Андрій Ванзіляк народився 27 листопада 1982 року в місті Івано-Франківську в сім’ї робітників.

Батько — Михайло Семенович, пенсіонер.

Мати — Олександра Ізидорівна (1950–2004 рр.).

З дитинства Андрій вирізнявся спокійною вдачею, працьовитістю та відповідальністю. Він навчався у школі № 10 (1988–1993 рр.), а згодом продовжив освіту в школі № 25, яку закінчив у 1999 році.

У 2001–2002 роках проходив строкову військову службу у Надвірнянській 432-й ракетній бригаді (в/ч 3800), де здобув початкову військову підготовку.

Після служби Андрій повернувся до рідного Івано-Франківська. Він працював у різних сферах, завжди сумлінно й відповідально виконуючи свої обов’язки:

- з 2003 по 2015 рік — у Державному міському підприємстві «Івано-Франківськтеплокомуненерго»;

- з 2015 року — оператором складу, а згодом завідувачем складу у ТзОВ «Авангард-Дистрибуція»;

- також працював у будівельній галузі та на виробництві.

У 2023 році, відчуваючи поклик стати на захист Батьківщини, Андрій вступив до лав Збройних Сил України. Проходив підготовку на Рівненському військовому полігоні, а 19 липня 2023 року був зарахований до 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила (в/ч А0998).

25 липня 2023 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Північне на Донеччині, Андрій загинув від артилерійського обстрілу, залишившись вірним присязі та своєму військовому обов’язку до останнього подиху.

У Андрія залишилися дружина — Куровець Тетяна Василівна, троє дітей — доньки Марія й Анастасія та син Петро, який успадкував від батька любов до природи та риболовлі.

Андрій був люблячим чоловіком і турботливим батьком. У вільний час захоплювався риболовлею та мисливством, часто виїжджав із родиною на природу. Його спокій, відданість сім’ї та готовність прийти на допомогу залишили по собі теплу пам’ять серед рідних, друзів і колег.

За проявлену мужність, стійкість і вірність присязі Андрій Ванзіляк посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя», відзначений званням «Почесний громадянин міста Івано-Франківська» та нагородою «За честь і звитягу».

Солдат-гранатометник Віктор Вирстюк на псевдо “Альварес” народився 7 жовтня 1985 року в місті Івано-Франківськ. 

Навчався в місцевій школі №25. Після закінчення школи продовжив навчання у Вищому професійному училищі № 18, яке закінчив у 2003 році і здобув професію кухаря; офіціанта; бармена.

Працював по спеціальності  у кафе "Траян", а з 2016 по 2020 рік працюва за кордоном.

18 січня 2023 року призваний на військову службу за призовом по мобілізації відповідно до указу Президента України від 07.11.2022 року №758/2022. Військову присягу прийняв 24 січня 2023 року у військову частину А2582.

Навчання проходив у Великобританії.  Брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Житомирській,

Миколаївській, Дніпропетровській та Запорізькій областях.

У серпні - вересні 2023 року брав безпосередню участь у контрнаступі в складі роти вогневої підтримки десантно - штурмового батальйону в Запоріжській області.

7 вересня 2023 р. евакуювали  Віктора з поля бою, з отриманою травмою ноги. 13 жовтня  у військовому госпіталі м. Дніпро провели операцію на пошкодженому колінному суглобі.

Реабілітацію проходив у Івано-Франківській обласній лікарні. 

Після реабілітації (20 січня 2024 року) прибув на місце деслокації в/ч А2582. 22 січня 2024 р. відповідно до Бойового наказу військової частини та Бойового розпорядження командира, направили Віктора на виконання бойового завдання. 

27.01.2024 р.  виконуючи бойове завдання за призначенням, ведення штумових (наступальних)   дій поблизу населеного пункту Вербове, Пологівського району, Запорізької області зник безвісти за особливих обставин, під час проходження військової служби при забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час воєнних дій на території України (пов'язаних із захистом Батьківщини),  номер обслуги 3 гранатометного відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки 2 десантно-штурмового батальйону військової частини А2582 солдат призваний по мобілізації Вирстюк Віктор Михайлович, що підтверджується рапортом командира роти вогневої підтримки.

Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув  Віктор 27 січня 2024  року, біля населеного пункту Вербове, Пологівського району, Запорізької області внаслідок військових дій <<Вибухове руйнування голови та осколкове поранення тулуба і кінцівок >>  яка послужила причиною його смерті, підтверджена лікарським свідоцтвом про смерть від 21.06.2024 року виданим КЗ <<Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи>>. 

Воїну назавжди 38. 

Віктор  залишиться назавжди в наших серцях таким як він був : доброзичливим, життєрадісним, чесним, порядним, відповідальним, великим патріотом України. Найкращим люблячим сином, братом, дядьком. В нього залишились мама Марія, сестра Тетяна, племінники Володимир і Максим.

Поховали Віктора 22 жовтня 2024 р. на Алеї Героїв міського кладовища в селі Чукалівка.

Нагороджений Віктор (посмертно): ОРДЕНОМ “ЗА МУЖНІСТЬ ” III СТУПЕНЯ , ВІДЗНАКОЮ "ЗА ЧЕСТЬ І ЗВИТЯГУ" та “ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН МІСТА”.

