Герої - Ivano-Frankivsk

Олександр Радіонов

Радіонов Олександр Олегович народився 8 вересня 1997 року в м. Івано-Франківськ. З 2004 по 2015 рік навчався у школі №13. Крім того, під час навчання закінчив обласну дитячо-юнацьку спортивну школу, отримавши ІІІ розряд з легкої атлетики. Здобув вищу освіту вступивши в ПНУ ім. В. Стефаника на спеціальність політологія.

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям Олександр вів активний спосіб життя: займався бігом, щороку ходив у гори. Він ніколи не сидів без діла, тому часто їздив на заробітки за кордон. Увесь життєвий шлях його оточували вірні друзі, любляча родина та кохана дівчина, у яких за плечима тепер залишилось багато приємних спогадів та спільних пригод. Олександр завжди був душею компанії і саме тією людиною, яка завжди виручить у біді. Мав активну громадську позицію, тому брав участь у Революції гідності і коли почалось повномаштабне вторгнення, він також не був осторонь. Спочатку займався волонтерством, допомагаючи своїм знайомим на війні, але згодом вирішив і самому добровільно стати на захист України.

27 жовтня 2022 року під час бойового завдання Олександр зник безвісти в Луганській області, так далеко від рідної домівки. Далі його родину чекало ще багато тривожних ночей в невіданні і безліч спроб розшукати Олександра. Але, на жаль, він уже не зможе обійняти своїх батьків, не зможе сказати своїй дівчині, як любить її, не зможе дати пораду своїм сестрам та брату, не зможе жартувати з друзями. Зате він може бути прикладом мужності і любові до України для своїх однолітків, для підростаючого покоління та нащадків. А головне він назавжди залишиться захисником та Героєм для тих людей, що його знали.

Даниш Тарас Тарасович народився в м.Івано-Франківськ 26 вересня 1992 р.

Змалку дуже любив ходити до церки, на Богослужіння, їздив по святих місцях , монастирях.

В школу пішов у 1999 р. З радістю ходив до школи, поважав вчителів, мав багато друзів. Співав у хорі, танцював, займався спортом. Закінчив школу у 2010 році.

Після школи працював на будівельних роботах. Тарас був добрим, чуйним, свідомим громадянином. Допомагав усім, хто потребував допомоги.

З початку повномасштабного вторгнення у 2022 році став на захист Вітчизни. На початку служив в Закарпатській області. Проходив навчання в різних містах нашої України.

Загинув 14 травня 2023 року , в населеному пункті Іванівське Донецької області.

Сергієвич Роман Ярославович народився 11 серпня 1978 року в селі Липівка Тисменицького району Івано-Франківської області у родині Сергієвичів Ярослава та Надії Дмитрівни. У 1981 році сім'я переїхала до Івано-Франківська.

З 1985 по 1993 рік навчався в ліцеї №11 міста Івано-Франківськ. У 1993–1996 роках здобував фах у ПТУ №5, отримавши спеціальність муляра і тесляра.

З 15 листопада 1996 року до 28 квітня 1998 року проходив службу у Збройних силах України.

У 2002 році Роман одружився. У шлюбі народився син Назар, якого він любив і вчив бути справжнім чоловіком. Попри його старання, сімейне життя не склалося, і в 2011 році він розлучився.

У 2012 році Роман зустрів свою другу половинку — Оксану, яка стала для нього люблячою і вірною дружиною. Вони разом будували плани на щасливе сімейне життя.

Роман завжди залишався вірним другом і мудрим порадником для близьких і знайомих. Він шанував свою маму Надію Дмитрівну, був надійним братом для Володимира і Мар’яни. Працював монтажником по металу, мріяв і радів життю.

З початком повномасштабної війни, 1 березня 2022 року, Роман добровольцем став до лав Збройних сил України. Проходив навчання у складі військової частини А7091, 7-го окремого батальйону, де став головним сержантом і командиром з позивним «Борода» 2-го стрілецького взводу 2-го відділення 3-ї роти.

