Хомчин Василь Дмитрович

Народився Василь Хомчин 7 жовтня 1983 року у мальовничому селі Жалибори Галицького району. 

Згодом із батьками та братом переїхав жити в Івано -Франківськ .

У 1990 році поступив у 1 клас Івано – Франківської ЗОШ № 5, потім перевівся до ЗОШ №22, яку закінчив у 1998 році.

Літом на канікулах із братом їздив до дідуся і бабусі та до родичів у село Жалибори. Там був незамінним помічником для старших. Часто ходив до бабусі на роботу, вона працювала зоотехніком. З дідусем косив траву та допомагав поратися по господарству. Ще з дитинства любив робити досліди та експериментувати.

Василь гарно навчався у школі та після закінчення 9 класу вступив на державне відділення   коледжу електронних приладів Івано – Франківського національно – технічного університету нафти і газу, спеціальність «конструювання, виробництво та технічне обслуговування виробів електронної техніки».

Після закінчення коледжу пішов на службу в армію, війська спецпризначення у м.Кіровоград.

У 2004 році померла мати, Василь тоді ще служив в армії. Для нього це була втрата найріднішої людини, адже він був для неї незамінним помічником у всіх домашніх справах. Після втрати матері старався підтримувати та допомагати батькові.

По закінченню служби , у 2005 році, працював у ТзОВ «Імперія» на посаді охоронника. З 2007 року Василь продовжує трудову діяльність у ТзОВ «Моноліт Транс Буд» на посаді «монтажник - вентиляційник».

У 2009 році Василь одружується із Вікторією. Це було кохання з першого погляду, яке тривало цілих 10 щасливих років. На протязі цих років молоді підтримували одне одного, робили все разом. У вихідні дні разом подорожували, прогулювались, і часто Василь готував на кухні щось смачненьке для своєї дорогої дружини Вікторії. Двоє були, як одне ціле.

У 2014 році з початку АТО залишив сім’ю , батька і брата Володимира та пішов захищати Україну. Воював у складі 80 Аеромобільної бригади ЗСУ. Був Кіборгом, захищав Донецький аеропорт.

Відзначений нагрудними знаками «Учасник АТО», «Військова доблесть», «За оборону Донецького аеропорту»

( 2015 рік).

Після АТО повернувся до цивільного життя та з повномасштабним вторгненням Росії на територію України Василь , будучи справжнім патріотом своєї землі, не вагаючись, став на захист своєї країни.

З 18 січня 2023 року воював у складі 82 окремої Десантно – штурмової бригади на посаді «командир відділення».

Під час артилерійського обстрілу 6 вересня 2023 року, в ході виконання бойового завдання – ведення штурмових наступальних дій у селі Вербове Запорізької області, Василь Хомчин загинув.

Похований  на кладовищі у Дем’яновім Лазі 15 вересня 2023 року.

Нагороджений відзнаками – орденом «За мужність» ІІІ ступеня ( посмертно) 30 жовтня 2023 року, вручено  рідним  Василя Хомчина 28 лютого 2024 року , та відзнакою міського голови Р. Марцінківа «За честь і звитягу».

7 травня 2024 року  рідним була вручена відзнака виконавчого комітету Івано – Франківської міської ради  «Почесний громадянин міста». 

Василь Хомчин любив життя, подорожі та активний відпочинок. Він був не тільки найкращим сином, братом і чоловіком, а ще був добрим, чуйним і навіть до незнайомих людей та подавав руку допомоги всім, хто зустрічався на його життєвому шляху.

Мав величезний авторитет серед бійців підрозділу, в якому проходив службу та з великою відповідальністю і самовіддачею виконував свій обов’язок , до останнього подиху боронячи свою землю від ворогів. Всім рідним, родичам, друзям , побратимам та знайомим його дуже не вистачає.

    Пам'ять про Героя залишиться в серцях всіх, хто його знав.

Стрілецький Михайло Ігорович народився 17 жовтня 2001 року у селі Братківці Івано-Франківської області.

У 2008 році пішов в перший клас у Братковецьку ЗОШ.Навчався в школі до 9 класу.

Після 9 класу поступив в 21 училище на зварщика. Навчався там 3 роки.

Після навчання пішов працювати по професії. У свій вільний час грав футбол за команду «Колос Братківці».

Він був душа компанії,завжди веселий і усміхнений. Мав багато друзів. Удома був найстарший в сімʼї. В 12 років залишився без батька.

Батька йому замінив хресний тато.Став опорою для мами,брата і сестри.

Але почалася війна і його мобілізували 4 травня 2024 року.

Проходив навчання на Рівненському полігоні.Потім поїхав на навчання в Великобританію та Румунію.

В листопаді відправили на гарячі точки в Донецьк. Невдовзі отримав поранення і проходив лікування. І 02 січня 2025 року знову повернувся на службу.

Але 25 січня отримав кульові поранення при яких загинув виконуючи бойові завдання у с.Котлине Донецької області.

На 23 році обірвалося його життя,залишивши в дома маму,сестру,брата,хресного тата і кохану дівчину.

