Петро Михайлович Чоловський - педагог-баяніст, музикант, співак, диригент, заслужений працівник культури України.

Народився 3 квітня 1944 року в селі Хотінь Калуського району на Івано-Франківщині. Закінчив Івано-Франківське музичне училище, пройшов строкову службу в армії, а у 1970 році закінчив музично-педагогічний факультет івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника. З цього ж року - викладач баяна-акордеона, ансамблевого класу, оркестрового диригування на теоретико-інструментальній кафедрі музично-педагогічного факультету, а з 1992 року — доцент кафедри музичної україністики та народно-інструментального мистецтва Навчально-наукового Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Сфера наукових і творчих інтересів: музичних краєзнавство, народно-інструментальне, хорове, ансамблеве виконавство. Всю свою творчу діяльність присвятив плеканню давніх традицій вокально-хорового співу, що склалися в Галичині.

Петро Чоловський відомий як засновник та керівник багатьох чоловічих ансамблевих колективів:

- вокального ансамблю Калуського районного Будинку культури;

- квартету «Легінь» Івано-Франківського педагогічного інституту (з 1967 року). Колектив - переможець і лауреат міжнародних, всеукраїнських та обласних пісенних конкурсів та фестивалів, телетурнірів, гастролював у багатьох країнах світу. За участю вокального квартету «Легінь» було створено кілька музичних фільмів: «Співає квартет «Легінь» (Москва, 1975); «Співають гори» (Укртелефільм, 1984); «Карпатські джерела» (Укртелефільм, 1986, режисер О. Бійма). У 1988 році Всесоюзною фірмою «Мелодія» випущено грамплатівку «Співають гори»;

- чоловічого ансамблю «Обрій» (1992р.) Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу;

- квартету «Коло» (1994р.) центрального Народного дому у місті Івано-Франківську.

Петро Чоловський також був серед засновників і довголітніх учасників хорових колективів міста Івано-Франківська: камерного хору «Кредо» Архікатедрального Собору Святого Воскресіння Христового та Муніципального камерного хору «Галицькі передзвони». Майже 30 років він - незмінний художній керівник та диригент Народної аматорської лемківської хорової капели «Бескид» Івано-Франківського міського народного дому (1992-2021 pp.).

Петро Чоловський - автор нотних навчально-репертуарних збірників, наукових статей і методичних розробок, численних обробок та перекладів народних пісень для баяна-акордеона та колядок, щедрівок для мішаних й однорідних хорів, вокальних ансамблів, квартетів; упорядник біля десятка репертуарних збірників для чоловічих однорідних ансамблів та хорів, більшість творів з яких пройшли сценічну апробацію під час численних виступів ансамблевих і хорових колективів Івано-Франківщини на концертах і фестивалях не лише на Прикарпатті, але по всій Україні та за кордоном.

Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, Почесними Грамотами Міністерства освіти і науки України, Почесною відзнакою Управління культури національностей і релігії Івано-Франківської обласної державної адміністрації «За подвижництво в культурі Прикарпаття», Почесною Грамотою обласної державної адміністрації та обласної ради.

Життя великого митця Прикарпаття Чоловського Петра Михайловича

обірвалося на 76 році - 28 березня 2021 року.

Мацук Роман Степанович народився 14 жовтня 1984 року в місті Івано-Франківськ в сім’ї звичайних робітників. Його батько, Мацук Степан Васильович, на той час працював електрозварювальником  на «63 Котельно-зварювальному заводі», а мати Мацук Марія Василівна працювала на цьому ж заводі інженером. Також Роман мав старшого брата Володимира, з яким вони завжди були разом: навчалися в одній школі, відвідували спільні гуртки, брали участь в змаганнях та кожні літні канікули  проводили в селі разом з своїми родичами.

З 1990 року по 2001 рік навчався у загальноосвітній школи № 5 міста Івано-Франківськ, був старанним та дисциплінованим учнем, любив вивчати іноземні мови, мав багато друзів. Навчаючись в школі, Роман відвідував танцювальний гурток, при якому їздив з танцювальними номерами не тільки по Україні, а й за кордон. По закінченні школи вступив у Прикарпатський Національний університет ім. В. Стефаника  на факультет фізичного виховання і спорту. Під час навчання в університеті проходив практику у м. Бердянську, про який в нього багато спогадів, та про які він часто розповідав.

З листопада 2009 року Роман почав працювати на ТОВ «Атозапчастина-ІФ». Був відповідальним, пунктуальним, зразковим працівником, любив свою роботу. Був справжнім другом, завжди допомагав всім, ніколи нікому не відмовляв, чим міг тим допомагав.

Дуже любив село, звідки походить його батько, завжди при можливості приїжджав та допомагав бабусі і всім рідним. 

Своєї сім’ї Роман, на жаль, не встиг створити, але мав двох маленьких похресників, яких дуже любив та часто радував подарунками, вони його пам’ятатимуть … 

Коли у 2022 році розпочалась війна він одразу записався до лав територіальної оборони міста Івано-Франківська та був добровільно мобілізований. Військову підготовку проходив в Україні та у Великобританії, після чого був зарахований до складу 25-ої окремої повітряно-десантної бригади України, де проходив службу в десантно-штурмових військах. Своє перше поранення ноги Роман отримав під Соледаром. Пройшовши лікування, він знову повернувся до своїх побратимів та проходив інтенсивні тренування. З гідністю виконував всі поставлені перед ним бойові завдання. Було важко, але він  не жалівся …. Знову поранення…. 

