Молодий парубок, який цього року мав відзначити своє 23-річчя, віддав своє життя за нашу волю та незалежність. 

Закінчивши навчання охоче призвався на строкову військову службу до Збройних Сил України. Спочатку проходив навчання в м. Житомир у військовій частині  №199, після чого був переведений в 80 десантно - штурмову бригаду у м. Львів. Після 4-х місяців служби підписав військовий контракт на безпілотника. Стрімко просувався по військовій кар'єрі, виконав 11 стрибків з парашутом. Згодом отримав звання старшого солдата!

Після проходження спеціальної підготовки відправився у зону проведення АТО, де 9 місяців боронив нашу землю на Луганщині. Отримав грамоту за зразкове виконання поставлених задач, відповідальне ставлення до служби, а також став ветераном війни та учасником бойових дій.

З початком російсько-української війни був у числі перших мобілізованих. Мужньо і віддано боровся за незалежність країни, якій склав військову присягу.

Загинув 25 лютого 2022 року під Миколаєвом, внаслідок авіаційної атаки російських окупантів, отримавши травму несумісну з життям.

Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня  — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Похований 4 березня 2022 року на Алеї Слави в селі Чукалівка Івано - Франківської області.

Андрій залишив після себе мрії, які не встиг втілити в життя, в тому числі створення сім'ї з коханою дівчиною. Незважаючи на всі труднощі в житті, він залишався доброю, щирою та оптимістичною людиною в пам'яті кожного.

Вічна слава Герою України!

В рамках програми "Місто героїв" відкрили та освятили анотаційну дошку випускнику Івано-Франківського ліцею №17,  герою Юрію Чопику.

У липні 2015 р. був мобілізований та проходив службу на посаді старшого інспектора прикордонної служби Мукачівського прикордонного загону Державної прикордонної служби Україні. Приймав участь у бойових діях в зоні АТО/ООС на сході України. В серпні 2015 р. йому присвоєно чергове військове звання лейтенант.

У 2017 р. захистив кандидатську дисертацію на тему: «Зарубіжна реформаторська педагогіка в оцінках українських науковців (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)», співавтор двох підручників, словника та чотирьох посібників з латинської мови.

У 2020 р. підписав контракт на проходження служби у складі 80-ої окремої десантно-штурмової бригади з місцем дислокації м. Львів, заступник командира мінометної батареї.

Указом Президента України від 21.04.2022 № 268/2022 за особисту мужність та самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). 

Юрій Чопик любив неформально спілкуватися зі студентами, жартувати, часто разом відвідували різні музеї, подорожували. 

Під час довгострокової відпустки у 2021 приходив на кафедру, навіть провів практичне заняття зі студентами. Вже знаючи, що через день-два піде на військову службу, не полишав дистанційної роботи, складав тести, укладав методичні вказівки та редагував посібник для фізтерапевтів. Всім своїм оточуючим, знайомим, колегам та студентам запам’ятався як позитивна, завжди усміхнена людина. 

Ціною свого життя в цій страшній війні, Юрій Степанович, єдиний син у батьків, захищав кожного з нас, нашу землю, наших і своїх двох дітей, які залишились без тата.

Загибель Юрія –  це велика втрата для сім‘ї та міста, адже без батька залишились донечка та синочок, а працівники Івано-Франківського національного медичного університету – без чудового та освіченого колеги.

Щодня ми повинні усвідомлювати, якою дорогою була ціна українців на шляху до свободи та незалежності. Вшановуючи пам‘ять нашим героям – ми дякуємо їм за віддане життя на шляху до перемоги.

Сьогодні виповнився рік з часу смерті о. Романа. На подвір`ї рідного йому храму Успіння Пресвятої Богородиці зібралося чимало рідних отця та близьких духівників. Участь у поминальній панахиді взяли і заступник міського голови Віталій Федорів, староста села Назарій Рибак та керівник секретаріату міської ради Станіслав Козлов.

Добре ім`я о. Романа Олексюка відоме не тільки в рідному селі, але й у цілій Івано-Франківсько-Галицька єпархія УПЦ ПЦУ.

о. Роман був ініціатором та будівничим величних храмів у с. Буківці, с. Слобідка, та с. Братківці, на фасаді якого сьогодні і освятили пам`ятну дошку.

Як згадав у словах декан Тисменицький ПЦУ о. Василь Качур - основною мрією його було побачити самостійну помісну Православну Церкву України.

На вул. Незалежності, 97 відбулось відкриття анотаційної дошки одній з провідних українських діячок — Уляні Любомирівні Скальській.

У пам‘яті багатьох франківців вона — членкиня Івано-Франківського осередку НТШ і Товариства української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта», президетка й засновниця Клубу української інтелігенції імені Богдана Лепкого. Саме завдяки їй ми побачили книжки про світочів української культури.

Багато з нас встигли поспілкуватися з цією унікальною жінкою наживо, поспілкуватися й побачити, наскільки розмова з нею наповнює й оживляє. 

І сьогодні кожен з нас може підійти до пам‘ятної дошки й познайомитися з нею та її діяльністю за допомогою QR-коду. Адже саме завдяки таким людям, як пані Уляна, ми можемо впевнено сказати, що Івано-Франківськ — місто героїв.

Відкрили анотаційну дошку громадсько-політичній діячці Стефанії Процак-Костюк. Пані Стефанія була хорошою, світлою людиною. Вона зробила багато справ для увіковічення своїх побратимів. 

"Думаю, що встановлювати такі анотаційні дошки в нашій громаді це правильно. Вони потрібні для того, щоб кожен мешканець міста чи його гості, проходячи вулицями, могли дізнатись про наших Героїв. А на фасаді будинку на вул. Івана Франка уже можна дізнатися про заслуги пані Стефанії, життєву історію, її місце та роль в ОУН І УПА", - каже мер Івано-Франківська Руслан Марцінків.

Вона брала активну участь у пошуковій роботі з виявлення і увіковічення пам'яті жертв комуністичного терору на території Прикарпатського Краю. Сприяла увічненню пам'яті майора Костянтина Петера «Сокола». Допомагала Центру патріотичного виховання імені Степана Бандери.

Стефанія Процак-Костюк вважала своїм обов'язком виховання молоді в патріотичному дусі. Адже без виховання нового покоління в національному дусі, воно буде втрачене, як, зрештою, й Українська держава, за яку поклали голови десятки тисяч наших патріотів. Тож ми маємо пам’ятати, що Герої посеред нас.