Володимир Фіголь народився 16 жовтня 1992 року в селі Крилос Галицького району Івано-Франківської області у люблячій та турботливій сім’ї Лесі та Василя Фіголів, які багато років працювали у ПАТ Івано-Франківськгаз ”Галицька УЕГГ”. Він був єдиним сином у родині. 

Як згадують рідні, зростав напрочуд допитливим та кмітливим хлопцем, водночас був дуже релігійним та відповідальним, із загостреним почуттям чесності та справедливості. А ще Володя був добрим, щирим та товариським – завжди був готовий прийти товаришам, однокласникам на допомогу.

До першого класу Володя пішов вчитися до Крилоської загальноосвітньої школи, після закінчення якої успішно навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ та здобув кваліфікацію юриста. У період з 2012 по 2014 роки пройшов повний курс військової підготовки офіцерів запасу за військовою спеціальністю “Бойове застосування з’єднань, військових частин і підрозділів спеціального призначення (крім морських) в академії Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного”. Майже всю свою трудову діяльність (5 років до початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року) здійснював у Департаменті соціальної політики Івано-Франківської облдержадміністрації на посаді юрисконсульта департаменту.

В перші ж дні повномасштабного вторгнення, у лютому 2022 року, без вагань став на захист Батьківщини, демонструючи рішучість, незламність духу та відданість військовій присязі.

Для побратимів він був не тільки командиром з позивним “Хрущ”, але й досвідченим, надійним та відважним воїном, прикладом мужності, самопожертви та любові до Батьківщини.  

Володимир був справжнім другом, тим хто завжди знаходив влучне слово для поради, вислуховував та підтримував, і ніколи не боявся відповідальності. Добрий, щирий, відкритий для всіх, справжній…Був тим, на кого завжди хотілося  рівнятися…саме таким Володя залишиться назавжди у серцях рідних, друзів та колег! 

Та нажаль, його серце перестало битися на передовій.  Він до останнього був вірним своїй Присязі, своїй Батьківщині, своєму народу. Віддав найцінніше - своє життя, щоб ми могли жити. Загинув за правду і світлу долю нових поколінь.  Він був Героєм на землі, став янголом на небі.

Капітан Фіголь Володимир Васильович, заступник командира військової частини А7127 (75 батальйон 102 ОБТрО), 26.02.2025 року, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, під час бойового завдання загинув внаслідок скиду керованої авіаційної бомби збройними формуваннями російської федерації в районі населеного пункту Гуляйполе, Пологівського району, Запорізької області. 

Не встиг боєць створити сім’ї…Не встиг потішити батьків онуками, але Володя був гідним прикладом для своїх племінників, яких невимовно любив…Йому назавжди залишилось 32…

Бабієв Микола Дмитрович народився 29.08.1973 року у місті Івано-Франківськ. Жив і навчався у місті. Почав навчання у 10-й школі, згодом його перевели в 20-у школу(Ліцею № 20). Закінчив школу в 1988 році, і після 8-го класу поступив в училище № 3 , закінчив навчання і здобув освіту столяра.

Після навчання в училищі, призвали на службу в армію. Наприкінці 1991-го року почалась служба в українській армії. Служба тривала два роки, в місті Одеса. В 1994-у році весною солдат закінчив військову службу. Після повернення додому працював і жив в Івано-Франківську. Згодом зустрівся із майбутньою дружиною. І 6 травня 1995 року вони одружилися і вже через рік у них народилася перша донечка Уляна. А ще через 2 роки і друга донечка Валентина.

Працював на різних роботах в сфері виробництва меблів , а згодом працював у будівництві. Мав талант до малювання і цим самим допомагав собі в роботі. Був спокійний і дуже добрий. Любив тварин і допомагав їм.

Після повномасштабного вторгнення залишився вдома. В 2023 році 23 червня була видана повістка. Пройшовши ВЛК був направлений на службу в Державну прикордонну службу України. Почав служити на Мукачівському напрямку. Після 6 місяців служби був переведений в Харківську область м.Вовчанськ, де отримав статус учасник бойових дій. Згодом перевели в Сумську область на службу. Цілий рік провів на Сумщині захищаючи рідну землю від російських військ.

2 серпня був відправлений на позиції в с.Садки на 14 днів, з 3-го серпня старший солдат Бабієв Микола в складі групи військовослужбовців виконував бойові (спеціальні) завдання на вогневій позиції. В період з 11 год 30 хв по 12 год 06 хв 04.08.2025 року противник здійснив мінометний обстріл вогневої позиції. Внаслідок вогневого ураження старший солдат отримав поранення, несумісні з життям.

Голос Костянтин Анатолійович народився 17.06.1990 року  м. Барановичи, Білорусь,  в 1995 році переїхав в Україну . В 2006 р. Закінчив 20 школу, за освітою був інженер радіо і теле комунікацій, випускник Івано-Франківського Національного Університету Нафти і Газу.

Проживав у місті Івано-Франківську з мамою і бабусею, звідки і був призваний до лав Збройних Сил України. Проходив строкову службу у армії України у Севастополі у 2011-2012 роках на посаді зв'язківця.

