Микола Черевко народився 05.09.1973р. в м. Івано-Франківськ, вчився в ЗОШ № 5 (зараз ліцей), з першого по випускний клас, вчився дуже добре, паралельно закінчив на «відмінно» художню школу, поступив на навчання в інститут Нафти і газу, але після другого курсу зрозумів, що це не його призвання і залишив навчання.

Одружився. В шлюбі народилося двоє дівчат, які теж вчилися в цій школі.

Микола відслужив півтора роки строкової служби, а потім працював на різних роботах аби забезпечити родину, з роками дуже шкодував, що не закінчив вищу освіту.

Микола дуже любив малювати, богато виконував замовлень на оздоблення кафе і ресторанів, домівок, але не зберелися його роботи, крім того він з друзями займалися облаштуванням камінів в приватних будинках, він створив модель каміну в старовинному стилі, аби потім використовувати її як шатрицю, але не судилось... В 2015 р. служив в АТО, тому без коливань рушив захищати рідну землю вдруге , 80 бригата ДШ, друга рота стала для нього, сім’єю, де побратими глибоко поважали і слухалися його.

Не моючи військової освіти, йому довірили життя інших, в якості старшого сержанта він мав забезпечувати своїх людей і зброєю і боєкомплектом і їжею і слідкувати за їх психологічним станом. Після поранення він швидко повертався до своїх побратимів.

Загинув Микола 25.01.2023 під Краматорськом.

Мороз Григорій Олександровач народився 29 вересня 1987 р. в м. Івано-Франківську.

У 1994 році пішов до школи. 3 дитинства був допитливим, розумним хлопцем, багато читав різної літератури, любив тварин, мав авторитет серед друзів.

Після школи хотів піти до армії, продовжити сімейну династію військових, але його не взяли за станом здоров’я. І тоді він на перекір цьому став посилено займатися спортом. Готувався, ходив у тренажерни зал, бігав, займався боксом, стрибав з парашутом. 

Після школи вступив до фінансово-комерційного кооперативного коледжу.

Потім працював продовцем у «Метро», «Сільпо». А останнє місце його роботи було в магазині «Вінтайм» зі спеціальності сотельє. 

За життя він був веселим, комунікабельним, відповідальним. Мав почуття співчуття та справедливості. Дужи любив життя, захоплювався філософією, знання йому давалися легко, завжди був чесний у всьому.

Григорій одружився. У коханні та злагоді з коханою дружиною Іриною прожили 9 щасливих років. У сім'ї багато було планів - хотіли дітей, свою оселю, але…Почалася повномасштабна війна, росія напала на Україну. 

Хоч він і був знятий з війсокового обліку Григорій сказав: «Якщо покличуть, піду туди куди пошлють, піду захащати Батьківщину»

У липні 2022 р. йому вручили повістку з військкомату. Щоб не засмучувати батьків, щоб вони його не відмовляли, нехотів бачити їх сльози, повідомив їм про це в день відправлення до ЗСУ.

Григорій був мотивований до служби, військового обовʼязку, усвідомлено йшов захищати Батьківщину від ворогів.

Пройшов 3-місячні курси відськово-бойової підготовки і був направлений до 95 десантно-штурмової бригади.

У жовтні 2022р. Їхні підрозділ послали на передову до Донецької області.

29 грудня 2022р. отримавши наказ, рано-вранці, Григорій у складі групи пішов на бойове завдання в районі міста Мар’їнка.

Після прибуття на місце завдання група потрапила в засідку ворога. Почався інтенсивний, ближній бій. Григорій отримав важке гранітне поранення обох ніг. Але навіть у такому важкому стані він долаючи моторошний біль, не падав духом, поводився гідно і мужньо.

Бій тривав довго, а коли він на якийсь час вщухав, його побратими чули останні слова Григорія: «Тримайтеся хлопці, тримайтеся…» 

Того дня Григорій загинув - як герой!

Батюк Сергій Володимирович

Народився 17.06.1981 року в Львівській області, с.Глиняни.

Проживав в м.Івано-Франківську, на вул.Василя Стуса, після закінчення 9 класу ЗОШ № 25 вступив на навчання в Коледж електронних приладів по спеціальності радіоапаратобудування, а після 2 курсу здавши успішно іспити вступив в Івано-Франківський національний технічний Університет Нафти і Газу отримав дві вищі освіти: в 2003 році за спеціальністю електропостачання та електрообладнання промислових підприємств в групі ЕП-98, в 2007 році підвищення кваліфікації електротехнічні засоби захисту газонафтопроводів від корозії, в 2015р.здобув спеціальність спорудження та ремонт газонафтопроводів та газонафтосховищ.

