Івано-Франківськ - місто героїв

Микола Івасюк

Микола Івасюк
Народився 25 листопада 1993 року в селі Братківці Івано-Франківської ТГ в сім’ї Лесі та Володимира Івасюків.

До вступу в ліцей навчався в ЗОШ в с. Братківцях.

У Фізико-технічний ліцей вступив у 2007 році. Навчався в групі Л-2007-2. Наставник групи: Бурда Тетяна Валеріївна.

Загинув в обороні Української держави 21 вересня 2023 року.

Спочатку Андрій навчався у загальноосвітній школі у рідних Братківцях. Після закінчення 8-го класу у 2007 році успішно здав вступні екзамени і був зарахований на перший курс /9 клас/ Фізико-технічного ліцею при Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу.

Навчався у групі Л-2007-2, де наставником була Бурда Тетяна Валеріївна, учителька хімії.

Був активним у громадській діяльності, у спорті, на “Козацьких забавах”.
Микола брав участь майже у всіх заміських поїздках групи - на малу батьківщину
Степана Бандери у Старому Угринові та Івана Франка у Нагуєвичах, У
Кам’янець-Подільський і Хотин, до Львова, ходив із групою на прощу у Погоню.
Був учасником шестиденних краєзнавчих практик “Козаківка-2008” та
“Бистриця 2009”. У жовтні 2009 року Микола брав участь у сходженні ліцеїстів
на Говерлу на відзначення 67-ої річниці створення УПА.
Андрій щиро любив наш Фізико-технічний ліцей, свою ліцейну групу. У
науково-методичному збірнику “Записки ФТЛ”, No 53, 2010 рік, він писав:
“ФТЛ – це та сторінка, яку я ніколи не перегорну і яка залишиться у моєму
серці. За ці три роки я зрозумів, що ліцей не лише навчальний заклад, а щось
набагато більше. Ви найкращі у світі. Ніколи не забуду вас.
Найбільше мені запам’яталися краєзнавчі практики. А також
запам’яталися пари, на яких учителі навчали нас знань. Ці пари будуть
незабутніми у моєму житті.
Дякую учителям і працівникам ліцею. Дякую моїм друзям, які завжди
підтримували мене протягом цього часу”.

Миколу любили і шанували у групі. І хоч від закінчення ліцею минуло 13
років його досі з симпатією і теплотою згадують ліцейні друзі та учителі.
Бурда Тетяна Валеріївна, наставниця групи:
“Микола Івасюк був наймолодшим у нашій групі. Тож одногрупники
завжди жартома намагалися на практиках чи у заміських подорожах нагодувати
нашого Микольця найбільшою порцією.
Завжди веселий, життєрадісний, добрий і усміхнений! Без нього не
обходилася жодна футбольна баталія чи будь який інший активний відпочинок.
Дивлюся на фото нашого мужнього Захисника і Героя, а у спогадах
виринають найтепліші й надобріші моменти ліцейного життя! Дякуємо, наш
Миколо, за відданість Україні!”
Іван Кохан- ліцейний товариш Миколи Івасюка:
“Хочу подякувати долі та Фізико-технічному ліцею за можливість
познайомитися та дружити з Миколою!
Для кожного з нас він залишиться в пам'яті хорошою, світлою людиною,
котра заряджала нас своїм позитивом! Назавжди в наших серцях. Світла пам’ять
тобі друже”.
Люба Остапів-Зварич, однокурсниця з ліцейної групи:
“Ми у групі дуже любили Івасюка і любовно називали його Микольцьо.
Наш Микольцьо був дуже відкритим і щирим хлопцем...
А ще Микола був дуже жвавим. З першого нашого знайомства я про себе
відзначила, що “такий малий, а такий шустрий” Ми якось відразу порозумілись
і подружили. Наше спілкування впродовж всіх трьох років завжди відзначалося
теплотою і взаєморозумінням”.
Ярослав Колмаков - староста підгрупи:
“Про Миколу залишилися лишень теплі і світлі спогади. Душа компанії,
завжди був щирий і позитивний, до того ж мав особливе тонке почуття гумору.
Запам’ятався Микола також тим, що попри свій невеличкий зріст завжди
був відважним юнаком і лідером.
Дивлячись на ліцейні фотоспогади згадуються приємні моменти щирої
дружби, спільно проведені ліцейні дні, поїздки, футбольні матчі, концерти і
вечірки, звичайні прогулянки парком. Не віриться, що наш Микола уже в
Небесній бригаді...”