На початку повномасштабного вторгнення 2022р.,коли отримав повістку, пішов служити не роздумуючи, сказав: "Мама, я повернуся Героєм"

Відбув навчання у в/ч А4568, де отримав призначення бойового медика і сапера. Служив у складі 48 Кам'янець-Подільської інженерної бригади.

На фронті користувався беззаперечною повагою і авторитетом серед побратимів, дуже цінували як спеціаліста. За рік виріс з рядового солдата до молодшого сержанта. Від рядового майже за три місяці після отримання посади бойового медика взводу став першим заступником командира взводу. І незважаючи на те що по посадовим інструкціям він мав чекати поранених у "жовтій зоні", не ховався за своєю посадою, завжди виїжджав з хлопцями в зону бойових зіткнень.

Побратими згадують, як дуже сміливого і відповідального бійця. 

Був доброю і чуйною людиною, лікував всіх побратимів, і тварин. На навчаннях у Німеччині Костя попросив додаткові заняття по медицині. Перед кожним виїздом на виконання бойового завдання Костянтин особисто перевіряв наявність та комплектацію аптечок кожного бійця, що залучався.

Сам 5 разів контужений, не боявся ні холоду ні голоду, лікарняних не брав, лікувався самостійно, не хотів лишати побратимів. 

Пройшов найважчі бойові напрямки: Луганська обл., Донецька обл, а саме Лисичанський напрямок, Бахмутський, Сіверський, Соледарський напрямок. Запорізькій напрямок (н.п.Роботіно), Харківській напрямок (Куп'янськ, Кислівка, Стельмахівка, Крохмальне, н.п. Басове і їх околиці) 

Загинув під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку поблизу населених пунктів Кислівка і Іванівка 19.06.2024.

Отримав Залізний Хрест від Головнокомандуючого ЗСУ Валерія Залужного, мав посвідчення учасника бойових дій, був приставлений командиром до нагороди за Мужність, нажаль посмертно...

Анатолій Доманський народився 23.03.1990 року в м. Щолкіне АРК. Згодом переїхали до Івано Франківська. Де і проживав все своє життя. Навчався в ліцеї №20. Закінчивши ліцей вступив у вище професійне училище №15.

Ще з юнацьких років не цурався жодної роботи. Працював у багатьох сферах. Останнім місцем роботи перед мобілізацією була фірма по ремонту доріг ПБС, де займав одну з керівних посад. 

Мріяв створити свою сімʼю, але, на жаль, не встиг. 

Запамʼятався своєю щирістю, добротою і світлою душею. Завжди був відкритий та готовий прийти на допомогу. 

Призваний був у травні 2023 року. Захищав Україну у складі 35 бригади морської піхоти на посаді бойового медика взводу, яку здобув на прискорених навчальних курсах у Великій Британії. Захищав Україну на Донецькому та Херсонському напрямках. 

Останнє бойове завдання було в н.п Кринки, яке тривало 3 місяці. 

Після двох отриманих поранень на полі бою, 21.04.2024 проводилась евакуація захисника на якій він загинув від  ворожого АРТ обстрілу, закривши собою побратима.

Скляр Захар народився 10.09.1997 в м. Кремінна, Луганської обл, де й проживав до 2014 року. Там же в Кремінній в.2004 році почав вчитись в середній школіј№2 м. Кремінна, Окрім цього належав до осередку Пласту Луганщини, займався велоспортом, захоплювався читанням книг, музикою та туризмом.

У 2014 poці сім`я nepeixaла до вано-Франківська, 11 клас закінчував в Івано- Франківській гіназі №З (зараз ліцей №20). В 2015 році вступив до Прикарпатського національного університету на Факультет математики й інформатики, за спеціальністю інформатика, паралельно закінчив військову кафедру університету та отримав звання молодшого лейтенанта.

В той же час 2015 р. всупив до тутешнього осередку Пласту та став виховником гуртка «Ворони» в 27 курені ім. В.Івасюка. Був інструктором з картографі та орієнтування. Згодом став членом куреня «Лісові чорти» в кодлі «Хом'як».

З березня 2018 по серпень 2019 працював веломеханіком у веломагазині-майстерні RЕZКО у Івано-Франківську.

В 2019 році після закінчення ПНУ продовжив свою освіу в м. Люблін, республіка Польща в Університеті Люблінська політехніка на факультеті управління та менеджменту

Після повномасштабного російського вторгнення повернувся на Батьківщину та зголосився до лав Збройних сил Украіни. Став лейтенантом у складі 79-і окремої десантно-штурмової Таврійської бригади В липні 2022 пройшов спеціальні навчання на Житомирщині, після чого брав участь у бойових діях в межах Донецької області. Був командиром взводу роти зв'язку. З червня по серпень 2023 року пройшов навчання у Великобританії, Після чого повернувся на Донеччину і продовжив захист країни в якості командира взводу роти управління.

Загинув 20 грудна 2023 р. під час виконання бойового завдання від смертельної вибухової травми поблизу с. Новомихайлівка, Мар'їнської міської громади Покровського району Донецької області.

Указом Президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницькогю ІІІ супеня.