Вічна і Світла пам'ять синочку, Янголу небесного війська.

Пам'ятаємо, любимо, сумуємо...

Липовецький (Гах) Андрій Васильович народився 14 лютого 1973 року в місті Івано-Франківськ у родині доброзичливих людей — Василя та Анни Липовецьких. Зростав кмітливим і допитливим хлопцем разом із братом, Липовецьким Ярославом.

По досягненні шкільного віку розпочав навчання у школі №10.

У 1986 році був переведений до середньої школи №20.

У 1990 році закінчив школу №20. Після цього продовжив навчання, здобуваючи професію провідника в училищі №13. По завершенні навчання працював на Укрзалізниці.

У 1994 році одружився з Гах Мартою.

У 1995 році народився син Андрій. Родина проживала в Івано-Франківську на вулиці Вовчинецькій.

У 2017 році Андрій змінив професійну діяльність, розпочавши роботу як приватний підприємець.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення рф на територію України, став на захист Батьківщини. Брав участь у бойових діях у багатьох гарячих точках. За словами побратимів, був взірцевим воїном і чудовим командиром відділення.

У 2024 році народилася його онучка Софія.

Андрій був добрим батьком і дідусем, люблячим чоловіком та вірним побратимом.

5 вересня 2024 року його життя обірвалося — Андрій загинув внаслідок прицільного мінометного обстрілу. Похований у селі Хриплин, де проживав у останні роки свого нелегкого життєвого шляху.

Попик (Стрілецький) Андрій Ігорович народився 10 січня 1990 року в місті Івано-Франківськ.

З 1997 по 2007 роки навчався в ліцеї №20. Після закінчення школи проживав та працював в Іспанії.

У 2017 році повернувся в Україну та працював піцейолою в піцерії. Захоплювався кулінарією та постійно вдосконалював свої навички.

У 2023 році вступив на службу до Збройних Сил України. Служив старшим солдатом 1-ї роти 420-го батальйону 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Брав участь у бойових діях на Донецькому напрямку.

28 березня 2024 року загинув під час виконання службових обов’язків на Покровському напрямку в районі села Сіменівка.

Посмертно нагороджений медаллю «За мужність».

Андрій був найкращим сином для свого батька і найулюбленішим братом для своєї сестри.

Богдан Гаврилів – відомий український історик, краєзнавець, педагог, заслужений працівник культури України, доцент кафедри історії Украї-ни (1990-2010 рр.) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, почесний голова Івано-Франківської обласної орга-нізації Національної спілки краєзнавців, яку очолював у 1996-2008 ро-ках.

Сесія Івано-Франківської міськради 1996 року призначила його на громадську посаду Головного історика міста. 

Богдан Михайлович Гаврилів народився в  приміському селі Опришівці нині м. Івано-Франківськ 1 грудня 1943 року. В багатодітній родині службовця Михайла та Анастасії Гаврилів. Навчався та закінчив школу в Опришівцях. Після служби на військовому флоті та закінчення історичного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту 1969 року працював учителем історії, заступником директора Горохолинської середньої школи Богородчанського району, де створив свій перший краєзнавчий музей.

1974 р. – методист, завідувач відділу турбаз Івано-Франківської облас-ної станції юних туристів і краєзнавців, викладач технічного училища №1 в м. Івано-Франківську. З 1977 р. – організатор та завідувач Народ-ного музею історії освіти Прикарпаття на базі колишнього педінституту.

1990 р. Призначений доцентом кафедри історії України в Прикарпатсь-кому унівеситеті.

1995 р.- отримав  почесне звання «Заслужений працівник культури Укра-їни»

1996 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток іс-торичного краєзнавства на Прикарпатті у XIX – на поч. XX ст.», яку бу-ло видано окремою монографією «Галицьке краєзнавство» (1997 р.), підготував низку навчально-методичних посібників із проблем історич-ного краєзнавства.

На громадських засадах був головою ради Народного музею освіти Прикарпаття, активістом Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, членом Івано-Франківського відділення НТШ.

Богдан Гаврилів є лауреатом обласних премій ім. І. Вагилевича та ім. академіка І. Крип’якевича, Всеукраїнської премії імені Дмитра Яворни-цького.

Крім педагогічної роботи, Б.М.Гаврилів проводив значну громадську і науково-дослідну роботу з проблем історичного краєзнавства, пам’яткознавства і музеєзнавства. Майже пів століття працював у пам’яткоохоронній і краєзнавчій царині, неодноразово був делегатом з’їздів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. За своє життя створив понад півтора десятка музеїв і кабінетів, зокрема Музей історії школи й мікрорайону Опришівці та Музей освіти Прикарпаття. Уклав «Енциклопедичний словник Івано-Франківська», автор ідей побудови багатьох пам’ятників у місті.

25 квітня 2013 року  ухвалою Івано-Франківської міської ради присвоєно звання «Почесний громадянин міста Івано-Франківська»

7 лютого 2020 р. помер у м.Івано-Франківську на 77-му році життя.  Похований на цвинтарі в Опришівцях.