Мохняк Роман Мирославович позивний «Ромашка» народився 13 травня 1984 року в селі Підпечери. Навчався в Підпечерівській школі та Івано-Франківському обласному ліцеї для обдарованих дітей. Здобув вищу освіту у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника. Після закінчення університету працював вчителем в Угринівській школі, а пізніше в Тисменицькій податковій інспекції. З 2010 року працював у Тисменицькій РДА головним спеціалістом центру соціальних служб для молоді. З 2020 року працював заступником начальника відділу загальної і організаційної роботи Тисменицької міської ради. Обирався депутатом Тисменицької районної ради.    

У березні 2024 року ДОРОВІЛЬНО став на захист нашої Батьківщини. Роман воював на Сумському та Харківському напрямках на посаді сержант-командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів. Був важко поранений прикривши собою побратима у населеному пункті Шевченкове Охтирського району Сумської області. Серце Романа зупинилося в наслідок важких поранень 28 квітня 2025 року у лікарні міста Києва. 

Роман завжди пишався своїми предками, які також відстоювали та боролися за незалежність України. Брав з них приклад. Завжди мав активну громадську позицію, яку відстоював ще юнаком під час Помаранчевої революції. Пізніше брав активну участь у Революції Гідності в Києві на Майдані Незалежності.

Роман був щирою, безкорисливою, справедливою людиною, завжди поспішав на допомогу іншим. Хоч як не важко було йому у житті, він ніколи не нарікав, не жалівся, всі труднощі і весь біль переносив у своєму серці. 

Це непоправна втрата для сім’ї, родини, громади і Батьківщини. У Романа залишилося дуже багато нездійсненних планів на майбутнє. Він завжди поспішав, не відкладав справ на потім.

Овчар Іван Семенович народився 15 липня 1976 року у селі Підпечери Тисменицького району.

Навчався у Підпечерівській середній школі, яку закінчив у 1991 році.

Професію будівельника здобув в училищі № 15 м. Івано-Франківська, потім була строкова служба у лавах ЗСУ(1994-96 рр). 

Повернувшись додому, одружився із Людмилою  . Невдовзі народилися дочки Вероніка та Анастасія.

Трудові будні Іван проводив на будівельних роботах у рідному селі, а потім за кордоном у Чеській Республіці.

З початком антитерористичної операції у березні 2015 року Іван був мобілізований на службу до  лав ЗСУ у В/ч В 1428. З червня по липень 2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції по забезпеченні її проведення і захисті  незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Демобілізувався у квітні 2016 року.

З початку повномасштабного вторгнення росії на наші території Іван вже у березні 2022 року знову був мобілізований до лав ЗСУ у в/ч АК 1349. Пізніше Іван проходив служу на Сумщині. Саме там поблизу села Проходи Сумського району, виконуючи бойове завдання по захисту територіальної цілісності нашої Батьківщини у війні з московським агресором, отримавши поранення не сумісні із життям, загинув солдат 5-го протитанкового відділення 1-го механізованого батальйону в/ч 4699 Іван Овчар.

Валило Юрій Васильович народився у селі Підпечери Тисменицького району 15 квітня 1978 року.

Навчався у Підпечерівській середній школі, після закінчення школи у 1993 році здобував робітничу професію будівельника та зварника в училищі № 8 м. Івано-Франківська. Згодом працював у будівельній фірмі “Буран сервіс”. Коли прийшов час виконувати свій священний обовязок – пішов служити до лав ЗСУ. Служив у військах звязку, що пізніше дуже пригодилося у воєнний час.

Після служби у ЗСУ повернувся до будівельної професії. Згодом працював будівельником за кордоном. У 2024 році вернувся додому, а  вже 11  вересня того року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у 109 окремому гірсько-штурмовому батальйоні. Пізніше Юрія з побратимами перевели на службу на Донеччині у в/ч А 3892.

З 28 грудня 2024 року зв'язок із Юрієм припинився і рідні не мали жодної інформації про стан та місцезнаходження сина і брата. Надія почути голос рідної людини на зворотній стороні телефонної трубки не полишала маму та сестер до останнього…

І тільки у понеділок 13 січня 2025 року страшна звістка прилетіла до батьківської хати на вул. Козакову у селі Підпечери. Оператор радіоелектронної боротьби сержант Юрій Валило внаслідок артилерійських обстрілів та роботи ворожих дронів-каміказе отримав поранення не сумісні із життям. Сталося це поблизу селища Виїмка Бахмутського району Донецької області.

15 січня 2025 року односельчани чином велелюдного похорону провели Юрія в останню путь…

Удалов Андрій Валерійович народився в місті Івано-Франківську 07.04.1966 року в дуже патріотичній сім'ї; дідусь був репресований. Змалечку Андрій був патріотом України.

Вчився у ЗОШ (тоді №14). Після закінчення школи навчався у Київському інституті міжнародних відносин на перекладача, вільно володів 17-ма мовами. Після закінчення інституту служив у тодішній радянській армії на Далекому Сході перекладачем, але й там завжди пам'ятав, що він українець.

Після здобуття Україною Незалежності був приватним підприємцем та вів активне громадське життя. З часу створення УНСО Андрій одразу долучився до його лав, був навіть обласним воєнкомом. З 2010 року — співзасновник ГО «Галіція», де займався культурною діяльністю, став співавтором книги «Історія королівства Галичини».

Був одружений, має сина, який теж зараз захищає Батьківщину, та доньку.

З початком повномасштабного вторгнення встав на захист Батьківщини. Воював на Харківщині у складі прикордонних військ, був сержантом-інспектором прикордонної служби вищої категорії 15-го мобільний прикордонний загону «Сталевий кордон» Державної прикордонної служби України, де й отримав травму, внаслідок якої помер у госпіталі 08.08.2024 року.

Вічна пам’ять Герою.