Після закінчення ліцею Микола Івасюк вступив до нашого Івано-
Франківського національного технічного університету нафти і газу. Навчався за

спеціальністю “Технології машинобудування”. В 2015 році закінчив ІФНТУНГ
та здобув кваліфікацію “Інженер-механік”.
Тривалий час після завершення навчання працював за кордоном. У квітні
2023 року вступив на військову службу за мобілізацією.

Служив Микола в одній з бригад Національної гвардії, яка дислокується на
півдні нашої країни. Був кулеметником 3-го взводу 2-ої роти оперативного
призначення на бронетранспортерах. Встиг прослужити півроку.
Надія Івасюк-Прійма. Сестра Миколи. Випускниця Фізико-технічного
ліцею 2008 року.:
“Микола був надзвичайно доброю, світлою та справедливою людиною. Він
усім допомагав та підтримував. Коли почалося повномасштабне вторгнення
Микола казав, що хтось має воювати і він піде захищати свою країну. Свого
слова Микола дотримав”...
Загинув Микола Івасюк 21 вересня 2023 року внаслідок артилерійського
обстрілу на околиці села Роботине Запорізької області. Наприкінці листопада
2023 йому мало виповнитися тільки 30 років. У Миколи Івасюка залишилися
матір, батько та сестра.
Поховали Миколу у рідних Братківцях. На траурних урочистостях були
численно присутні також ліцейні одногрупники Миколи, наставниця ліцейної
групи Тетяна Бурда, яка і сьогодні працює у ліцеї.
Педагогічний колектив ліцею, нинішнє покоління ліцеїстів щиро співчуває
рідним Миколи – мамі Лесі, татові Володимиру та сестрі Надії. Дякуємо за
виховання такого сина, дякуємо за брата.
Честь і шана від усіх поколінь ліцеїстів, від усього українського народу.

Фото Миколи Івасюка можна переглянути тут:
https://photos.app.goo.gl/L4zscsPiS1xp2Haf8

Тарас Луцишин

Тарас Луцишин
Народився 16 листопада 1978 року в селі Путянинці
на Рогатинщині в сім’ї Надії та Володимира Луцишиних.
До вступу в ліцей навчався в Путянинській ЗОШ
У Фізико-технічний ліцей вступив у 1993 році. Навчався
в групі Л-1993-31.
Наставник групи: Тижук Марія Іллівна.
Загинув в обороні Української держави 17 січня 2023 року.

Навчався Тарас дуже старанно. У його додатку до ліцейного атестату майже всі оцінки відмінні. Зі спогадів Марії Іллівни: “Тарас був неформальним лідером групи. Запам’ятався як справедливий, відповідальний і доброзичливий юнак. Вже тоді захоплювався футболом. Красиво танцював, що було рідкістю серед юнаків групи і навіть цілого курсу. То ж на випускних урочистостях був справжнім королем балу. А ще запам’ятався неповторною теплою усмішкою, якою завершував і свої різні розповіді і відповіді на заняттях.”

Набір 1993 року був другим набором Фізико-технічного ліцею. Саме тоді започатковувалися його основні традиції. Тарас радо брав участь у всіх ліцейних та позаліцейних заходах, був учасником перших ліцейних заміських поїздок, спортивних змагань, “Козацьких забав” тощо...

Після закінчення ліцею для продовження навчання вибрав газо-нафтопромисловий факультет нашого базового вузу, спеціальність – видобування нафти і газу. Паралельно з навчанням за спеціальністю закінчив також військову кафедру при інституті.

