Байжанов Вадим Хусманович народився 20 жовтня 1984 року. Змалку його життя було таким, як у будь-якої щасливої дитини, хоча сім’я жила без батька. Незважаючи на труднощі, Вадим завжди старанно навчався у школі. Закінчивши ЗОШ №19, він був відомий серед однокласників як той, хто завжди готовий допомогти, пояснити матеріал або дати списати.

Через фінансові труднощі Вадим не мав змоги продовжити навчання після школи. Він одразу почав працювати, підтримуючи матір, поки брат служив у армії. Вадим присвятив себе важкій праці, особливо в будівельній сфері. Попри всі виклики, він завжди знаходив час для захоплень – любив футбол і читання, особливо цікавився військовою літературою.

З початком війни Вадим не залишився осторонь. Він вступив до лав Збройних сил України, служив у військовій частині А4818, 409 окремому батальйоні, окремому взводі. Як старший оператор протитанкових керованих ракет 2 відділення, він виконував бойові завдання з відвагою та відповідальністю.

29 серпня 2024 року Вадим Байжанов героїчно загинув під час виконання бойового завдання біля н. п. Ольгівка, Коренського району, Курської області, від влучання ворожого боєприпасу. Його смерть стала болісною втратою для родини, друзів та побратимів. Вадим був прикладом відданості та мужності, справжнім захисником України.

Максимчук Юрій Богданович народився 15 травня 1974 року в м. Івано-Франківську, де пройшло його дитинство. Навчався в школі №15, а згодом у школі №19. Був старанним учнем. Закінчив школу в 1991 році зі срібною медаллю, дуже любив математику. Вступив одночасно до медичної академії та ІФТУНГ, але обрав стоматологію. Після закінчення медичного вишу працював стоматологом у Городенківському районі, а потім в Івано-Франківську.

Одружений, має сина, доньку та маленького внука, якого встиг побачити лише один раз.

У травні 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ, до медичної роти морської піхоти. Був старанним лейтенантом медичної служби. Трагічно загинув 30 липня 2024 року на Дніпропетровщині.

Нагороджений «Срібним хрестом» та відзнакою «За честь і звитягу».

Бойчук Артур Дмитрович народився 10 липня 1988 року в м. Івано-Франківську. У півтора року пішов до садочка. Навчався в школі №19, закінчив 9 класів у 2003 році.

1 вересня 2003 року вступив до Вищого художнього професійного училища №3, яке закінчив 30 червня 2006 року. 26 листопада 2006 року був призваний до армії, служив у Київській області. Демобілізувався у 2007 році і працював на радіозаводі.

Одружився, у 2015 році народилася донька Веронічка.

З початком війни, 21 березня 2023 року, пішов служити до Збройних сил України.

6 березня 2024 року Артур загинув. Він був солдатом, інспектором прикордонної служби 2 категорії, гранатометником другого відділення інспекторів прикордонної застави першого відділу прикордонної служби третьої прикордонної комендатури швидкого реагування 3-го прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса, військової частини 9938 ДПС України. Загинув під час виконання бойового завдання в н. п. Білогорівка Луганської області.

Бриндзей Михайло Іванович народився 8 вересня 2000 року.

У 2007 році пішов у перший клас Радчанської школи. Під час навчання  у школі особливо любив уроки  історії, географії та праці.

Був допитливим, самостійним і понад усе цінував справедливість .

Ще у підлітковому віці почав самостійно займатися спортом, тому мав неабияку фізичну підготовку. Неодноразово брав участь у шкільних, районних змаганнях де виборював перемогу для своєї команди.

У класі був лідером, завжди старався допомогти тим, хто потребував підтримки. Завдяки цьому мав багато друзів не тільки серед однокласників, а й серед молодших та старших школярів. Ще в шкільні роки самостійно облаштував вдома спортивний зал куди протягом року приходили його друзі .

