Приймак Руслан Любомирович народився 10 квітня 1977 року у селі Угорники Коломийського району.

Виховувався у багатодітній родині.

Навчався в Отинійському ліцеї, згодом закінчив Отинійський професійно-технічний коледж.

1995 році служив в українській армії.

Працював в Отинійській лікарні, пізніше на Локомотиворемонтному заводі. Мав золоті руки.

Дуже любив робити приємні сюрпризи для рідних.

Був добрим, співчутливим, готовим прийти на допомогу кожному.

Руслан проживав у місті Івано-Франківську по вул. Довженка 10.

З квітня 2022 року Приймак Руслан став на захист Вітчизни, щоб захистити своїх рідних від ворога, щоб не допустити його сюди. Отримавши повістку він не роздумуючи пішов захищати Україну.

Руслан захищав на Донецькому, Харківському та Запорізькому напрямках. Руслан мріяв про щасливе майбутнє своїх 5-ти дітей.

Загинув Захисник 16 липня 2023 року

26 лютого 1985 року Олександр народився в місті Львові в сім’ї студентів Львівського лісотехнічного інституту Василя та Валерії Ковач. В 1987 сім’я переїхала до Івано-Франківська.

З 1992 по 2002 навчався в 23 школі м.Івано-Франківська. Після закінчення школи Олександр змінив ім’я на Віктор. Тому багато, хто знає його, як Сашу, багато хто, як Віктора.

2002-2007 роки навчання в Івано-Франківському технічному університеті Нафти і Газу

З листопада 2007 по липень 2008 – строкова служба в лавах ЗСУ у Львівській області.

В 2008 році почав працювати в механічній службі на виробництві яєчного порошку "ІмперовоФудз".

У серпні 2013 одружився, а вже через рік - з  серпня 2014 по вересень 2015 брав участь в АТО в складі 93 бригади «Холодний яр» в обороні Донецького аеропорту в с. Піски та на шахті Бутівка. Після демобілізації короткий час займався підприємницькою діяльністю, та згодом повернувся на ІмперовоФудз.

24 лютого 2022 року, як резервіст, пішов у військкомат. Воював у складі 109 Окремого гірсько-штурмового батальона 10 гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Загинув при виконанні завдання 6 листопада 2022 в с.Яковлівка Бахмутського р-ну Донецької області.

Був нагороджений медалями:

“За участь в антитерористичній операції”, 

“Учасник АТО”, 

“Захиснику Вітчизни”, 

“За честь і звитягу”, 

відзнака 10-ої гірсько-штурмової бригади, та

Орденом "За Мужність" 3-го ступеня. 

Радіонов Олександр Олегович народився 8 вересня 1997 року в м. Івано-Франківськ. З 2004 по 2015 рік навчався у школі №13. Крім того, під час навчання закінчив обласну дитячо-юнацьку спортивну школу, отримавши ІІІ розряд з легкої атлетики. Здобув вищу освіту вступивши в ПНУ ім. В. Стефаника на спеціальність політологія.

Незважаючи на проблеми зі здоров’ям Олександр вів активний спосіб життя: займався бігом, щороку ходив у гори. Він ніколи не сидів без діла, тому часто їздив на заробітки за кордон. Увесь життєвий шлях його оточували вірні друзі, любляча родина та кохана дівчина, у яких за плечима тепер залишилось багато приємних спогадів та спільних пригод. Олександр завжди був душею компанії і саме тією людиною, яка завжди виручить у біді. Мав активну громадську позицію, тому брав участь у Революції гідності і коли почалось повномаштабне вторгнення, він також не був осторонь. Спочатку займався волонтерством, допомагаючи своїм знайомим на війні, але згодом вирішив і самому добровільно стати на захист України.

27 жовтня 2022 року під час бойового завдання Олександр зник безвісти в Луганській  області, так далеко від рідної домівки. Далі його родину чекало ще багато тривожних ночей в невіданні і безліч спроб розшукати Олександра. Але, на жаль, він уже не зможе обійняти своїх батьків, не зможе сказати своїй дівчині, як любить її, не зможе дати пораду своїм сестрам та брату, не зможе жартувати з друзями. Зате він може бути прикладом мужності і любові до України для своїх однолітків, для підростаючого покоління та нащадків. А головне він назавжди залишиться захисником та Героєм для тих людей, що його знали.