Після Університету як молодий спеціаліст поїхав за направленням на роботу у ВО Львівгазвидобування”. Працював старшим геологом цеху капітального ремонту свердловин. Разом з дружиною і двома дітьми проживав у Стрию, однак не забував і рідні Путятинці. Час від часу від молодших поколінь ліцеїстів у ліцей доходили чутки про успіхи путятинської команди з футболу, яку очолював і тренував наш Тарас.

З травня 2022 року Тарас Луцишин – у ЗСУ – на захисті Свободи і Незалежності української держави. Там на війні пригодилися його інтелект, відповідальність, справедливість. Хоч Тарас не був фаховим військовим, уже за кілька місяців йому було присвоєне військове звання капітана. 4 січня біля села Кліщіївка Донецької області капітан Луцишин одержав поранення, несумісне з життям. Поховали Тараса 17 січня у його рідних Путятинцях.

Із прощального слова ліцейного одногрупника Любомира Василюка: “Душу роздирає біль. Це мабуть сон! Не може бути! Чому? Сьогодні зранку перестало битися Твоє серце. Серце Героя України, відважного воїна, капітана ЗСУ, справжнього патріота своєї держави, сина, чоловіка, батька, футболіста, тренера. Для нас Тарас Луцишин – це приклад справжнього мужчини, відданого сина свого народу, нації! Він і є УКРАЇНА!!! Не забудемо! Вічна пам‘ять герою!“

Честь і шана від усіх поколінь ліцеїстів, від усього українського народу.

Фото Тараса Луцишина можна переглянути тут:
https://photos.app.goo.gl/RhCz9b4v62S51L5f8

Микола Долінський

Микола Долінський
Народився 11 травня 1983 року в місті Івано-Франківську в сім’ї інженерів Оксани Миколаївни та Омеляна Миколайовича Долінських.

До вступу в ліцей навчався в Івано-Франківській ЗОШ N 23.

У Фізико-технічний ліцей вступив у 1997 році. Навчався в групі Л-1997-32.

Наставник групи: Никифорчин Ірина Володимирівна.

Загинув в обороні Української держави 29 березня 2023 року.

Навчався Микола дуже старанно. У його додатку до ліцейного атестату
тільки добрі та відмінні оцінки. Причому, з предметів, що стали нині
найголовнішими, тих де навчають у кого стріляти і як стріляти – історії України
та військової підготовки – “відмінно”.
За спогадами Ірини Володимирівни, від самого початку Микола
запам'ятався як дуже наполегливий і старанний хлопець. Особливо любив
фізику та математику. З допомогою мами, організував роботу так, що встигав
виконувати більшість домашніх завдань на вихідних, залишаючи на робочий
тиждень лише улюблені математику і фізику.
Микола мав багато друзів. Завжди був усміхненим, позитивним та з вірою
в добре майбутнє. Його ліцейна група – Л-12 була дуже дружна і сильна. При
вступі в ІФНТУНГ всі ліцеїсти цієї групи склади тести на 4 і 5 (за п'ятибальною
шкалою).
Зі спогадів одногрупниці Лесі Вєрної:
“Микола був талановитим, кмітливим та веселим на вдачу юнаком. Його
любили в групі за товариськість, веселу вдачу, вміння пожартувати над собою і
готовність прийти на допомогу.
Був активним у громадській діяльності, на “Козацьких забавах”. Микола
брав участь у всіх поїздках групи - в Галич, Львів, замками України, на
батьківщину Франка у Нагуєвичі, був учасником перших ліцейних краєзнавчих
практик у селі Буківець на Болехівщині та у селі Бистриця у Надвірнянському
районі.”

