної зустрічі між збірними командами Київ-Львів-Дніпропетровськ.

Після завершення спортивної кар’єри Віра Дяченко довгий час працювала на посаді вчителя фізичного виховання, а в останні свої роки  - на посаді інструктора з фізичної культури у дитячому садочку.

Своє життя Віра Іванівна присвятила не лише спорту, а передусім і своїй сім’ї, адже вона була дбайливою мамою для діточок та турботливою дружиною для чоловіка.

Священик освятив пам’ятну дошку, яку відкрили рідні Віри Іванівни.

Її чоловік Володимир Іванович розповів, що його дружина Віра була життєрадісною і енергійною людиною.


«Ця пам’ятна дошка буде завжди нагадувати, що івано-франківці повинні пишатися своєю відомою спортсменкою, яка також була чудовою матір’ю, дружиною, і надзвичайною людиною» - сказав Володимир Дяченко.

У Франківську відкрили пам’ятну дошку співачці та педагогу Божені Антоневич

П’ятниця, 14 серпня 2015
У Франківську відкрили пам’ятну дошку співачці та педагогу Божені Антоневич
У Івано-Франківську на фасаді будинку Вороного, 3 становили анотаційну дошку українській співачці та педагогу  Божені Антоневич. Свого часу вона там жила понад 45 років. 

Її батько Андрій був директором Української аматорської трупи ім. І. Тобілевича. Вона навчалася музики у відділенні Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Станіславові ( тепер державне музичне училище ім. Д. Січинського ). Закінчила Станіславське музичне училище, Станіславський педагогічний інститут, Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка по класу сольного співу у Соломії Крушельницької. З 1953 року була викладачем класу вокалу Станіславського музичного училища та педагогічного інституту ім. В. Стефаника.

Викладацьку роботу поєднувала з концертною діяльністю. Божена була солісткою Львівської державної академічної капела “Трембіта”. Весь свій талант присвятила учням, які удостоєні високих звань і продовжують “школу Божени Антоневич” – це Ігор Семків, Марія Стеф’юк, Христина Фіцалович, Христина Михайлюк, Олена Житня-Кисельова, Олександр Максаков, Ольга Велка, Мирослав Петрик, Віолетта Дутчак, Христина та Марта Шевченко, Петро Чоловський, Світлана Гричко.

Священик освятив дошку. Відкрили пам’ятку рідні Божени, зокрема її син Володимир Олександрович. Він розповів, що мама дуже любила працювати й все інше у неї відходило на другий план.

“Цю дошку встановлюють для того, щоб люди пам’ятали вчителів, які починали професійний вокал у Івано-Франківську. На жаль, у радянські часи її прізвище свідомо плутали, чи ім’я не так називали. А тепер молодь буде знати, хто така Божена Антоневич”, – поділився він.

Серед присутніх на заході був вихованець співачки, начальник управління культури в Івано-Франківську, Заслужений артист України Мирослав Петрик. Він вдячний пані Божені за знання, які вона йому передала та вважає встановлення цієї анотаційної дошки надзвичайно потрібним.

“Вона зробила великий вклад у розвиток мистецького виховання, вокального співу і залишила по собі добий слід. Я гордий, що є її вихованцем. Своїм здобуткам я завдячую також їй”, – розповів співак.

Відбулося відкриття анотаційної дошки Павлу Добрянському

П’ятниця, 17 липня 2015
Відбулося відкриття анотаційної дошки Павлу Добрянському
17 липня 2015 р. за адресою вул. Шевченка, 78 на фасаді будинку, де жив і творив Павло Добрянський, було відкрито письменнику анотаційну дошку

Добрянський Павло Казимирович (1930-2011) - український письменник-гуморист, член Національної Спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Василя Стефаника. 

Павло Добрянський народився у селі Тарасовці, що на Вінничині, 6 березня 1930 року.

