Сьогодні, 10 жовтня, в переддень Дня захисника України, на фасаді ЗШ №4 відкрили ще одну анотаційну дошку. Присвячена вона військовослужбовцю батальйону зв’язку 114-ї бригади тактичної авіації повітряного командування «Захід» ЗСУ, зв’язківцю 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, прапорщику Василю Джусу.

Він загинув 16 травня 2019 року від осколкового поранення в зоні ООС на Донеччині. Василеві було 44, у нього залишилися мати і донька.

Представник асоціації ветеранів АТО, заступник командира батальйону, де служив Джус, Іван Бондарів згадує, яким був Василь: «Бог забирає найкращих, він дійсно був таким. Василь був хорошим фахівцем, бо складно опанувати техніку, якою користуються зв’язківці. А ще він був хорошою людиною: хто б не просив про допомогу, він відгукувався. Василь міг би сидіти в штабі, обслуговувати техніку, але свідомо пішов на передову, на першу лінію. Він буквально 2 тижні не дочекався, щоб повернутись додому».

На відкриття дошки завітав міський голова Руслан Марцінків. Хоч кількість дощок давно перейшла сотню, та кожна з них – особлива, каже він. «В переддень свята відкрили дошку, на жаль, черговому нашому сучаснику, який загинув на війні. Прикро що йдуть справді найкращі. Василь зголосився добровільно піти на війну, адже бачив великий брак кадрових військових на фронті. Бажаю, щоб таких дощок ми більше не відкривали», – зазначив Марцінків. Також він вручив нагороду Президента України, орден ІІІ ступеня «За мужність» посмертно мамі Героя.

«Ця дошка – нагадування того, що війна триває. Вона буде доти, поки ми не переможемо, поки українська ідея не запанує в нашій державі. Прошу учнів: хоч на хвилинку, коли будете в школі, подивіться на тих хлопців, завдяки яким війна не прийшла сюди», – завершив виступ міський голова.

Відкриття дошки відбулося 25 травня.

“Я радий, що на відкриття анотаційної дошки завітав син Еміля та футболіст, для якого він був першим наставником. І знаєте, визначально, що і один, і другий згадують про нього як про хорошого батька. Це є найбільше визнання!”, – зазначив Руслан Марцінків.

До слова, це вже третя анотаційна дошка на фасаді стадіону “Рух”.

Будинок на вулиці Лепкого, 46 зберігає у собі історії видатних краян. Один з них – Василь Гривінський, перший голова крайової управи Братства ОУН-УПА Карпатського краю. І саме він свого часу, в далекому 1978 року, врятував могилу Левка Бачинського.

“Приємно на відкритті було почути слова від Роман, сина Василя Гривінського. Адже він пам’ятає його не таким, як усі ми. Був гідним батьком, згадував чимало про Норильські концтабори і повстання в’язнів, а також про своє повернення в Україну та життя у протистоянні з радянськими спецорганами”, – зазначив міський голова Руслан марцінків.

Син каже, що пишається батьком, до якого приїжджали колишні повстанці навіть із Дніпропетровська та Сибіру.

До 357-ї річниці Івано-Франківська громада вшановує видатних краян. Одним з таких, без перебільшення, є Степан Пушик. Український письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника – він був непересічною постаттю, душею міста.

7 травня на вулиці Шевченка з’явилось одразу дві пам’ятки про Степана Пушика. Перша – анотаційна дошка на фасаді будинку №56, де мешкав письменник. Друга – знак на алеї видатних франківців поряд з першим бургомістром Антоні Суханеком та лікарем Лідією Дмитрів.

“Степан повернувся до свого будинку, але вже на цій пам’ятній дошці. Він за життя мріяв, щоб його твори були пошановані та видані. Він ніколи не жив задля свого задоволення, не користувався ніякими благами, а жив для держави”, – розповіла дружина Пушика пані Ганна. Зараз вона готує до друку щоденники свого чоловіка, адже видати їх – була його мрія. І вдячна міському голові Руслану Марцінківу, який взявся вшанувати пам’ять про Степана Пушика і допомагає з видавництвом його поетичних творів.

“Він був совістю нашого міста. Бо міг прямо сказати у вічі все, що думає, зустрівши тебе в парку чи на Вічевому майдані. Отак просто і без образ, адже він говорив це щиро”, – згадує про Пушика міський голова. Користуючись нагодою, він вручив вдові письменника відзнаку почесного громадянина Івано-Франківська, яким Степан Пушик став минулого місяця.

Своїми спогадами про письменника поділилась і секретар міської ради Оксана Савчук. Говорить про нього з теплом, адже Степан Пушик був її викладачем з фольклору і з кожним студентом був на рівні. Мабуть, доти й живе людина, доки про неї пам’ятають. І кожен, хто був знайомим з Пушиком, залишив про нього яскраві спогади.

В Івано-Франківську відкрила анотаційну дошку Заслуженому лікарю України, хірургу-новатору Сергію Кахно.

Поруч будинку в якому свого часу проживав Сергій Анатолійович Кахно сьогодні зібралось чимало людей - рідні, друзі, колеги, небайдужі люди які завдячують своїм здоров`ям відомому лікарю.

Кахно Сергій Анатолійович народився 20 квітня 1948 року в м. Станіславів (сьогодні Івано-Франківськ). Зростав працелюбним та спраглим до знань юнаком. Успішно завершивчи навчання у школі вступив до Івано-Франківського державного медичного інституту, навчання у якому закінчив у 1973 році. Після навчання в університеті – однозначним стало питання вступу до аспірантури. Перші наукові досягнення Сергій Анатолійович зробив саме під час навчання на аспірантурі в Івано-Франківськом медичному інституті при кафедрі топографічної анатомії та оперативної хірургії. В 1976 році закінчив аспірантуру з цього часу і до 1981 року працює асистентом кафедри загальної хірургії університету.

З 1984 року по 1986 року Сергій Кахно виконував державну місію в Народній республіці Ангола, за що нагороджений почесною грамотою генерального консула в м. Лобіта і похвальним листом муніципального госпіталю в м. Лобіту.

З 1986 року по 1993 рік - Сергій Анатолійович завідуючий хірургічним відділенням в Івано-Франківській міській лікарні № 1. З 1993 року – головний хірург управління охорони здоров`я при Івано-Франківській ОДА. Прийняв присягу державного службовця.

В 1993 році Сергій Кахно провів першу в Івано-Франківській області малоінвазивну лапароскопічну операцію – холецистектомію. Для нашої області це було справжнім проривом, адже вперше хірург виконав складне оперативне втручання без розрізу живота. За свою новаторську діяльність Сергій Кахно мав 17 свідоцтв про впровадження раціоналізаторських пропозицій.

В 1998 році указом Президента України за вагомий особистий внесок у розвиток охорони здоров`я, за впровадження сучасних методів діагностики і лікування та за високий професіоналізм Сергію Кахно присвоєно почесне звання «Заслужений лікар України».

З 2005 року Сергій Кахно працював завідуючим відділення малоінвазивної та пластичної хірургій Калуської центральної районної лікарні.

Помер Сергій Кахно 16 липня 2016 року.