СТРУК  Тарас  Ігорович народився 14.08.1979 в с. Радча. 

Навчався в Радчанській школі, улюбленими були точні науки. Тарас був старанним, працьовитим, часто брав участь у спортивних змаганнях, мав авторитет у класі та серед друзів.

Після закінчення 9-го класу пішов працювати. У 1997 р. призваний на строкову службу у прикордонні війська. По завершенні служби поїхав працювати до Польщі. У 2002 р. одружився, з дружиною проживав у смт Єзупіль та виховував сина й доньку.

Із початком повномасштабного вторгнення рф пішов добровольцем у ЗСУ. Служив у стрілецькому батальйоні. Під час боїв на Бахмутському напрямку отримав важке поранення.

Деякий час лікувався в Івано-Франківську, де і помер від поранень у лікарні після  важкої операції 03.03.2023. Залишилась дружина, син, донька та онук. Похований  05.03.2023 на цвинтарі в Єзуполі. 

Фуштей Іван Іванович  народився 21 липня 1973 року в сім’ї Івана та Ірини Фуштей в с. Радча Івано-Франківської області, був четвертим наймолодшим із дітей. В 1980 році пішов у школу: вчився старанно, був розумним і допитливим учнем, мав музикальний слух, тому самотужки навчився грати на гітарі, приймав активну  участь у шкільних заходах, доброзичливий, справедливий, веселий і чуйний, тому мав багато друзів, які його поважали і любили. Повага до батьків і старших людей, порядність і щирі товариські відносини з однолітками були його головними рисами характеру уже з дитинства.

Любов до рідної землі, до України Івану привили батьки, з якими ще за «радянщини» слухав ночами радіопередачі вільного українського радіо з США та ФРН про боротьбу українського народу за волю і незалежність. З юного віку Іван любив допомагати батькові по роботі: обслуговувати, ремонтувати різноманітну техніку, тому без роздумів після закінчення школи здобув професію електрика-зварювальника у ПТУ №13 і повернувся в рідне село допомагати батькові. Івану легко вдавалося освоювати суміжні професії і скоро він став «майстром на всі руки» працюючи з батьком в місцевому колгоспі та допомагаючи рідним і друзям будувати та облаштовувати їхні обійстя. 

В період з грудня 1991 року по грудень 1993 року пройшов строкову службу у в/ч 11454, що знаходилася в м. Бердичів, до служби в армії Іван пройшов навчання та отримав водійське посвідчення категорії «В» і «С», що дозволило йому під час «строкової» служити водієм та за короткий час стати командиром відділення автомобільного взводу.

Восени 1994 року Іван одружився. В його сім’ї народилося троє дітей: двоє синів Юрій та Сергій і дочка Іванна. Він став дружині і дітям дбайливим, люблячим, відповідальним чоловіком і батьком. Любив із сім’єю та друзями ходити в туристичні походи в Карпати. Щоб забезпечити сім’ю всім необхідним в скрутні часи на межі 2000-них почав виїздити на роботу закордон: працював у Польщі, Німеччині, Швеції – майстерно оволодів додатково будівельними професіями, заслужив повагу і довіру у своїх польських керівників, тому і працював на важливих будівельних об’єктах компанії. Працював та радів успіхам своїх дітей, мріяв одружити синів, видати заміж дочку і няньчити онуків. 

Однак, російська орда зруйнувала його мрії і плани почавши повно маштабне вторгнення в лютому 2024 року: Іван Фуштей, як справжній патріот України, в березні 2022 року повернувся із Швеції та записався добровольцем ставши на захист рідної землі, як і його двоє синів Юрій і Сергій. Більше 2-х років він служив водієм-електриком у в/ч А 0415 охороняючи небо України, був відповідальним за автомобілі та старшим над водіями, пригодились його навики строкової служби.  Побратими згадують його високі професійні навики водія і будівельника при спорудженні захисних наметів для автомобільної техніки. 

8 квітня 2024 року солдат Іван Іванович Фуштей був переведений гранатометником у роту вогневої підтримки 3-го десантно-штурмового батальйону 79-ої окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А 0224). Іван був радий, що попав на передову, що у свої 50 буде на рівні із синами, які з перших днів перебували в зоні бойових дій. У новій для себе справі, він швидко оволодів навиками роботи з  гранатометом, життєвий досвід допомагав у складних ситуаціях. У коротких телефонних розмовах ніколи не жалівся на службу і на життя, більше переживав за синів. 

