Римик Віктор Андрійович народився 7 серпня 1999 року в с. Черніїв. В шестирічному віці пішов у перший клас Черніївської загальноосвітньої школи де здобув середню освіту.

У 2014 році поступив в Івано-Франківський фінансово-комерційний кооперативний коледж імені С.Граната де здобув професію молодшого спеціаліста ресторанної справи з відзнакою. Після закінчення коледжу вступив в університет Короля Данила на спеціальність менеджера по персоналу. Поміж навчанням працював офіціантом в ресторані «Надія».

В 2020 році змінив професію офіціанта на професію дизайнера кухонних меблів «Меблі ІФ» де і працював.

В січні 2024 року отримав повістку та був призваний в ряди Збройних Сил України, був відданий військовій присязі на вірність українському народу. Пройшов фахову підготовку оператора ПТРК (Протитанкові ракетні комплекси), мужньо виконавши військовий обовʼязок в бою за Україну, її свободу і незалежність.

Загинув 20.08.2024 року поблизу населеного пункту Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області. Ушкодження отримав внаслідок військових дій від вибухів та осколків. Похований 24 серпня 2024 року на сільському кладовищі на Алеї Слави. За життя був добрим, справедливим, розумним, вірним другом, люблячим сином, дбайливим онуком, коханим, працьовитим, щирим, привітним, усміхненим і оптимістичним.

Вічна памʼять і слава Герою!

Молодший сержант Колодій Ігор Михайлович народився 06.01.1966 р. на Тернопільщині у селі Високе. Там навчався у школі. Після її закінчення служив три роки у військово-морському флоті.

Коли звільнився у 1987 р., влаштувався на роботу водієм у м. Івано-Франківську і одружився. У 2005 році переїхав з сім’єю у село Черніїв, де і проживав.

Був батьком трьох синів, які також усі боронили свою країну.

25.02.2022 року у перші дні повномасштабного вторгнення ворога на територію України він добровільно вступив до ТРО, що базувалося у м. Тисмениця.

З квітня 2022 року Ігор Михайлович боронив країну на Запорізькому напрямку. Був командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки. Мав авторитет серед своїх побратимів, бо був чесним і справедливим, акуратним у роботі та побуті.

14.07.2023 року помер після п’яти операції у Запорізькій лікарні.

Доцяк Василь Зіновійович народився 29 грудня 1974року. Уродженець с. Черніїв Тисменицького району Івано-Франківської області, освіта середня.

У 1992 році закінчив Черніївську ЗОШ 1-3 ступенів.

3 1992-1993р.р. навчався у ДОСААФ;

з 17.05 1993 - 08.12.1994 - служив у ЗСУ; з 06.04 1995 року ОВС (органи внутрішніх справ). В 1995 році одружився, має двох синів.

30.09.2015 року вийшов на пенсію, але продовжував працювати.

3 27.02.2023 року на посадах в УМВС в Івано-Франківській області.

3 28.04.2023 року - Департамент поліції особливого призначення «Обʼєднана штурмова бригада НПУ «Лють».

Старший сержант поліції поліцейського взводу 2 роти 1 батальйону 2 полку управління поліції особливого призначення 1 штурмовий полк «Сафарі».

Брав безпосередню участь на території Донецької та Луганської областей необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у звʼязку з військовою агресією російської федерації проти України.

08.09.2024 року помер у КНП «Міська лікарня Nº3» м. Краматорськ

Олег Володи́мирович Койляк (1993-2023) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.

Народився 9 квітня 1993 року в селі Вовчинець Івано-Франківської області. На початку 2014 року служив на кораблі «Тернопіль». Олег відмовившись перейти на бік російських окупантів покинув Крим та повернувся на підконтрольну Україні територію. Після чого ще півроку служив на українському судні. Згодом перевівся у роту охорони штабу військово-морських сил. Брав участь в обороні Маріуполя від проросійських сепаратистів. У квітні 2017 переїхав разом з дружиною до Івано-франківська. Після закінчення війського контракту почав займатися волонтерством.

З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав збройних сил.

Загинув 17 квітня 2023 року поблизу міста Вугледар Донецької області.

Поховали воїна у рідному селі Вовчинець.

Купецький Андрій Орестович, народився 07 лютого 1985 року у місті Івано-Франківськ. Проживав у селі Вовчинець, де пройшла його юність та молоді роки. 

Навчався у Вовчинецькій школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 2000 році. Навчався на відмінно, користувався авторитетом у однокласників, був старанним та відповідальним, завжди брав участь у заходах, які проводились школою. Після закінчення дев’ятого класу поступив у Коледж електронних приладів, після закінчення якого, вирішив продовжити навчання, та здобути вищу освіту поступивши одразу на 3 курс до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, який закінчив у 2006 році. 

З червня 2007 року по травень 2008 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. 

З червня 2008 року працював у торговому центрі “Епіцентр”.

З серпня 2014 року по вересень 2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької області. Проходив службу у 28 ОМБр командиром БМП 1. Ще під час служби, мріяв про підкорення гори Говерла, яку здійснив після демобілізації. Після невеликого відпочинку, повернувся працювати до торгового центру “Епіцентр”. Мав хобі, інтелектуальну гру “Mind Game”, яка проходить у місті Івано-Франківську та яку відвідував після робочих годин, завжди, коли її проводили. Разом зі своєю командою, яка носить назву “Кобза Ностра”, неодноразово вигравали призові місця.

24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення російських загарбників до України. Йдучи на роботу, став свідком перших ракет, які летіли бомбардувати наше рідне місто. Під час обідньої перерви на роботі, не чекаючи моменту, коли йому принесуть повістку, пішов добровольцем до міського військомату.  Після розприділення у військоматі, потрапив на службу у 3 САБарт 10 ОГШБр. Отримав військове звання “сержант”, та позивний “Вікінг” оскільки відважно боровся із російськими загарбниками за вільну та незалежну Україну починаючи ще з 2014 року. Під час виконання бойового завдання, 03 березня 2024 року загинув у населеному пункті Берестове, Бахмутського району, Донецької області. З родини залишилася мати Марія та сестра Ірина.

Був нагороджений наступними відзнаками:

-“За честь і звитягу”;

-“За участь в антитерористичній операції”;

-“Учасник АТО”;

-Орден “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).