ЦЮЦЯК Роман Богданович народився 20.02.1992  с. Радча. 

Походив із патріотичної та репресованої радянською владою родини. Його прадід Іван (по батьковій лінії) у 1950-му за зв’язки з УПА разом із сім’єю був виселений в Іркутську область, а прадід Микола (по лінії матері) засланий у Красноярський край за участь сина в рядах УПА (пропав безвісти).

Навчався в місцевій загальноосвітній школі, де з особливим інтересом пізнавав гуманітарні предмети, а найбільше любив історію. Тому вступив на факультет історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Закінчивши факультет, отримав ступінь магістра за спеціальністю «Історія». У 2014–2018 рр. навчався в аспірантурі ПНУ на кафедрі історії слов’ян. Активно працював над кандидатською дисертацією, тема якої була присвячена релігійній політиці Російської імперії в Галичині у роки Першої світової війни.

Одружився, разом із дружиною проживали в Івано-Франківську та виховували сина. Роман Богданович працював вчителем історії. Згодом, щоб підтримати сім’ю матеріально, поїхав на роботу в Польщу, де працював  будівельником. Водночас продовжував наукові студії.  Збирав матеріали для видання «Історія села Радча в документах». Мрії і задуми перервала війна… З початком повномасштабного  вторгнення рф вступив до лав ЗСУ, мобілізований у березні 2022 р. Солдат. Стрілець-сапер 1 штурмового відділення 3 штурмового взводу штурмової роти військової частини Т 0950  (711 полк охорони Державної спеціальної служби транспорту). Був відряджений до 5-ї Окремої штурмової Київської бригади, у складі якої воював під Бахмутом. Загинув 08.05.2023 під час виконання бойових завдань у боях біля м. Бахмут, внаслідок мінометно-артилерійського обстрілу.

Ворожа куля відібрала життя воїна-історика, науковця  під час відбиття атаки в районі села Іванівське, Бахмутського району, Донецької області. Похований на кладовищі с. Радча 13.05.2023. «Роман назавжди залишиться в наших серцях таким, як він був – доброзичливим, усміхненим, чесним, порядним, відповідальним, великим патріотом України», – напишуть у некролозі на сторінці історичного факультету ПНУ. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (указ Президента України № 790/2023 від 27.11.2023). 18.10.2023 у ПНУ відкрито пам’ятний стенд,  присвячений студентам і випускникам Факультету історії, політології і міжнародних відносин, які загинули за Україну, у т. ч. і Роману Цюцяку.

«Це є прикладом збереження нашої історичної пам’яті і знак того, що вони постійно з нами. В цьому розумінні ми завжди повторюємо, що наші Герої не вмирають, вони живуть вічно у наших серцях!», – підкреслив декан історичного факультету професор Микола Кугутяк. ЦЮЦЯК Роману присвоєно звання «Почесний громадянин міста »  

ЯЦКІВ Віктор Мирославович народився 27 липня 1983 року. 

Під час навчання в Радчанському ліцеї проявляв цікавість до точних наук, займався футболом, мав  лідерські якості в класі. У 1999 році закінчив 9 класів навчання  ,і  вступив  на навчання  до Богородчанського професійно - технічного училища 12. В 2002році закінчивши навчання здобув спеціальність столяр -паркетник. Мав багато друзів в яких користувався повагою і авторитетом, був душею компанії.

Найбільше він полюбляв походи в гори та подорожі, рибалити, збирати гриби.

В жовтні 2014 році одружився . А 2016 році народився первісток Артем ,в 2018 році донечка Амелія . 

З жовтня місяця 2023року був призваний на військову службу.після курсу навчання на Рівненському полігоні був направлений у 92 ОШБ ім. Івана Сірка у Чугуївському районі. А в 2024 році Віктор був переведений в 43 ОМБ у Харківському районі. За час військової служби йому доводилося боронити Купянський напрямок.

Воїн Віктор Яцків загинув 17 травня 2024 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Іванівка Купянського району  на Харківщині, при захисті України.

Віктор був надійним ,безвідмовним. Він просто був гарною людиною. Він був прямим ніколи не казав поза очі , завжди казав ,як воно є. 