Михайло активно брав участь у вертепі та маланці , де під його керівництвом було оновлено костюми та шопку  Горішнього Вертепу .

Після закінчення школи мав мрію здобути професію столяра. Але вирішив йти працювати на будівництво. Мав золоті руки і велике бажання закінчити будинок, у якому планував своє майбутнє із коханою дівчиною.

24 лютого 2022року, у день повномаштабного  вторгнення Михайло сказав :Я йду захищати країну і не пробуйте мене зупинити !

Можливо його рішення було спонтанним  і необдуманим, але  твердим , яке неможливо було змінити …….

4 березня 2022року Михайло прийняв присягу. У віці 21 рік і 6 місяців він став солдатом 50 полку НГУ.У перший рік війни брав участь у бойових виїздах на півночі України.

Зі спогадів побратима :“Барні»  був одним із наймолодших бійців у нашій стрілецькій роті. Він рвався у бій суто із власної волі. Ніколи  не бачив щоб хтось із старших наважився його образити - Мишко мав характер, а не широкі плечі  і міцні руки штангіста. Він  ніколи не підводив підрозділ , мав сміливість і хотів воювати  ”.

3 квітня 2023 року разом із побратимами виїхав на Схід. Тримали позиції під щільним обстрілом танків противника . «Барні» допомагав евакуювати поранених побратимів з поля бою.

Михайло загинув 8 квітня 2023 року під час мінометного обстрілу поблизу села Шипилівка Серебрянського лісництва Луганської області .11 місяців вважався безвісти зниклим . Згодом тіло Михайла було повернуто на рідну землю. Д о рідного села повернувся на щиті у березні 2024 року. Навіки 22…

Міша був дбайливим та турботливим сином. Найкращим прикладом того , якою людиною потрібно бути . Його мужності , справедливості та доброті не було рівних . Пишаємося нашим сином та братом і стараємось робити все щоб про його подвиг та жертву , як і про цю війну , і про всіх воїнів , які відали життя за нас , ніхто ніколи не забув .

Честь , слава та Вічна пам'ять Воїнам за Волю та Незламність!

Під час проходження служби у вересні 2022 року був нагороджений Нагрудним знаком командувача ОС ЗСУ“ За службу та звитягу“ ІІІ ступеня.

Посмертно нагороджено Орденом “ За мужність“ ІІІ ступеня.(Указ Президента України від 19 червня 2024року).

Посмертно нагороджено відзнакою Міського Голови “ За честь і звитягу“

ДЕМЧУК Роман Васильович  народився 20.06.1998 в  с. Радча. 

Після закінчення 9-ти класів Радчанської загальноосвітньої школи 1-ІІІ ступенів здобував повну загальну середню освіту в Івано-Франківському вищому професійному училищі №5 за спеціальністю штукатур, лицювальник-плиточник. Після навчання працював  у складі будівельної  бригади на фасадах. 

Був добрим, щирим,  люблячим сином. 

У вересня 2023 року був призваний на військову службу. Проходив навчання у Великобританії. Службу розпочав у 60-ій окремій механізованій бригаді ЗСУ.

Служив у Донецькій області, Лиманський напрямок.

Головний молодший сержант мав грамоти та подяки за сумлінне виконання службових завдань. Професійну майстерність, зразкову дисциплінованість самовідданість і відповідальність , патріотизм. Загинув Демчук Роман Васильович 08.12.2024 року  виконуючи бойове розпорядження під час переміщення поблизу с. Ямполівка Лиманської МТГ Краматорського району Донецької області. Своє молоде  життя віддав захищаючи рідну українську землю та своїх найрідніших.

За час служби головний молодший сержант, учасник бойових дій,  Демчук Роман Васильович був нагороджений:

- Почесним нагрудним знаком медаллю «Збройні сили України»

- Медаллю «За службу Державі»

- Медаллю « Хрест 60 ОМВР»

- Медаллю «Ветеран війни»