На фасаді школі-ліцею №23 27 травня відкрили анотаційну дошку її випускнику, активному учаснику Революції Гідності та АТО Ярославу Чомку.

Медик-волонтер надавав медичну допомогу учасникам Майдану у пункті Жовтневого палацу. З початком російсько-української війни на Донбасі пішов добровольцем на фронт. Чомко служив в окремій медичній роті Національної гвардії України, у військовому шпиталі в Артемівську. 12 січня Ярослав отримав несумісне з життям вогнепальне поранення в місті Артемівськ. Його поховали у Крихівцях.

Матір Героя, Ольга Чомко переконана – дошка на фасаді школи не дозволить забути боротьбу українців за волю.

“Є доцільність знати героїв – і минулого і сучасного. Без минулого немає майбутнього, а сучасність – це підтвердження того, що стержень України залишився. Ми виховувалися на прикладах Бандери, Шухевича. А сьогодні діти будуть знати, що їхня смерть не пройшла даремно, що є нові люди, в яких є стержень українця, і це треба підтримувати”, – каже Ольга Чомко.

Класний керівник загиблого медика, Мирослава Лотоцька впевнена – Ярослав живий і нині, у наших серцях.

“У нього була велика місія в житті – рятував життя на Майдані, і на війні. Проходячи повз цю пам’ятну дошку, хочеться, аби діти задумалися – чи вони добре прожили цей день, чи потішили себе, батьків, цього Героя добрими вчинками для України. Ярослав був порядним, надійним другом, ніколи не був вищим від інших дітей”, – каже педагог.

Ініціатор програми “Івано-Франківськ місто героїв”, в рамках якої відкрили анотаційну дошку, Руслан Марцінків каже, що в місті гідно пошанують усіх борців за волю.

“Коли започатковували цю програму, думалося, що будемо вшановувати бійців УПА, дисидентів. Людей, які померли власною смертю. Але бачимо, що Герої множаться і сьогодні. Сумно, що в такий спосіб. Але ми зобов’язані вшанувати вчинки Ярослава та інших борців за незалежність України”, – каже Марцінків.

24 травня на фасаді будинку на Лепкого,46 в Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку багаторічному голові Всеукраїнського братства ОУН-УПА Михайлові Зеленчуку.

Участь у пам’ятній події взяли міський голова Віктор Анушкевичус, ініціатор програми “Івано-Франківськ – місто героїв” Руслан Марцінків, представники обласної влади, політичних патрій.

“Ця ювілейна, 30 дошка, присвячена воїнам УПА, які боролися до 60 року за Україну. Вони показали приклад дисидентам, борцям 90-стих та нинішній бійцям АТО, як треба не словом а ділом боротися за свою Батьківщину. Саме Михайло Зеленчук був одним з таких прикладів”, – каже Руслан Марцінків.

Михайло Зеленчук (псевдо “Деркач”) був учасником національно-визвольного руху ОУН, воїн УПА. Політв’язень радянських концтаборів, був приговорений до смертного вироку, який змінили на покарання в Мордовії впродовж 17 років. Звільнений у 1971 році.

“Це людина, яка пройшла нелегкий шлях, багато років таборів, яка показувала своїм прикладом, який треба бути, аби твоя країна жила. До останнього закликав нас не припиняти боротьбу за Україну”, – вважає мер Віктор Анушкевичус.

В 1991 році став організатором створення Всеукраїнського братства ОУН-УПА.

“Відкриваємо цю дошку, аби продовжувати традицію будівництва Української держави”, – розповів голова братства ОУН-УПА Карпатського краю Богдан Борович.

Був автором мовознавчих та культурологічних досліджень.

22 травня на фасаді будинку на Республіканській,3 відкрили анотаційну дошку Івану Краснецькому – воротареві “Спартака” та “Прикарпаття”.

Саме в цьому будинку Іван Краснецький проживав разом з родиною. За час ігор в обласному центрі ставав срібним та бронзовим призером Всесоюзного турніру “Надія”. Окрім виступів за клуби Івано-Франківська, воротар залучався до складу молодіжної збірної УРСР та збірної УРСР класу “А” і “Б”. Як згадує дружина Івана Михайловича, Анна Краснецька, чоловік цікавився не лише спортом, і був справжнім патріотом міста.

“Перші пожитки були книжки, пасок свинцевий на 16 кілограм, з яким він тренувався. А його книжки – це Сухомлинського “Серце віддаю дітям”, “Воротар” була його настільною книжкою і багато інших. Мені здається, він був один з самих читаючих воротарів”, – каже Анна Краснецька.

