Федоренко Сергій Миколайович народився 01 січня 1987 року в місті Бучач Тернопільської області. Згодом переїхав у м. Івано- Франківськ. 

Зростав Сергій у робітничій сім`ї, був активним хлопчиком, відвідував заклад дошкільної освіти в м. Івано- Франківську, що по вул. Пулюя. 

В 1994 році став учнем 1 класу Івано- Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №13. 

З 1998 по 2002 роках продовжив навчання у 5 класі Івано-Франківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №17. 

З 2002 по 2005 роках навчався у вищому навчальному училищі №21 за професією «Верстатник широкого профілю, оператор верстатів з ПК». 

З 19.12.2005-25.10.2006 роках проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. 

У 2007-2009 роках здобув освіту у Надвірнянському коледжі національного транспортного університету за спеціальністю «Бухгалтерський облік». 

У 2006 році працював у фірмі ПрАТ «Патріот» на посаді оператор. 

З 2007-2009 роках працював Івано-Франківській філії «ТзОВ Порив». У 2011 році одружився. Цього ж року у нього народився син Оскар. 

Продовж життя Сергій опанував багато професій, бо завжди прагнув дізнатися щось нове. 

Після повернення з-за кордону в 2019 р. працював оператором термічного оброблення в «ТзОВ М`ясо ІФ». 

У 2020 році у нього народилася донька Каміла.

Відповідно до наказу Президента України «Про військовий обов`язок і військову службу» 05 липня 2023 року був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив навчання у Великобританії та Чехії, де здобув диплом про поглиблене вивчення курсу піхоти. Мав позивний SILVER 13. 

Служив в 141-окрема піхотна бригада, 453 батальйон, де був на посаді стрільця. Разом із побратимами обороняв Кам’янське, Оріхів, Вербове Запорізької області. 

Від 13 грудня 2023 року брав участь у бойових заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави у  зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи на території Запорізької області. 

05 березня 2024 року сім`я отримала сповіщення про смерть Федоренка Сергія Миколайовича, солдата військової частини 44940, 1 стрілецького піхотного відділення, 1 піхотного взводу, 1 піхотної роти. Загинув при виконанні бойового завдання внаслідок отримання поранення, несумісне із життям від складу БПАН поблизу населеного пункту Вербове, Пологівського р-ну, Запорізької області. 

Без батька залишились двоє неповнолітніх дітей: син Оскар 13 років, дочка Каміла 4 роки, дружина, мати, сестра, рідні, друзі, побратими… Всі вони втратили найкращого, найріднішого батька, чоловіка, сина, брата, найнадійнішого товариша.

Похований воїн на Алеї Героїв кладовища села Чукалівка.

Олексин Віталій Васильович народився 20 грудня 1980 року в селі Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області. Згодом, коли йому виповнилося два роки , батьки переїхали на проживання в село Микитинці Івано-Франківської міської ради , де й минуло його дитинство та юність. 

Навчався в ЗОШ №11 м. Івано-Франківська. Після закінчення 9-го класу вступив в ПТУ №15. Після закінчення навчання проходив строкову службу в м. Конотопі Сумської області. Після звільнення з лав армії працював автомеханіком на СТО. 

У 2003 році одружився, з дружиною Марією виховував двох синів. До ЗСУ вступив 13 січня 2023 року. Спочатку проходив навчання у місті Рівне, потім у місті Дніпрі. Після бойової підготовки у званні молодшого сержанта брав участь у боях під Авдіївкою Донецької області як навідник 2 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону в/ч А 0536. 

Після відведення війська з-під Авдіївки стояв на захисті Батьківщини у селі Водяне Волновалького району Донецької області, де й загинув 28 лютого 2024 року.

Народився 1940 року в с. Ковалівка Коломийського району на Івано-Франківщині у родині робітника-шахтаря. Працював у шахтах Донбасу, Заполяр’я.

У 1966 році закінчив Івано-Франківський педагогічний інститут ім. Василя Стефаника за спеціальн. „Українська мова, література і співи“.

Дисертацію захистив 22 квітня 1982 р. у спеціалізованій вченій раді Київського педагогічного інституту (нині Національний педагогічний університет імені М. Драгоманова).

Вчене звання доцента кафедри української мови присуджено в 1983 році, звання професора – в 2011-му. Стаж педагогічної роботи у вищих закладах освіти III–IV рівня, враховуючи роботу за сумісництвом, понад 40 років.

Від 1.09.1983 р. до 13.01.1992 року завідував кафедрою української мови, 8 років був заступником декана, майже 18 років – деканом філологічного факультету. Від вересня 1996 року до цього часу – завідувач кафедри слов’янських мов Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Розробив і читає курси старослов’янської мови, історичної граматики, порівняльної граматики східнослов’янських мов, спецкурси „Міжслов’янські мовні паралелі“, “Культура мовлення перекладача” тривалий час читав курс сучасної української літературної мови та пропедевтичний курс польської мови.