Після закінчення Фізико-технічного ліцею Микола продовжив навчання у
нашому базовому виші - Національному технічному університеті нафти і газу.
Навчався за спеціальністю “машини та обладнання нафтових і газових
промислів”.
Його кар’єра інженера-механіка нафтового обладнання була просто
блискучою. Вже за кілька років йому запропонували контракти із
всесвітньовідомими нафтовидобувними фірмами – французькою «Schlumberger»
та американською «Вакег huges», де молодий інженер виріс до високих
управлінських посад. Працював у Саудівській Аравії, у Казахстані. Там, крім
усього іншого, досконало оволодів англійською мовою, яка стала йому дуже
потрібною під час служби у ЗСУ.
Зі спогаду двоюрідної сестри Оксани Гальчинської. “Любов до рідного
краю повернула його до України. Вдома, на батьківщині його батьків, у с. Ліски
Коломийського району Микола побудував будинок , чим щиро пишався. Микола
дуже любив те мальовниче село, де проходило його дитинство.
Разом з дружиною виховував донечку Оксанку, будували великі плани на
майбутнє. Завжди усміхнений, життєрадісний, високоосвічений, вмів
зорганізувати біля себе однодумців, він так багато міг би зробити для розбудови
України !
У Франківську Микола разом з ліцейним товаришем Віталієм Мачкуром
в 2011 році заснували успішну рекламну компанію “Новий медіа простір List. in.
Ua”.
З початком агресії ворога, з 2014 року, багато допомагав нашим
військовим волонтерством”...
Із серпня 2022 року Микола Долінський – у Збройних силах України. Тут
дуже пригодилася його друга освіта – військова, одержана на кафедрі військової
підготовки в Університеті нафти і газу, бездоганне володіння англійською,
набуте під час роботи в іноземних нафтових компаніях та, найголовніше,
високий інтелект та високий загальноосвітній рівень.
Миколі доручають складні завдання, серед них – участь у навчанні наших
військових за кордоном для роботи на техніці, яку надають нам дружні держави.
Загинув 29 березня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу наших позицій
виконуючи бойове завдання.
Панахиду за героєм відправили у Будинку смутку в Івано-Франківську. На
панахиді були численно присутні також колишні учителі ліцею, ліцейні
одногрупники Миколи, однокурсники дочки Оксани, котра як і колись батько, є
ліцеїсткою ФТЛ.
Поховали героя у батьківському селі Ліски.
Схиляємо голови перед пам’яттю ліцеїста, воїна, патріота.

Фото Миколи Долінського можна переглянути тут:
https://photos.app.goo.gl/RfXN6vPTZLDJamcU6

Андрій Бойко

Андрій Бойко
Народився 20 вересня 1997 року в місті Івано-Франківськ
в сім’ї Мирослава Бойка та Ірини Андрейців. Дідусь Андрія
був вояком української дивізії “Галичина”.
До вступу в ліцей навчався в Івано-Франківській ЗОШ N 7.
У Фізико-технічний ліцей вступив у 2011 році. Навчався
в групі Л-2011-33.
Наставник групи: Ланіца Ольга Стефанівна.
Загинув в обороні Української держави 6 квітня 2023 року.
Навчався Андрій практично на “відмінно”. Тільки випадковий недогляд не
дозволив йому стати срібним медалістом.
Улюбленим предметом була історія України. Був капітаном команди
ліцеїстів своєї групи, яка здобула перемогу на брейнрингу “УПА в боротьбі за
Незалежність України”.
Уже в ліцеї зайнявся науково-дослідницькою діяльністю в галузі історії
України. На третьому курсі Андрій став переможцем обласного етапу
Всеукраїнського конкурсу-захисту учнівських науково-дослідницьких робіт
Малої академії наук.
Був учасником ліцейного хору, активним у громадській діяльності, у
спорті, на “Козацьких забавах”.
Андрій брав участь майже у всіх поїздках групи - на малу батьківщину
Степана Бандери у Старому Угринові та Івана Франка у Нагуєвичах, на
Закарпаття, до Львова, по Шевченківських місцях на Черкащині. Був учасником
краєзнавчої практики “Козаківка-2012” та сходження ліцеїстів на Говерлу на
відзначення 72-ої створення УПА.
Андрій щиро любив наш Фізико-технічний ліцей, свою ліцейну групу. У
науково-методичному збірнику “Записки ФТЛ”, No 68, 2014 рік, він писав “Ці
три роки для мене дуже дорогі. Ліцей змінив мене у кращу сторону. Тут я
знайшов найдорожчу людину і багато друзів. Це були найкращі три роки в
найкращому навчальному закладі. Дякую тобі, ліцею. ”.
І хоч з часу закінчення ліцею минуло майже десятиліття Андрія досі добре
пам’ятають і згадують теплим словом його однокурсники, насамперед ті, які
навчалися з ним в одній групі.

