Вацеба Ярослав Ярославович народився 8 квітня 1994-ого року в селі Радча. 

У 2000-ому році пішов у перший клас і всіх 11 років провів у стінах школи. Навчався у школі добре. Улюбленими були природничі науки. Ярослав був кмітливим хлопчиком, старанним, його часто залучали до виступів на сцені, був авторитетом у класі, мав багато друзів і не тільки серед однокласників. Цікавим був у спілкуванні, вмів дотепно пожартувати, підбадьорити, був добрим, щирим і простим, захищав слабших, любив справедливість. Його захопленням були автомобілі та мотоцикли, серйозно займався спортом. Коли подорослішав він помагав батькові, друзям і будь-яка робота йому була під силу. З часом знайшов собі справу до душі- став будівельником. 

У Ярослава є сестра, яку він дуже любив. Як старший брат завжди піклувався нею, допомагав, підтримував, був добрим другом і порадником. 

Ще у школі знайшов своє кохання і у юному віці створив своє сімейне гніздечко. В любові народились два сини, яких він обожнював, хотів бути для них добрим батьком,а для дружини коханим чоловіком.

Патріотичне виховання він дістав від дідуся, який багато розповідав йому про Україну, про його прадідуся Сенича Івана, який у 1939 році пішов на війну і не повернувся. Напевно у Бога свої плани на цю родину…

Приймав участь у революції Гідності.

Повномасштабне російське вторгнення 24 лютому 2022-ого року змусило Ярослава, як патріота своєї країни піти захищати своїх батьків, дружину, синів, своїх односельчан та кожного українця від підлого російського загарбника. 

Не маючи військової підготовки і досвіду,прийняв рішення вступити добровольцем у ЗСУ. «Мій дід воював і я буду» - говорив він.10 березня Ярослава відправили у Львівську область ,місто Яворів на навчання. Наступного дня полігон зазнає ракетного обстрілу. У зв’язку з цим хлопці були змушені декілька днів переховуватись у лісі. Коли загроза минула, вони повернулись на полігон і були відправлені на навчання у Київ,де Ярослав приймає присяг у Президентський полк імені Богдана Хмельницького. Місяць навчання і його відправляють на схід, на лінію вогню. Завдяки Ярославу на війні багато хто із захисників вцілів. Він піклувався про товаришів, розповідали побратими. Під час звільнення села Церкуни та селища Питомник, Ярослав загинув від мінометного обстрілу українських позицій,17 травня 2022 року.

З початку перебування у гарячих точках, жодного разу не скаржився, не жалів себе, проявляв мужність, стриманість та завжди з сумним голосом, але позитивним «все добре» намагався оберегти своїх рідних від страшних реалій війни. 

Ярослав заплатив найвищу ціну за нас, за всіх та світле майбутнє рідної землі. Ярослава нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

Шептур Іван Володимирович народився 15 червня1991році у звичайній українській багатодітні сім`ї . 

У 1998-ому став учнем  першого класу і всі роки навчання пройшли  у стінах рідної школи. Виявляв зацікавленість до предметів математичного циклу. Навчання йому давалося легко. Цілеспрямований, емоційний за характером, веселий, доброзичливий, мав дуже багато друзів.Ще в дитинстві проявлялися риси лідера і керівника, Був душею будь-якої компанії, цікавим співрозмовником. Брав участь у  шкільних, сільських спортивних змаганнях, серйозно займався футболом, любив риболовлю. Був талановитим водієм.

Після школи здобув професію автослюсара, кранівника, але себе реалізував у будівельній справі. Спочатку працював з батьком, а згодом і сам став прекрасним будівничим.Опанував самостійно багато будівельних професій, що пригодилися у зведенні власного житла. 

Іван був турботливим сином, чуйним братом, відповідальним батьком, дбайливим сім’янином. Жертвенний і неоднораозово з подарунками відвідував сиротинці.

Не був байдужим до подій, які відбувалися в Україні в 2013-14 роках. Двічі приймав участь у Революції гідності, і звичайно ж відразу з перших днів повномаштабного вторгнення росії на рідну країну не вагаючись ні на хвилину пішов добровольцем.

Шептур Іван спершу потрапив на навчання артилерійської підготовки у Львові, Немирові всього на 6 днів, потім відправили у Черкаси, бо там створювалась окрема бригада-танкістів. Підготовка проходила ретельно. Під час заняттязтактичноїпідготовкикомандування відразу побачили в Іванові вправного військового і призначили його у складі екіпажу танку – навідником. У Дніпропетровській області 4-та окрема танкова бригада, у складі якої перебував Іван проходила «курс молодого бійця».  Вони брали участь у бойових діях під Ізюмом, під Гусарівкою.  Будівельні  навики Івана пригодились і на війні у спорудженні капонірів для танків та бліндажів. Він був безстрашний, щоб ремонтувати танки після боїв,  з власної ініціативи неодноразово їздив на нульові позиції, щоб знайти запчастини до них. Противник часто обстрілював позиції. І при виконанні бойового завдання Іван підірвався на міні в районі селища Гусарівка на Харківщині 19 липня 2022 року.

Іванові було тільки 31. Залишилися батьки, дружина, двоє дітей , для яких він завжди буде небесним ангелом.

Іван завжди вірив у швидку перемогу, але не судилось… Злетів ангелом у небеса, щоб вимолювати для рідних, односельців , співвітчизників захисту і перемоги.