Роман народився у Крихівцях 24 квітня 1987 року у відомій крихівецькій родині ДЗЕМАНІВ. Закінчив Крихівецьку школу, згодом – Київський економічний інститут менеджменту. Із 2010 р. працював на Державному підприємстві «Антонов», який є флагманом авіабудування України. Із початком подій на Майдані був його активним учасником.
Коли ж у вересні 2014-го отримав повістку, не вагаючись, не ховаючись направився у військкомат.
У 2014–2016 рр. воював у зоні АТО, у Дебальцевому, потрапив під обстріл, був поранений. Військову службу командира відділення розвідки ніс у складі 5-го батальйону та 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, 53-ї окремої механізованої бригади. Здійснюючи службу за контрактом, був і у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Пройшов найгарячіші точки в зоні АТО: Дебальцеве, Авдіївку, Піски, Мар’їнку. Саме в Мар’їнці у серпні 2016-го Романа контузило, розвідник частково втратив зір та слух. Пережив чималі терпіння у період реабілітації, але, незважаючи на це завжди вів активне громадське життя, учасник Крихівецької та Івано-Франківської спілки АТО, член виконкому Крихівецької сільради в 2017–2018 рр.
За військову службу нагороджений багатьма медалями та відзнаками та представлений командуванням 68-ї єгерської бригади, у якій воював у 2022-му, до найвищої державної нагороди – Героя України.
Сержант Роман Дземан завжди був на війні у зоні найбільшого ризику, адже його військова спеціальність – сапер-розвідник. Серйозний у справі, веселий у житті, завжди енергійний, із підвищеним почуттям справедливості, порядний та добрий – таким його запам’ятали командири бригади, побратими та земляки.
Загинув 5 травня під Вугледаром Донецької області.
Зі слів командира – майора Дмерджера І. В. – вдалося дізнатися обставини загибелі на фронті Романа Дземана. Як сапер-розвідник він був у відповідному підрозділі – розвідгрупі, яка виходила на передову й висувалася далі першою на нові нейтральні позиції, які планувалось зайняли підрозділами бригади. Завданням групи була перевірка нових позицій на наявність мін. Саме Роману судилося натрапити на т. зв. «керовану міну». Він не здригнувся, не відскочив, а, навпаки, розуміючи, що поруч побратими, спеціально прикрив міну своїм тілом впоперек. Ціною власного життя Роман врятував своїх побратимів від неминучої смерті. Підрозділи бригади змогли просунутися вперед і зайняти нові позиції.
Ось така висока ціна кожного відвойованого клаптика нашої неньки-України!