Здійснює керівництво курсовими, бакалаврськими, дипломними та магістерськими роботами студентів-філологів, кандидатськими дисертаціями аспірантів. Під його науковим керівництвом захищені кандидатські дисертації ГригорашС.М., СудукІ.І., Рис У.Г., рекомендована до захисту дисертація Дорогович Н.О.

Ксьонжек Ярослав Михайлович народився 27 березня 1970 року в сім'ї Михайла та Олени Ксьонжеків. Він був другою дитиною в родині разом із братом Леонідом. Ярослав зростав цікавим, допитливим та енергійним хлопчиком.

У 1977 році вперше пішов до 1-В класу, а його першою вчителькою була Барбанова Надія Володимирівна. Легко знаходив друзів і був душею компанії. Навчався до 8 класу в загальноосвітній школі №15.

Після школи вступив до професійно-технічного училища за спеціальністю «Формувальник залізобетонних виробів».

Згодом Ярослав пішов до армії, де освоїв професію кінолога та був задіяний в охороні державних установ.

Після служби повернувся додому, допомагав батькам. Влаштувався на роботу та почав будувати сім’ю разом із майбутньою дружиною Галиною. Разом вони раділи народженню донечки Анастасії, а згодом – і синочка.

Працювали, розвивалися, ростили та виховували дітей із любов’ю та повагою.

Раптова смерть батька Михайла принесла в сім’ю перше горе, а пізніше трагічна смерть матері Олени стала непоправною втратою для всієї родини та особисто для Ярослава.

Життя продовжувалося, діти зростали.

Події в країні, зокрема події на Майдані, змінили його світогляд і вплинули на подальше життя.

Так, у 2015 році Батьківщина покликала його на захист рідної України.

Разом із побратимами він захищав мирні села і міста в районі Мар’їнки, Донецької області.

Через службу він не мав змоги навіть бути присутнім на весіллі доньки Анастасії та її чоловіка Богдана.

Повернувшись із АТО, він радів народженню першого онука Дмитра.

Проте не довго судилося відпочити – підступне вторгнення ворога, Росії, змусило Ярослава знову взяти зброю і стати на захист рідної землі.

Ксьонжек Ярослав Михайлович – сержант, учасник АТО, військовослужбовець 14-ї ОМБр із 2015 року.

З початку повномасштабного вторгнення – стрілець-санітар 110-ї ОМБр.

За героїчну оборону міста Мар’їнка був нагороджений медаллю та відзнакою командування частини.

Під час оборони міста Авдіївка отримав відзнаку «За оборону України».

Однак безжальна війна забрала його життя…

Ярослав загинув під час виконання бойового завдання внаслідок штурмових дій противника біля н. п. Авдіївка, Покровського району Донецької області.

Серце мужнього Героя зупинилося 15.10.2023 року…

Війна забрала від нас чоловіка , брата, дідуся, батька, друга для усіх нас. В наших серцях він назавжди залишив частинку себе.  Герої не вмирають!

Бревко Андрій Богданович - народився 20лютого 1974 року у місті Івано-Франківську.

В 1982 році пішов і перший клас загально - освітню школу номер 2 що по вул. Івана Франка, де і закінчив 8класів. В 1990 році поступив до Івано Франківського технікуму електронних приладів.

В 1992 році взяв академ відпуск і пішов служити в армію. В армії служив в полку зв'язку. Повернувшись зі служби у 1996 році поновився у коледжі і продовжив навчання до 1999 року де здобув спеціальність конструювання , виробництво і тех.обслуглвування виробів електронної техніки.

З 1999 року працював в енергетичних установах міста Івано-Франківська на посаді електромеханік,електромонтер.

Останнє місце роботи ТОВ ,,СМЕК,, на посаді електромонтера - лінійника повітряних мереж.

7 березня 2022 року був мобілізований до лав ЗСУ і розподілений в 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду радіо відділення взводу зв'язку мотопіхотного батальйону на посаду солдат - радіотелефоніст.

18.08.2022 отримав осколкове поранення в голову. Після лікування повернувся на службу.

27.11.2022 року під час бою з військовими формуваннями рф поблизу н.п. Берестове Бахмутського р-н Донецької обл отримав поранення і 28.11.2022.був доправлений в лікарню імені Мечникова в місті Дніпро.1.12.2022 був переправлений гелікоптером в військовий госпіталь міста Києва де і помер 5.12.2022 року в наслідок отриманих поранень.

Нагороджений посмертно:

Медаллю  ,,За честь і звитягу,,

Медаллю  ,,За бойову звитягу,,

Медаллю  ,,За мужність 3 ступеня,, від Президента України.

P.S.

Хоббі: комп'ютерна техніка,рибалка,

Був розведений.

Залишилося двоє дітей

Син Андрій і дочка Анна.