Василь Володимирович Дорошенко "ПАЛАДІН" народився 21 квітня 1995 р. в с.Тязів. Був учасником організації “Пласт”, у 2014 р. – активіст Євромайдану.  Захоплювався подорожами, автостопом та книгами, також волонтерив, писав прозу й поезію, мріяв про видання власної книги.

Закінчив школу в рідному селі Тязів. Після чого навчався за спеціальністю «Фінанси та кредит» в Івано-Франківському державному коледжі технологій та бізнесу, який завершив у 2013 році. Згодом навчався на історичному факультеті Українського католицького університету. З осені 2021 заочно здобував юридичну освіту в Національному університеті «Львівська політехніка».

З березня 2020-го по серпень 2021 р. був в команді ГО "Зелена Коробка", де опікувався логістикою і продажами. Багато праці вклав в Громадську сортувальню. Водночас ще волонтерив у ГО «Тарілка».

Належав до товариства реконструкторів «Орден Палладинів» у Львові. З 2021 р. працював у підприємстві «Терра Ресайклінг», що займалось сортуванням відходів.

З початком повномасштабного російського вторгнення став вояком 45-ї окремої артилерійської бригади Збройних сил України. А з лютого 2023 воював у складі третьої окремої штурмової бригади.

У травні 2023 р. Василь отримав поранення на передовій, та після реабілітації повернувся у стрій і до останнього подиху захищав рідну Україну від ворога. 13 серпня 2023 р. під час виконання бойового завдання серце Василя зупинилося внаслідок обстрілу, завданого військовими формуваннями рф на бахмутському напрямку в Донецькій області.

Рішенням Головної Пластової Булави від 16 серпня 2023 року відзначений Залізним Пластовим хрестом.

Посмертно нагороджено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного “Золотий хрест” від 01.10.23р.

Також посмертно Василя Дорошенка відзначено державною нагородою України – Орденом “За мужність” ІІІ ступеня від 28.09.23р.

Володимир Кушнірик народився 28 квітня 1992 р. в с. Ісаків Тлумацького району в багатодітній родині. З дитинства ріс розумним, допитливим хлопчиком.

З 1999 р. по 2008 р. навчався в Ісаківській школі І-ІІ ст. Добре вчився. Завжди був опорою і підтримкою для однокласників і товаришів. До його думки прислухалися.

Після закінчення школи вступив до  Івано-Франківського державного коледжу технологій та бізнесу, де навчався 2008-2012 р., здобуваючи фах менеджера туристичного бізнесу. Брав активну участь в громадському житті коледжу.

В 2016-2017 р. проходив строкову службу в ЗСУ. Брав участь в АТО на Світлодарській дузі.

Після демобілізації працював за кордоном, де і перебував на момент початку повномасштабного вторгнення. Як справжній патріот повернувся на Батьківщину. Був мобілізований і в складі 34 окремого стрілецького батальйону ТРО, в якості командира відділення, брав участь в боях за м. Бахмут. Після розформування батальйону – 93 бригада.

З червня 2023 р. служба в 10 ОГШБ «Едельвейс», яка тримає позиції на Донецькому напрямку. Зі слів побратимів: завжди допомагав і навчав новачків, хлопці хотіли іти з ним на позиції, коли йшли на відпочинок – відходив останній; був самовідданим, чесним, справедливим.

Нагороджений Відзнакою міністра оборони «За зразкову службу».

Володимир Кушнірик загинув 27 лютого 2024 року поблизу н.п. Веселе Бахмутського району Донецької області.

Він загинув, щоб Україна жила!

Фуштей Сергій Володимирович – старший солдат, старший стрілець 1 відділення, 1 стрілецького взводу ( за мобілізацією) , 4 стрілецької роти ( з охорони та оборони обєкту N64-2) 2 стрілецького батальйону в місті ( з охорони та оборони обєктів державного значення) військової частини 124, Національної Гвардії України.

Народився 23.09.1993 р. в місті Івано-Франківську. Навчався в загальноосвітній школі N23. Був на строковій службі в ракетно зенітних військах. 

Після строкової служби поступив до вищого навчального закладу Прикарпатського Національного Університету імені Василя Стефаника. Сергій захоплювався спортом, грав у футбол, любив музику, грав на гітарі. Займався велоспортом. 

Будував плани на майбутнє, але його плани обірвав агресор.

Загинув Сергій 31.03.2023 р. під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва н.п. Шепетівка , отримав поранення несумісні з життям.

Похований на кладовищі у м. Івано-Франківську с. Чукалівка.

Залишилася мама Романія, сестра Тетяна, племінник Святослав, похресник Євгеній.

Сергій любив життя, любив свою сімю, був люблячим сином. Любив Україну.

Вахняк Любомир Володимирович народився 3 серпня 1984р. в селищі Вигода у сім’ї військовослужбовця Вахняка  Володимира та його дружини Любові. З юних літ був підтримкою і опорою молодшому братові Артуру.

Любомир навчався у 23-у ліцеї з 1991 по 2001 рік. Тут він знайшов багато друзів з якими спілкувався і після її закінчення. В цих стінах формувався його світогляд, патріотизм і любов до України, яку йому привили вчителі-наставники. По закінченню школи  продовжив навчання в Комерційному технікумі, після Любомир вступив до Львівського вишу на юридичний факультет. Добрим життєвим уроком була служба в армії. Демобілізувавшись зі збройних сил, працював барменом в арт-кафе «Химера». Любив займатися спортом та посідав призові місця у змаганнях. Любомир відзначався життєстверджуючим оптимізмом, щирістю, добротою, товариськістю. Був душею компанії.

24 лютого 2022 року в життя мирних українців увірвалася війна, розпочата росією. 18 квітня 2022 року Любомир був призваний до лав ЗСУ для захисту Вітчизни, служив  у  65 окремій механізованій штурмовій бригаді. 

Мужній воїн загинув у н.п. Роботино Запорізької області під час виконання бойового завдання 3-го липня 2023р.  Довший час доля Любомира була невідомою. І тільки 10 травня 2024 року Любомир повернувся «На щиті» до рідного міста на вічний спочинок. Його смерть залишила глибоку рану в люблячих серцях молодшого брата та батька.

Приймак Руслан Любомирович народився 10 квітня 1977 року у селі Угорники Коломийського району.

Виховувався у багатодітній родині.

Навчався в Отинійському ліцеї, згодом закінчив Отинійський професійно-технічний коледж.

1995 році служив в українській армії.

Працював в Отинійській лікарні, пізніше на Локомотиворемонтному заводі. Мав золоті руки.

Дуже любив робити приємні сюрпризи для рідних.

Був добрим, співчутливим, готовим прийти на допомогу кожному.

Руслан проживав у місті Івано-Франківську по вул. Довженка 10.

З квітня 2022 року Приймак Руслан став на захист Вітчизни, щоб захистити своїх рідних від ворога, щоб не допустити його сюди. Отримавши повістку він не роздумуючи пішов захищати Україну.

Руслан захищав на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. Руслан мріяв про щасливе майбутнє своїх 5-ти дітей.

Загинув Захисник 16 липня 2023 року