Як згадують спортивні колеги Івана Михайловича, він завжди відстоював не лише спорт, а й все українське. Також був надзвичайно правдивим.

“Він завжди відстоював все українське. Був непоганий воротар, але на жаль не все так в житті складається, як би хотілося. Шкода, що Іван так швидко від нас пішов і його немає сьогодні з нами”, – згадує Богдан Вовкович, ветеран ФК “Спартак”.

Не стало видатного футболіста 24 квітня 2010 року. Такі постаті, як Іван Краснецький, каже ініціатор програми “Івано-Франківськ – місто героїв”, маю надихати мешканців творити подвиги.

“Герої живуть посеред нас – не завжди вдається пошановувати їх посеред нас. Сьогодні ця дошка і людина буде прикладом молоді, дітям – як можна з невеличкого міста стати успішним воротарем та згодом тренувати досить серйозні команди”, – переконаний Марцінків.

До речі в ці дні на стадіонах обласного центру та у селі Братківці Тисменицького району проходитиме п’ятий за ліком футбольний турнір дитячих команд (гравці 2002 р.н. і молодші) “Меморіал Івана Краснецького”.

15 травня на фасаді школи №18 відкрили анотаційну дошку науковцю-кібернетику, доктору технічних наук, професору Павлу Федоруку.

Саме в цьому навчальному закладі навчався Павло Федорук, якого не стало на початку 2013 року. Його однокласники та вчителі згадують – Павло був непересічним учнем.

“Завжди був веселим, дружнім і компанійським. Сьогоднішня подія важлива для всіх – показує, що навчаючись у звичайні середній школі можна стати прикладом для навколишніх”, – згадує однокласник Павла, Тарас Гурик.

Впродовж життя він виступив ініціатором багатьох наукових, суспільних, меценатських та підприємницьких проектів. Його по праву вважали одним із найкомпетентніших світових фахівців в галузі створення штучного інтелекту.

“Становлення кожної дитини починається з родини і школи. Він без додаткових занять, репетиторству він зміг вступити в університет, досягнути яскравих досягнень в науці”, – каже матір Павла Зінаїда Федорук.

Павло Федорук був також Президентом обласної федерації бойових мистецтв. І звісно ж – справжнім патріотом України і разом з тим – громадянином світу. Саме на таких особах формується образ Івано-Франківська, вважає директор “Центру розвитку міста” Руслан Марцінків, який виступив ініціатором встановлення дошки.

“Важливо, що на цій звичайній школі стоїть нині ця табличка. Аби пам’ятали діти, їхні батьки і рідні, що саме такі герої, які живуть серед нас, творять наше місто”, – переконаний Руслан Марцінків.

Павло Іванович помер передчасно, у віці 41 року від важкої хвороби.

Бійцю АТО Роману Грицику відкрили анотаційну дошку. Її встановили на фасаді 21 школи обласного центру, поряд із такою ж пам’яткою герою небесної сотні Василю Мойсею.

Доброволець батальйону “Івано-Франківськ” загинув торік у серпні в Іловайському котлі. Лише через місяці завдяки аналізу ДНК тіло бійця ідентифікували і привезли на Прикарпаття, аби поховати належним чином 4 квітня. Мама Романа, Анна Грицик розповідає – син завжди був активним, займався спортом і швидко все схоплював. А ще – спішив жити.

“Спішив жити і радів життю. Він був сміливим і до всякої роботи був спритним. В сімейному житті – це був люблячий лагідний чоловік і батько. Сім’я відчувала себе щасливою і захищеною”, – зі сльозми на очах згадувала мати.

На відкритті дошки виступили тако вчителі Романа, а також його однокласник. Важливо, аби наступні покоління пам’ятали своїх героїв, переконаний ініціатор програми встановлення анотаційних дощок «Івано-Франківськ-місто героїв», очільник міської “Свободи” Руслан Марцінків. Тож чергову пам’ятку бійцю АТО встановили на фасаді 21 школи обласного центру, яку свого часу закінчив Роман Грицик. Розмістили її поряд із дошкоюГерою Небесної Сотні Василю Мойсею.

“На жаль сьогодні відкриваємо дошки тим хлопцям, які загинули в україно-російській війні. Розуміємо те, що сьогодні велика відповідальність перед всіма нами, щоб допомагати тим хлопцям, які зараз на передовій і щоб цих жертв більше не було”, – вважає Марцінків.

У Романа Грицика залишилась дружина та троє неповнолітніх дітей. Наймолодший синочок народився вже тоді, коли його батько загинув.