Він завжди залишиться в наших серцях та в памʼяті. Вічна памʼять наш герой.

Морозенко Василь Леонідович народився 09.01.1973 року в с. Желанне Друге Мар'їнського району Донецької області. 

Навчався Василь у Зорянській середній школі. В 1988 році вступив до Красногорівського професійного училища, де здобув професію водія-механізатора.

З 1991 по 1993рр. проходив строкову військову службу. Після демобілізації працював на вугільній шахті.

1996 року одружився, а в 1997 народилася донька Єлизавета. З 1996 по 2018 рр. працював на Карлівській дільниці компанії "Вода Донбасу". Спочатку слюсарем 2 розряду, а згодом бригадиром аварійної бригади. Василь Леонідович був сумлінним працівником, мав відзнаки та подяки від підприємства. У 2014 році брав участь у  протестах Донецького майдану на підтримку української державності. Під час АТО всіляко допомагав військовим.  На початку повномасштабної війни, 14 березня 2022 року, Василь став до лав 7 Карпатського прикордонного загону ДПСУ, де обіймав посаду інспектора прикордонної служби - номера обслуги другої групи протитанкових ракетних комплексів ПКШР.

Захищав кордон нашої країни в районі Чорнобильської зони. Влітку 2022 року брав участь у звільненні м. Лиман Донецької області, а в 2023р. у складі бригади обороняв населені пункти поблизу м.Бахмут.

За час служби Василь отримував грамоти та подяки за сумлінне виконання бойових завдань у складі Збройних Сил оборони держави на території Донецької та Луганської областей. 

Влітку 2023 року Василю діагностували тяжке захворювання. На початку 2024 року був комісований з військової служби, згодом отримав 2 групу інвалідності внаслідок війни.  Після тривалого лікування, на жаль, Василь Леонідович помер 13.10.2024 року.

Він був люблячим чоловіком, татком, дідусем..

Щиро й віддано любив Україну. Вічна слава й пам'ять герою.

Петро Михайлович Чоловський - педагог-баяніст, музикант, співак, диригент, заслужений працівник культури України.

Народився 3 квітня 1944 року в селі Хотінь Калуського району на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище, пройшов строкову службу в армії, а у 1970 році закінчив музично-педагогічний факультет івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника. З цього ж року - викладач баяна-акордеона, ансамблевого класу, оркестрового диригування на теоретико-інструментальній кафедрі музично-педагогічного факультету, а з 1992 року — доцент кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва Навчально-наукового Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Сфера наукових і творчих інтересів: музичних краєзнавство, народно-інструментальне, хорове, ансамблеве виконавство. Всю свою творчу діяльність присвятив плеканню давніх традицій вокально-хорового співу, що склалися в Галичині.

Петро Чоловський відомий як засновник та керівник багатьох чоловічих ансамблевих колективів:

- вокального ансамблю Калуського районного Будинку культури;

- квартету «Легінь» Івано-Франківського педагогічного інституту (з 1967 року). Колектив - переможець і лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних пісенних конкурсів та фестивалів, телетурнірів, гастролював у багатьох країнах світу. За участю вокального квартету «Легінь» було створено кілька музичних фільмів: «Співає квартет «Легінь» (Москва, 1975); «Співають гори» (Укртелефільм, 1984); «Карпатські джерела» (Укртелефільм, 1986, режисер О. Бійма). У 1988 році Всесоюзною фірмою «Мелодія» випущено грамплатівку «Співають гори»;

- чоловічого ансамблю «Обрій» (1992р.) Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу;

- квартету «Коло» (1994р.) центрального Народного дому у місті Івано-Франківську.

Петро Чоловський також був серед засновників і довголітніх учасників хорових колективів міста Івано-Франківська: камерного хору «Кредо» Архікатедрального Собору Святого Воскресіння Христового та Муніципального камерного хору «Галицькі передзвони». Майже 30 років він - незмінний художній керівник та диригент Народної аматорської лемківської хорової капели «Бескид» Івано-Франківського міського народного дому (1992-2021 pp.).

Петро Чоловський - автор нотних навчально-репертуарних збірників, наукових статей і методичних розробок, численних обробок та перекладів народних пісень для баяна-акордеона та колядок, щедрівок для мішаних й однорідних хорів, вокальних ансамблів, квартетів; упорядник біля десятка репертуарних збірників для чоловічих однорідних ансамблів та хорів, більшість творів з яких пройшли сценічну апробацію під час численних виступів ансамблевих і хорових колективів Івано-Франківщини на концертах і фестивалях не лише на Прикарпатті, але по всій Україні та за кордоном.

Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, Почесними Грамотами Міністерства освіти і науки України, Почесною відзнакою Управління культури національностей і релігії Івано-Франківської обласної державної адміністрації «За подвижництво в культурі Прикарпаття», Почесною Грамотою обласної державної адміністрації та обласної ради.

Життя великого митця Прикарпаття Чоловського Петра Михайловича

обірвалося на 76 році - 28 березня 2021 року.