Спочатку закінчив неповну середню школу, а потім Вінницьку фельдшерсько-акушерську школу. Три роки відфельдшерував у Мурафській дільничій лікарні, торуючи шлях до Львівського медінституту, по закінченні якого керував однією із аптек м. Івано-Франківська. Пізніше обійняв посаду відповідального секретаря обласної письменницької організації, яку очолював понад 15 років.

У 1962 році в Івано-Франківську побачила світ його перша гумористична збірка «Сиджу собі та й думаю». Окремі твори Павла Добрянського друкувалися російською, німецькою, угорською та молдавською мовами. Чи мало не всі літературні критики зійшлися на тому, що Павло Добрянський найкращий гуморист серед аптекарів і найкращий аптекар серед гумористів.

Останнім місцем роботи Павла Добрянського була посада заступника головного редактора славнозвісного літературно-художнього журналу «Перевал», що видається в Івано-Франківську.

Павло Добрянський - автор 20 книжок гумору, найвідоміші з яких «Чоколядовий капелюх», «Веселий аптекар» та «Кіндрат Гичка увіковічнюється» належать до золотого фонду української гумористичної літератури. Він - лауреат першого Всеукраїнського фестивалю гумору і сатири «Вишневі усмішки» (1980), обласної літературної премії ім. В. Стефаника (2003), міської премії ім. І. Франка (2006) за книгу гумору «Кіндрат Гичка увіковічнюється», «Всякий молодець на свій взірець».

Анотаційну дошку Павлу Добрянському встановлено в рамках ініційованої міською радою програми «Івано-Франківськ – місто героїв».

У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку Володимиру Любінцю

П’ятниця, 3 липня 2015
У Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку Володимиру Любінцю
2 липня на фасаді Ради Івано-Франківської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури відбулося відкриття анотаційної дошки заступнику голови Ради Товариства Володимиру Любінцю

Народився Любінець Володимир Федорович 15 серпня 1933 р. в с. Чернів Рогатинського району Івано-Франківської області.

Він розпочав трудову діяльність у 1953 р. на посаді завідуючого пересувним фондом Букачівської районної бібліотеки, пізніше був бібліотекарем, завідуючим клубом у різних селах Рогатинщини, а з 1966 р. – завідуючим Рогатинського районного відділу культури. З 1976 р. до червня 1987 р. очолював відділ культури Івано-Франківського міськвиконкому. З грудня 1987 р. до кінця свого життя – заступник голови Івано-Франківської обласної організації Українського Товариства охорони пам’яток історії та культури.

У 1966 р. В.Любінець входив до складу оргкомітету Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. За його безпосередньою участю лише в Рогатинському районі створено 75 первинних організацій Товариства. В Івано-Франківську він активно поєднував роботу у відділі культури з пам’яткоохоронною діяльністю: з його ініціативи у місті впорядковувалися, реставрувалися і відновлювалися пам’ятки історії, культури та було встановлено ряд меморіальних дощок видатним діячам краю.

Завдяки старанням Володимира Любінця як заступника голови обласної ради Товариства взято на облік і під охорону держави понад 2000 пам’яток, значно розширені експозиції музеїв на громадських засадах та створено нові. З його ініціативи видано ряд путівників, проспектів, збірників з історії та етнографії краю, бібліографічних покажчиків місцевих істориків-краєзнавців. Він був організатором експедицій з вивчення середньовічних монастирів на території Прикарпаття. За ініціативою Володимира Федоровича у 1990 р. для кращих пам’яткоохоронців та краєзнавців засновано премію ім. Вагилевича, лауреатами якої вже стали 23 особи.

Держава високо оцінювала трудову і громадську діяльність Володимира Любінця. Йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України». Міністерство культури, Івано-Франківська облдержадміністрація неодноразово відзначали Володимира Федоровича грамотами. Його ім’я внесено до Книги почесних членів УТОПІК.

Пам’ять про Любінця Володимира Федоровича назавжди збережеться серед шанувальників української культури, усіх, хто його знав і працював з ним.