Ще в ранньому віці Сергій цікавився комп'ютерами - налаштовував, ремонтував, комплектував, на початку 2000-х років, коли комп'ютери були рідкістю, любив ремонтувати мопеди і машини.

Сергій ніколи не сидів без роботи. Спочатку він працював в фотосалоні "Ромашка" оператором мініфотолабораторії в 2003-2004 рр., потім в ТОВ "МЕКАСОР" менеджером по закупівлях, з 2005 по 2015 рр. в УМГ "Прикарпаттрансгаз" АТ "Укртрансгаз" інженером відділу протикорозійного захисту. В 2013-15 рр. брав активну участь в приймальних випробуваннях автоматичної системи електрохімзахисту, яка призначалася для безперервного дистанційного контролю та оперативного керування параметрами засобів ЕХЗ магістральних газопроводів, проммайданчиків ГРС, КС та ПСГ в режимі реального часу.

Під його безпосереднім контролем проводилося налагодження автоматичного робочого місця (АРМ) нижнього (основного) та середнього рівнів .

За період приймальних випробувань вніс чимало пропозицій до комплекту спеціалізованого програмного забезпечення, розробленого НДПІтрансгаз, більшість з яких була прийнята. З 2015 по 2017 рр працював провідним інженером відділу матеріально-технічного постачання УМГ "Прикарпаттрансгаз".

У 2003 році одружився і в люблячій сім'ї народилося троє дітей: дві дочки і син. Виховував їх з добром до людей, і з любов'ю до рідної країни. Сергій був найкращим у світі батьком і чоловіком, найдорожчим сином і братом. Він був дуже розумний, багато знав і читав, багато мав технічних ідей, у нього були відповіді на всі запитання.

В 2013 році став на захист Майдану, був активним учасником Революції Гідності, в найстрашніші дні він був в епіцентрі подій, не міг пасивно спостерігати по телевізору те, що змінювало країну.

Сергій був хорошим другом, вірним побратимом, ніколи не стояв осторонь чиєїсь біди. Завжди всім намагався допомогти, підтримував волонтерський, екологічний рух, допомагав захисникам України з 2014 року, а в перші дні повномасштабного нападу росії добровольцем записався в лави Збройних Сил України. 25 лютого склав присягу на вірність Батьківщині. Хоча раніше не служив в військах, але впевнений в тому, що його знання і досвід в різних галузях електротехніки, зв'язку, автоматизації, механіки допоможуть здолати ворога, щоб захистити сім'ю і Україну, він готовий був виконувати надскладні технічні завдання на фронті. Загинув після виконання одного з таких завдань на лінії вогню в День Конституції України 28 червня 2022 року з двома побратимами Ігорем і Максимом такими ж патріотами і відданими громадянами.

Понад усе любив своїх дітей, сім'ю, родину і Батьківщину. Терпіти не міг несправедливість і байдужість.

Позивний "Бімер" пов'язаний з захопленням BMW, він любив швидко їздити - це йому приносило задоволення, а також йому було цікаво знайти по діагностиці всі проблемні місця в машинах і їх швидко виправити, до нього зверталися за порадою не тільки в Івано-Франківську.

За проявлені доблесть, мужність і відвагу, за вагомий вклад у боротьбу з російським агресором у російсько-українській війні Батюк Сергій Володимирович нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України “Сталевий хрест”, відзнакою Президента України — медаллю «Захиснику Вітчизни», медаллю “За заслугами перед Прикарпаттям”, відзнакою “За честь і звитягу”, нажаль посмертно.

Сергій залишиться в серці кожного з нас, як найкращий чоловік, батько, син, брат, друг, як той, хто хотів змінити світ на краще

Стахів Тарас Володимирович ,народився 18 січня 2004 року у м.Івано-Франківську, громадянин України.

У вересні 2010 року поступив на навчання у перший клас Івано-Франківського ліцею №22, де навчався до лютого 2013 року. У лютому 2013 року продовжив навчання у спеціалізованому ліцеї №1 м.Івано-Франківська з поглибленим вивченням англійської мови. Під час навчання приймав активну участь у громадському житті шкільної спільноти. Неодноразово брав участь у шкільних та міських олімпіадах з історії та англійської мови. За зайняті призові місця був нагороджений грамотами. У шкільні роки зарекомендував себе здібним учнем. Серед однокласників користувався авторитетом. Чесний, порядний, готовий до співробітництва та взаємодопомоги. Витривалий, без шкідливих звичок. З шести років займався різними видами єдиноборств (від КУДО до КАРАТЕ). Став спортсменом Івано-Франківської федерації Зендокай карате-до, чемпіоном та призером обласних змагань з карате, призером всеукраїнських змагань, володарем чорного поясу.