Воював у Ізюмі, Куп'янську, Лимані. У березні 2023 року отримав перше поранення неподалік села Невське Луганської області. Після тривалого лікування повернувся до побратимів, продовживши захищати рідну землю.

29 листопада 2023 року під час мінометного обстрілу Роман зазнав важких опіків і поранень у селі Невське. Його доправили до лікарні у місті Дніпро, де медики боролися за його життя.

10 грудня 2023 року, о 3:20 ночі, його серце перестало битися. Останні дні життя поруч із Романом перебувала його любляча дружина Оксана, яка до останнього боролася за його життя.

Роман Сергієвич залишиться у пам’яті як відданий син, брат, друг і мужній воїн, який до останнього подиху захищав свою Батьківщину. Вічна пам'ять Герою!

Захисник України, капітан, помічник командира з фінансово-економічної роботи - начальник служби 75 батальйону, 102 окремої бригади територіальної оборони ім. полковника Дмитра Вітовського. Стояв на захисті України від російських окупантів поблизу м. Гуляйполе Запорізької області.

Народився 16 лютого 1968 року в с. Добриводи, Збаразького району, Тернопільської області, де жив і навчався. Після проходження строкової військової служби вступив до Тернопільського інституту народного господарства, який закінчив в 1994 році та отримав спеціальність економіста.

Працював в Державній податковій інспекції міста Збараж. 1997 році був переведений до Державної податкової інспекції міста Івано-Франківськ. З перших днів повномасштабного вторгнення росії вступив по мобілізації до лав 102 окремої бригади територіальної оборони. Всі свої фахові знання спрямував на створення фінансової служби та налагодив взаємодію з державними, благодійними організаціями та волонтерами для покращення матеріального забезпечення батальйону. Останні місяці служив поблизу Гуляйполя.

Тяжко захворів і помер в госпіталі.

Савчак Олександр Михайлович був народжений 17 березня 1983 року в українській сім’ї у Німеччині, але невдовзі він із батьками та старшим братом повернувся у рідне село батьків Черніїв Івано-Франківської області. Навчався в Черніївській школі, потім у 15-ому училищі в Івано-Франківську. В дитячі роки був церковним прислужником, і до кінця життя залишався вірний своїй релігії.

У юності шукав себе у спорті, музиці, журналістиці та багатьох інших заняттях. Олександр довгий час був волонтером Мальтійської служби, активним учасником міжнародних таборів і працював із людьми з особливими потребами.

Потім вирішив виїхати працювати за кордон, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною. Вони разом повернулися на Україну та одружилися. В шлюбі у них народилася дочка Вікторія та згодом син Тарас. З часом Олександр знову почав працювати за кордоном.

У кінці лютого 2022 року, як тільки почалося повномасштабне вторгнення, Олександр кинув свою роботу та повернувся в Україну, щоб добровольцем вступити в лави Національної Гвардії України. На початку вересня 2022 року перевівся у військову частину у місті Слов’янськ Донецької області.

У грудні 2022 року під час виконання бойового завдання отримав важке поранення. Пройшовши лікування, Олександр одразу повернувся у стрій. Після отримання звання молодшого сержанта тренував молоде поповнення побратимів, з якими брав участь у бойових завданнях.

21 липня 2023 року під час забезпечення відсічі збройної агресії рф в районі Серебрянського лісу Луганської області Олександр зник безвісти.

У жовтні 2023 року під час обміну тілами, тіло Олександра повернули на територію України. Про результати ДНК-експертиз сім’я Олександра дізналася 5 березня 2024 року, після чого його тіло було повернено до рідного дому.

Савчак Олександр був похований 12 березня 2024 року у рідному йому селі Черніїв.

Олександр вирізнявся своєю добротою та турботливістю, прагненням всіх захистити. Багатьом він замінив батька, брата, кожному був хорошим другом.

Щиро всім серцем любив свою країну і був готовий віддати за неї своє життя, що йому й судилося зробити.

Любимо, пишаємося та пам’ятаємо.

« Back
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
Next »

Олександр Радіонов

Тарас Даниш

Роман Сергієвич

Богдан Чорний

Олександр Савчак