“Понад усе Віктор хотів бачити , як ростуть наші діти у вільній і незалежній Україні. Був гарною людиною, надійний, життєрадісний турботливий тато ,ніжний люблячий чоловік. Мав багато планів, ідей і мрій, він так багато хотів  ще зробити в цьому житті…Не встиг…,бо клята війна забрала його ”- згадує про чоловіка дружина загиблого Героя Віктора Галина Яцків.

ОСТАП’ЯК Андрій Миколайович народився 15.09.1982 в с. Радча. 

Під час навчання у Радчанській школі проявив себе як дисциплінований та старанний учень, показував добрі знання з усіх предметів, був завжди уважний,  вважався лідером, добре справлявся з обов’язками старости класу. Чесний, правдивий, спокійний, врівноважений, тактовний, ввічливий, товариський, завжди поважав старших.

Брав участь у шкільному житті, спортивних змаганнях. Був організатором багатьох культурно-масових заходів у школі. Співав у церковному хорі. Строкову службу відслужив у прикордонних військах. У мирному цивільному  житті знайшов своє  покликання в будівельній сфері і став знаним фаховим будівельником. Звів власне житло, де кожен сантиметр побудований його золотими руками. Доброзичливий, нікому не відмовляв у допомозі: ні друзям, ні сусідам, ні родині. Веселий, життєрадісний, мав багато друзів, любив  дітей. Про нього казали: «Душа-людина!». Захоплювався риболовлею та збиранням грибів.

Був прекрасним чоловіком, люблячим батьком, сином, братом. Андрій любив життя та вмів у буденних дрібничках помічати прекрасне! Із початком повномасштабного вторгнення рф мобілізований до лав ЗСУ  01.03.2022, спочатку в територіальну оборону, згодом – зарахований до складу 7-го стрілецького батальйону (в/ч А7091). Молодший сержант. Згодом став командиром 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 7-го стрілецького батальйону.15.03.2022 переведений на передову в Харківську область.

Із кінця лютого 2023 р. – воював у гарячих точках Лиманського напрямку. Всі свої знання, сили, винахідливість, увесь свій досвід використовував у боротьбі з ворогом.  Був чудовим другом для своїх побратимів. Цілеспрямований, виважений, вольовий. 1 рік та 4 місяці відважно захищав кордони України, її суверенітет та незалежність, право українців на життя. Товариші по зброї характеризували Андрія як надійного, хороброго, чесного, справедливого, життєрадісного воїна, з прекрасним почуттям гумору, який неодноразово піднімав бойовий дух побратимів. А в критичних ситуаціях Андрій одним із перших приходив на допомогу.

Загинув 01.07.2023 від вогнепального поранення під час обстрілу в районі населеного пункту Невське, Луганської області, при виконанні бойових завдань. Його серце зупинив уламок снаряду. Похований на кладовищі с. Радча 06.07.2023. 

ГУЛЬ Андрій Ростиславович (15.04.1998 - 03.02.2023)

Солдат, пілот військових дронів, майстер номер обслуги 3 мінометного взводу, мінометної батареї, 78 батальйону, 102 бригади.

Загинув 03 лютого 2023 року внаслідок ворожого танкового обстрілу збройними формуваннями російської федерації в районі населеного пункту Зелений Гай Пологівського району Запорізької області. Смерть пов'язана з захистом Батьківщини.

Моклович Павло Романович народився 12 липня 2000 року. Проживав у місті Івано-Франківську.

Закінчив Івано-Франківську загальноосвітню школу № 24, згодом вступив у 21 училище, але потім вирішив служити в армії. 

Відслуживши пів року, підписав контракт, щоб залишитись в лавах Національної гвардії України.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, з Івано-Франківської військової частини Павло перевівся у Вінницю та став захищати Батьківщину безпосередньо на полі бою у складі 14-ої бригади оперативного призначення імені Івана Богуна Національної гвардії України. Павло служив на посаді номера обслуги гранатометного відділення гранатометного взводу 1-го батальойону оперативного призначення військової частини 3028 Національної гвардії України. Захищав Україну від ворога у Запорізькій області.

Павло Моклович загинув 22 вересня 2023 року, під час виконання бойового завдання у с. Вербове Запорізької області, потрапивши під ворожий артилерійський обстріл.