З вересня по грудень 2019 року навчався у Прикарпатському військово-спортивному ліцеї у м.Надвірна Івано-Франківської області. Як вихованець ліцею 14 жовтня 2021 року  у свято Покрови, у День Захисника Вітчизни урочисто склав присягу , даючи клятву на вірність Батьківщині  та українському народові. За короткий чотиримісячний термін навчання став призером обласних олімпіад з географії, історії та англійської мови. За зайняте 2-е місце у олімпіаді з англійської мови, 3-е місце з географії та історії нагороджений грамотами. А за участь в історичному конкурсі «Листопадовий зрив» за зайняте 1-е місце -нагороджений медаллю і цінним подарунком.

Із січня 2020 року знову продовжив навчання в ліцеї №1 м.Івано-Франківська. Навчання у закладі закінчив у червні 2021 року, отримавши Свідоцтво про здобуття базової середньої освіти.

Після успішного закінчення навчання у рідному ліцеї ,за результатами зовнішнього незалежного оцінювання ,з 01 вересня 2021 року був зарахований  до Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича на державну денну  форму навчання факультету іноземних мов за спеціальністю  «Англійсько-український переклад та переклад з другої іноземної мови» . 

Незадовго до повномасштабного вторгнення росії, на той час студент- першокурсник факультету іноземних мов Чернівецького національного університету, мій син став членом ГО «Незламна нація», яка має на меті патріотичне виховання молоді, планував   взяти участь у військово-історичній реконструкції  УПА. Однак, почалася війна, тому, починаючи з першого дня,  24 лютого 2022 року,активно включився в роботу волонтерського центру Об’єднання громадських організацій «Штаб Оборони Прикарпаття». До червня 2022 року, майже цілодобово, виконував доручення Штабу. Став одним із комендантів Штабу, був задіяний в охороні громадського порядку рідного міста Івано-Франківська , у зборі допомоги ЗСУ, у вишколах з цивільної оборони. А також, представляв інтереси Штабу у спілкуванні з іноземними журналістами.

Та йому прагнулося більшого... Студент, спортсмен (володар чорного поясу), громадський активіст. Він, в силу свого віку, не підпадав під мобілізацію. Тарас написав заяву в університеті  на академвідпустку і поїхав в Київ. Надалі, з червня по серпень 2022 року, проходив вишкіл в Роті охорони батальйону оперативного призначення №1 полку ССО ЗСУ  «Азов» (м.Київ та Запорізька область). Курс тривав 10 тижнів. Протягом цього часу набував навичок з вогневої  підготовки, тактичної і цивільної медицини, топографії тощо. 

У жовтні 2022 року уклав контракт добровольця із ДФТГ «Хартія» №1 м. Харків 127  окремої бригади Сил Територіальної оборони ЗСУ, ставши стрільцем та помічником гранатометника.

15 січня 2023 Тарас повернувся з Бахмуту в рідний Івано-Франківськ на щиті Героя. Він щиро вірив, що разом з побратимами здобуде Перемогу! За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету,   Указом Президента  України №148/2023 від 14.03.2023 р. юного патріота нагороджено  орденом «За мужність»  ІІІ ступеня посмертно. Також, з нагоди Дня Героїв, Тараса було нагороджено відзнакою міського голови м.Івано-Франківська «За честь і звитягу» посмертно. 

Тарас мав унікальну здатність об’єднувати людей, був навдивовижу щедрим,  інтелектуально ненаситним, легко спілкувався з найрізноманітнішими людьми, довіряв людям, любив людей, ніколи не втрачав почуття гумору. Безстрашний і сміливий! Ця безстрашність і глибоке відчуття несправедливості війни привели мого сина на передову. Він щиро вірив, що відсвяткує Перемогу України на червоній площі у москві !!!

Дмитро Горбейчук уродженець села Тисменичани Івано-Франківської області. Закінчив в селі школу, займався будівельними роботами, любив ремонтувати техніку і завжди був готовий допомогти кожному. У 2014 році Дмитро пішов боронити нашу країну від російського ворога, був у найгарячіших точках Донбасу, пройшов пекло Дебальцево.

За вивезення поранених під обстрілами в Нікішиному Дмитро був нагороджений Орденом « За мужність» ІІІ ступеня.

У травні 2022 року солдат Дмитро Горбейчук був нагороджений медаллю « За військову службу Україні»

Жорстока рука війни обірвала все. Дмитро віддав найдорожче – власне життя за вільне майбутнє кожного з нас. Мати і всі , хто знав цю неймовірно добру людину сумують і моляться за душу Героя.

Дмитро Горбейчук , позивний « Чих – пих» загинув19 грудня 2022 року  біля населеного пункту Яковлівка Донецької області.

Воїну було 39.