Ворог зруйнувавши Авдіївку, чисельністю 10 бригад рвався до Курахово і на Покровське. 79 ОДШБ дала гідний бій рашистам знищивши більше 300 одиниць техніки та більше 30 тисяч живої сили (із відкритих військових зведень 79 ОДШБ) але змушені були відступити залишивши Новомихайлівку. 26 червня 2024 року разом із групою товаришів Іван заступав в наряд на «нульову» позицію на захід від сіл Бердичів, Семенівка та Новомихайлівка Покровського району Донецької області.  Частину дороги до бойових позицій треба було пройти пішки несучи на собі боєкомплект і озброєнням, їх група попала під обстріл і солдат Фуштей Іван Іванович був смертельно поранений осколком міни в потиличну частину голови. За розповідями побратимів Іван кілька разів виносив з поля бою поранених товаришів, спасаючи їм життя але смерть не дала йому такого шансу, він загинув на місці. Із документів, що були направлені дружині Івана, став відомим той факт, що на початку червня він був поранений, недолікувався, а вже через 4 дні попросився назад у стрій проявивши мужність та силу волі. Рідним про поранення не повідомив, щоб вони лишній раз не хвилювались. 

Тіло загиблого Івана побратими змогли забрати через 10 днів, ворог не давав змоги підійти до місця його загибелі. Поховали Фуштея Івана Івановича у рідному селі Радча на Алеї Слави, де поховані українські воїни, його односельчани, що віддали своє життя за волю і незалежність України - кращі сини українського народу. 

ЦЮЦЯК Роман Богданович народився 20.02.1992  с. Радча. 

Походив із патріотичної та репресованої радянською владою родини. Його прадід Іван (по батьковій лінії) у 1950-му за зв’язки з УПА разом із сім’єю був виселений в Іркутську область, а прадід Микола (по лінії матері) засланий у Красноярський край за участь сина в рядах УПА (пропав безвісти).

Навчався в місцевій загальноосвітній школі, де з особливим інтересом пізнавав гуманітарні предмети, а найбільше любив історію. Тому вступив на факультет історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Закінчивши факультет, отримав ступінь магістра за спеціальністю «Історія». У 2014–2018 рр. навчався в аспірантурі ПНУ на кафедрі історії слов’ян. Активно працював над кандидатською дисертацією, тема якої була присвячена релігійній політиці Російської імперії в Галичині у роки Першої світової війни.

Одружився, разом із дружиною проживали в Івано-Франківську та виховували сина. Роман Богданович працював вчителем історії. Згодом, щоб підтримати сім’ю матеріально, поїхав на роботу в Польщу, де працював  будівельником. Водночас продовжував наукові студії.  Збирав матеріали для видання «Історія села Радча в документах». Мрії і задуми перервала війна… З початком повномасштабного  вторгнення рф вступив до лав ЗСУ, мобілізований у березні 2022 р. Солдат. Стрілець-сапер 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини Т 0950  (711 полк охорони Державної спеціальної служби транспорту). Був відряджений до 5-ї Окремої штурмової Київської бригади, у складі якої воював під Бахмутом. Загинув 08.05.2023 під час виконання бойових завдань у боях біля м. Бахмут, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу.

Ворожа куля відібрала життя воїна-історика, науковця  під час відбиття атаки в районі села Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Похований на кладовищі с. Радча 13.05.2023. «Роман назавжди залишиться в наших серцях таким, як він був – доброзичливим, усміхненим, чесним, порядним, відповідальним, великим патріотом України», – напишуть у некролозі на сторінці історичного факультету ПНУ. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (указ Президента України № 790/2023 від 27.11.2023). 18.10.2023 у ПНУ відкрито пам’ятний стенд,  присвячений студентам і випускникам Факультету історії, політології і міжнародних відносин, які загинули за Україну, у т. ч. і Роману Цюцяку.

«Це є прикладом збереження нашої історичної пам’яті і знак того, що вони постійно з нами. В цьому розумінні ми завжди повторюємо, що наші Герої не вмирають, вони живуть вічно у наших серцях!», – підкреслив декан історичного факультету професор Микола Кугутяк. ЦЮЦЯК Роману присвоєно звання «Почесний громадянин міста »  

ЯЦКІВ Віктор Мирославович народився 27 липня 1983 року. 