Ілона Зборовська: "Андрій був приємним, товариським хлопцем. З ним
завжди було про що поговорити і на нього завжди можна було розраховувати.
Він був невід'ємною частиною нашої ліцейної сім'ї і завжди брав участь у різних
заходах разом із групою.
Пам'ятаю, що любив історію (мабуть, найбільше з усіх предметів): часто
виступав на парах з історії та самостійно вивчав різні книги. Добрий, веселий,
усміхнений... Таким Андрій назавжди залишиться в моїй пам'яті.
Не вкладається в голові, що його більше немає. Проте величезна вдячність
пробирає серце за все, що він зробив для нас і всієї країни.
Назавжди ліцеїст! Назавжди воїн України!"
Богдан Губернат:
"Андрій постійно цікавився історією та політикою. Він завжди знав багато
цікавої інформації про минуле та сучасне України та світу, його розповіді завжди
були цікавими та пізнавальними.
Він завжди прагнув принести користь світові та зробити його кращим. Був
дуже свідомою людиною та докладав багато зусиль, щоб впливати на своє
оточення. Андрій постійно брав участь у різних волонтерських проектах та
активно підтримував благодійні ініціативи.
Я відчуваю глибоку повагу до його духу та наполегливості в досягненні
своїх мрій та цілей. Він завжди був прикладом для нас усіх і натхненням до дій
для перетворення України в найкраще місце для життя."
Ірина Василик:
"Пам’ятаю Андрія дуже добрим, чуйним юнаком, який готовий прийти на
допомогу, підтримати не тільки словом, а й ділом. Ми його дуже любили, він
завжди був веселим, кмітливим, ініціативним, відстоював справедливість, мав
багато планів та ідей, які хотів реалізувати в майбутньому.
Ще у ліцеї Андрію подобалось вивчати історію України, історію рідного
краю, він цікавився життям видатних українських постатей, знав безліч
повстанських пісень. Ми були свідками зародження у Андрієві великого патріота
та борця за нашу державу."

Вищу освіту Андрій Бойко здобув у нашому базовому Івано-
Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Далі

навчався на аспірантурі в університеті ім. Короля Данила.
Андрій знайшов себе в інформаційно-просвітницькій індустрії. За
повідомленням ТРК “Вежа”, з 2017 р. працював у цій компанії оператором.
Здійснював зйомку та монтаж телесюжетів до випусків місцевих новин.
Створював авторські телепрограми та YouTube проєкти. Невдовзі став головним
оператором.
В 2018 р. спільно з друзями заснував компанію “Lampa group”, яку згодом
було перейменовано в “YANG.agency”. Створювали соціальні та рекламні

