Фуштей Сергій Володимирович – старший солдат, старший стрілець 1 відділення, 1 стрілецького взводу ( за мобілізацією) , 4 стрілецької роти ( з охорони та оборони обєкту N64-2) 2 стрілецького батальйону в місті ( з охорони та оборони обєктів державного значення) військової частини 124, Національної Гвардії України.

Народився 23.09.1993 р. в місті Івано-Франківську. Навчався в загальноосвітній школі N23. Був на строковій службі в ракетно зенітних військах. 

Після строкової служби поступив до вищого навчального закладу Прикарпатського Національного Університету імені Василя Стефаника. Сергій захоплювався спортом, грав у футбол, любив музику, грав на гітарі. Займався велоспортом. 

Будував плани на майбутнє, але його плани обірвав агресор.

Загинув Сергій 31.03.2023 р. під час виконання бойових завдань на території Серебрянського лісництва н.п. Шепетівка , отримав поранення несумісні з життям.

Похований на кладовищі у м. Івано-Франківську с. Чукалівка.

Залишилася мама Романія, сестра Тетяна, племінник Святослав, похресник Євгеній.

Сергій любив життя, любив свою сімю, був люблячим сином. Любив Україну.

Вахняк Любомир Володимирович народився 3 серпня 1984р. в селищі Вигода у сім’ї військовослужбовця Вахняка  Володимира та його дружини Любові. З юних літ був підтримкою і опорою молодшому братові Артуру.

Любомир навчався у 23-у ліцеї з 1991 по 2001 рік. Тут він знайшов багато друзів з якими спілкувався і після її закінчення. В цих стінах формувався його світогляд, патріотизм і любов до України, яку йому привили вчителі-наставники. По закінченню школи  продовжив навчання в Комерційному технікумі, після Любомир вступив до Львівського вишу на юридичний факультет. Добрим життєвим уроком була служба в армії. Демобілізувавшись зі збройних сил, працював барменом в арт-кафе «Химера». Любив займатися спортом та посідав призові місця у змаганнях. Любомир відзначався життєстверджуючим оптимізмом, щирістю, добротою, товариськістю. Був душею компанії.

24 лютого 2022 року в життя мирних українців увірвалася війна, розпочата росією. 18 квітня 2022 року Любомир був призваний до лав ЗСУ для захисту Вітчизни, служив  у  65 окремій механізованій штурмовій бригаді. 

Мужній воїн загинув у н.п. Роботино Запорізької області під час виконання бойового завдання 3-го липня 2023р.  Довший час доля Любомира була невідомою. І тільки 10 травня 2024 року Любомир повернувся «На щиті» до рідного міста на вічний спочинок. Його смерть залишила глибоку рану в люблячих серцях молодшого брата та батька.

Приймак Руслан Любомирович народився 10 квітня 1977 року у селі Угорники Коломийського району.

Виховувався у багатодітній родині.

Навчався в Отинійському ліцеї, згодом закінчив Отинійський професійно-технічний коледж.

1995 році служив в українській армії.

Працював в Отинійській лікарні, пізніше на Локомотиворемонтному заводі. Мав золоті руки.

Дуже любив робити приємні сюрпризи для рідних.

Був добрим, співчутливим, готовим прийти на допомогу кожному.

Руслан проживав у місті Івано-Франківську по вул. Довженка 10.

З квітня 2022 року Приймак Руслан став на захист Вітчизни, щоб захистити своїх рідних від ворога, щоб не допустити його сюди. Отримавши повістку він не роздумуючи пішов захищати Україну.

Руслан захищав на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. Руслан мріяв про щасливе майбутнє своїх 5-ти дітей.

Загинув Захисник 16 липня 2023 року

26 лютого 1985 року Олександр народився в місті Львові в сім’ї студентів Львівського лісотехнічного інституту Василя та Валерії Ковач. В 1987 сім’я переїхала до Івано-Франківська.

З 1992 по 2002 навчався в 23 школі м.Івано-Франківська. Після закінчення школи Олександр змінив ім’я на Віктор. Тому багато, хто знає його, як Сашу, багато хто, як Віктора.

2002-2007 роки навчання в Івано-Франківському технічному університеті Нафти і Газу

З листопада 2007 по липень 2008 – строкова служба в лавах ЗСУ у Львівській області.

В 2008 році почав працювати в механічній службі на виробництві яєчного порошку "ІмперовоФудз".

У серпні 2013 одружився, а вже через рік - з  серпня 2014 по вересень 2015 брав участь в АТО в складі 93 бригади «Холодний яр» в обороні Донецького аеропорту в с. Піски та на шахті Бутівка. Після демобілізації короткий час займався підприємницькою діяльністю, та згодом повернувся на ІмперовоФудз.

24 лютого 2022 року, як резервіст, пішов у військкомат. Воював у складі 109 Окремого гірсько-штурмового батальона 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Загинув при виконанні завдання 6 листопада 2022 в с.Яковлівка Бахмутського р-ну Донецької області.

Був нагороджений медалями:

“За участь в антитерористичній операції”, 

“Учасник АТО”, 

“Захиснику Вітчизни”, 

“За честь і звитягу”, 

відзнака 10-ої гірсько-штурмової бригади, та

Орденом "За Мужність" 3-го ступеня.