Під час навчання в Радчанському ліцеї проявляв цікавість до точних наук, займався футболом, мав  лідерські якості в класі. У 1999 році закінчив 9 класів навчання  ,і  вступив  на навчання  до Богородчанського професійно - технічного училища 12. В 2002році закінчивши навчання здобув спеціальність столяр -паркетник. Мав багато друзів в яких користувався повагою і авторитетом, був душею компанії.

Найбільше він полюбляв походи в гори та подорожі, рибалити, збирати гриби.

В жовтні 2014 році одружився . А 2016 році народився первісток Артем ,в 2018 році донечка Амелія . 

З жовтня місяця 2023року був призваний на військову службу.після курсу навчання на Рівненському полігоні був направлений у 92 ОШБ ім. Івана Сірка у Чугуївському районі. А в 2024 році Віктор був переведений в 43 ОМБ у Харківському районі. За час військової служби йому доводилося боронити Купянський напрямок.

Воїн Віктор Яцків загинув 17 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Іванівка Купянського району  на Харківщині, при захисті України.

Віктор був надійним ,безвідмовним. Він просто був гарною людиною. Він був прямим ніколи не казав поза очі , завжди казав ,як воно є. 

“Понад усе Віктор хотів бачити , як ростуть наші діти у вільній і незалежній Україні. Був гарною людиною, надійний, життєрадісний турботливий тато ,ніжний люблячий чоловік. Мав багато планів, ідей і мрій, він так багато хотів  ще зробити в цьому житті…Не встиг…,бо клята війна забрала його ”- згадує про чоловіка дружина загиблого Героя Віктора Галина Яцків.

ОСТАП’ЯК Андрій Миколайович народився 15.09.1982 в с. Радча. 

Під час навчання у Радчанській школі проявив себе як дисциплінований та старанний учень, показував добрі знання з усіх предметів, був завжди уважний,  вважався лідером, добре справлявся з обов’язками старости класу. Чесний, правдивий, спокійний, врівноважений, тактовний, ввічливий, товариський, завжди поважав старших.

Брав участь у шкільному житті, спортивних змаганнях. Був організатором багатьох культурно-масових заходів у школі. Співав у церковному хорі. Строкову службу відслужив у прикордонних військах. У мирному цивільному  житті знайшов своє  покликання в будівельній сфері і став знаним фаховим будівельником. Звів власне житло, де кожен сантиметр побудований його золотими руками. Доброзичливий, нікому не відмовляв у допомозі: ні друзям, ні сусідам, ні родині. Веселий, життєрадісний, мав багато друзів, любив  дітей. Про нього казали: «Душа-людина!». Захоплювався риболовлею та збиранням грибів.

Був прекрасним чоловіком, люблячим батьком, сином, братом. Андрій любив життя та вмів у буденних дрібничках помічати прекрасне! Із початком повномасштабного вторгнення рф мобілізований до лав ЗСУ  01.03.2022, спочатку в територіальну оборону, згодом – зарахований до складу 7-го стрілецького батальйону (в/ч А7091). Молодший сержант. Згодом став командиром 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 7-го стрілецького батальйону.15.03.2022 переведений на передову в Харківську область.

Із кінця лютого 2023 р. – воював у гарячих точках Лиманського напрямку. Всі свої знання, сили, винахідливість, увесь свій досвід використовував у боротьбі з ворогом.  Був чудовим другом для своїх побратимів. Цілеспрямований, виважений, вольовий. 1 рік та 4 місяці відважно захищав кордони України, її суверенітет та незалежність, право українців на життя. Товариші по зброї характеризували Андрія як надійного, хороброго, чесного, справедливого, життєрадісного воїна, з прекрасним почуттям гумору, який неодноразово піднімав бойовий дух побратимів. А в критичних ситуаціях Андрій одним із перших приходив на допомогу.

Загинув 01.07.2023 від вогнепального поранення під час обстрілу в районі населеного пункту Невське, Луганської області, при виконанні бойових завдань. Його серце зупинив уламок снаряду. Похований на кладовищі с. Радча 06.07.2023.