ролики, телепрограми, здійснювали інформаційний та рекламний супровід
різних фірм.
Був активним у громадській діяльності та духовному житті міста, член
Народного Руху України. Визнанням його активності та авторитету у
громадсько-політичному житті міста стало обрання Андрія лідером “Молодого
руху” в Івано-Франківську. Належав також до молодіжної групи “Голоси Слова”
при УГКЦ.
В перший день великого вторгнення Росії Андрій пішов добровольцем у
ЗСУ, хоч як аспірант Університету імені короля Данила не підлягав мобілізації.
Вірив у перемогу нашої країни і її велике майбутнє.
В новорічному /2023 року/ інтерв’ю інформаційному агенству “Галка”
Андрій говорив: “Все змінилось 24 лютого, коли пішов добровольцем. З
впевненістю можу сказати, що ці роки найбільш ключові в історії України.
А після перемоги Україна стане одним із ключових гравців в Європі, чи
навіть у світі у військовому, у політичному та в економічному плані”.
Служив Андрій у нашій Івано-Франківській 102-ій бригаді територіальної
оборони ЗСУ, мав позивний “Аташе”. За проявлену мужність і героїзм був
нагороджений відзнакою “За бойову звитягу”.
Брав участь у боях в Запорізькій області, як молодший сержант, командир
третього відділення 78-го окремого батальйону 102-ої окремої бригади
Територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського. Отримував
контузію.
Загинув 6 квітня 2023 року внаслідок обстрілу РФ поблизу міста Гуляйполе
Запорізької області.
Панахиду за Андрієм відправили у церкві монастиря Воплочено Слова у
селі Крихівці. Поховали Героя на Алеї слави міського кладовища у селі Чукаліці.
На траурних урочистостях були численно присутні також ліцейні
одногрупники Андрія, колишні учителі ліцею, зокрема наставниця ліцейної
групи Ольга Ланіца, яка зараз постійно проживає в Ізраїлі.
Колектив ліцею щиро співчуває батькам Андрія – мамі Ірині та батькові
Мирославу, сестрі Христині, яка як і Андрій є випускницею Фізико-технічного
ліцею.
Честь і шана від усіх поколінь ліцеїстів, від усього українського народу.

Фото Андрія Бойка можна переглянути тут:
https://photos.app.goo.gl/py4cKABznUcwgbdH6

Антон Листопад

Антон Листопад
Народився 17 вересня 1991 року в місті Архангельськ в сім’ї військового льотчика Валентина Листопада.
Навчався в Івано-Франківській ЗОШ N 2.

У Фізико-технічний ліцей вступив у 2005 році. Навчався в групі Л-2005-34.

Загинув в обороні Української держави 8 серпня 2022 року.

Запам’ятався як здібний, дуже наполегливий і впертий юнак.
Після здобуття відповідної освіти Антон став військовим пілотом найвищого
класу. Мільйони українців із захопленням і гордістю спостерігали у день 30-тої
річниці Незалежності проліт над Хрещатиком авіаційної колони параду військ.
Ведучим цієї колони був саме наш Антон.
Дорога Антона за штурвал винищувача була непростою, але осмисленою.
Однак юнак вперто йшов до своєї мрії – стати льотчиком, літати високо в небі,
як птах, і орлиним поглядом споглядати красу Землі.
У 2019 році Антон визнаний кращим льотчиком Повітряних Сил ЗСУ,
був учасником бойових дій на сході України.
З перших хвилин широкомасштабного вторгнення росіян капітан Антон
Листопад - на захисті Свободи і Незалежності України. За проявлену мужність,
відвагу та професіоналізм за кілька днів до загибелі був відзначений
Президентом високою державною нагородою – орденом за мужність 3-го
ступеня.
Антон Листопад справедливо належить до числа найпопулярніших
випускників серед теперішніх поколінь ліцеїстів навчального закладу.
Розповідь про нього на Сайті ФТЛ у вересні минулого року набрала майже дві
тисячі прочитань https://ftl.if.ua/index.php/khronika-litseinoho-zhyttia/156-2021-
rik/1834-litaty-vysoko-v-nebi .

Загинув 8 серпня 2022 року внаслідок зіткнення вертольоту МІ-2 МСБ із
земною поверхнею в районі с. Вишнівка Погребищенського району Вінницької
області.
Честь і шана від усіх поколінь ліцеїстів, від усього українського народу.

Фото Антона Листопада можна переглянути тут:
https://photos.app.goo.gl/3RQeAriCxxzR9cVp9