Після лікування приїхав додому у маленьку відпустку, всього на один тиждень. Його рідні були дуже раді зустрічі з ним, але час відпустки швидко закінчився. 1 серпня 2023 року Роман знову приступив до виконання своїх обов’язків. З третього серпня Роман перестав виходити на зв'язок … вже 7 серпня його мати отримала страшне сповіщення про смерть, що її син - солдат Мацук Роман Степанович, мужньо виконавши свій військовий обов’язок, героїчно загинув 04.08.2023 в бою поблизу селища Новоселівське, Сватівського району Луганської області, захищаючи свободу та незалежність України та всіх нас.

Вуянко Марко народився 26 серпня 1991 року в м. Івано-Франківську.

В 1998 р. пішов у 1-й клас і в 2008 р. закінчив Івано-Франківську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів ~ 5 з ноглибленим вивченням німецької мови.

1998 року вступив до дитячої школи педагогічної практики Івано- Гранківського музичного училица Ім. Дениса Січинського і в 2006 р. закінчив повний курс навчання за фахом " Скрипка "

З дитинства любив історію, археологію. Ще навчаючись в школі, а згодом у студентські роки був учасником багатьох археологічних та етнографічних експедицій Івано-Франківського краєзнавчого музею та Прикарпатського національного університету. Учасник та переможець кількох Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів учнівських наукових робіт. Був членом Мала академії наук України в 2008р. отримав Диплом за III місце у Всеукраїнському конкурсї МАН (секція „Археологія, тема „Археологія монастрів давнього Галича ").

У 2008 вступив і у 2013 закінчив ПНУ ім.Василя Стефаника, спеціальність «Історія». Під час Революції Гідності неодноразово був у Києві на майдані.

З 29 січня 2014 р. призваний у збройні Сили України на військову службу за контрактом. Службу проходив у 128 гірсько-піхотній бригаді. Вже від травня 2014 р. брав расть у проденні антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях; брав участь у боях за Луганський аеропорт. Учасник бостовий дій від 29 вересня 2015р.

В лютому 2017 р. звільнений в запас у звʼязку із закінченням контракту.

В 2021р. закінчив аспірантуру в Прикарпатському національному університеті ім. Стефаниказі спеціальності «Історія».  Працював над темою „Традиційні шляхи українських Карпат". 

25 лютого 2022 р. добровільно пішов у Івано-Франківський військкомат не роздумував. 28 лютого 2022р. запис у військовому квитку: «На підставі Указу Президента України призваний У Збройні сили України по мобілізації.»

Молодший сержант. Командир відділення в/ч 2943.

Вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, загинув у бою за свободу і незалежність України 30 квітня 2024 р. біля села Прибинь Корюківського ректону Чернігівської області.

Марко любив вчитися , любив подорожувати, відкривати для себе світ, допомагати людям, любив музику. Здійснив одиночну велоподорож від Івано-Франківська через всю Європу до мису Рока в Португалії; обʼїхав велосипедом все узбереженя Кримського півострова, починаючи від Одеси і до Маріуполя ( зимова одиночна подорож); з друзями здійснив пішу подорож від Сходу до Заходу України. Багато мандрував Україною та Європою. Мріяв писати «Мріяв про експедиції»... «Мріяв про Світле майбутнє».. «Вірив у перемогу України.» «Любив Україну.»

Нагороджений медалями та в'дзнаками: „Учасник А ТО", медаль „Незламним. Російсько-Українська війна " ( 2022) „За взірцевість у військовій службі. І ступеня (2022), „ За взірцевість У військовій сленсті ІІІ ступеня (1022), „Сталевий хрест" (2022), „ Золотий хрест " ( 2023), „ За захист Криворіжжя" ( 2023), віднака міського голови Івино- Франківська „За честь і звитягу", орден „За мужність " (2024, посмертно).

Кохан Роман Олексійович народився 14.01.1992року в м. Миколаїв, Миколаївської області, в сімʼї медиків.

Навчався в школі №34. В 2009 році вступив до Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського на філологічний факультет. Отримав диплом спеціаліста за фахом «Українська мова та література, видавнича справа та редагування».

3 2014 по 2015 роки проходив строкову службу в Збройних силах України.

3 2015 по 2017 роки працював в Державній службі України з надзвичайних ситуацій, пожежником-рятувальником.

3 2017 року став приватним підприємцем в сфері інформаційних технологій.

З 2021 проживав і працював в Івано-Франківську.

Роман цікавився всесвітньою історією, вивчав історію України, нації і походження свого роду. Багато читав і вважав, що книга є найкращим подарунком. Вільно володів англійською мовою, любив подорожувати світом і Україною. Мав загостренні відчуття патріотизму, справедливості та відповідальності.

26.02.2022 року добровільно став в ряди Збройних сил України. До 01.04.2022 тримав оборону Миколаєва в складі 79 ОДШТБ. 3 03.04.2022 був переведений до 95 ОДШПБ, (1 десантно-штурмовий батальйон, 2 десантно-штурмова рота, 2 десантно-штурмовий взвод, стрілець-снайпер) на Харківський напрямок.

Загинув 28.04.2022 року в результаті ведення бойових дій в районі населеного пункту Довгеньке, Ізюмського району, Харківської області.

Нагороджений орденом „За мужність" III ступеня (посмертно).

Без сина залишилась мати, без чоловіка - дружина, без батька - син.