Олег Володи́мирович Койляк (1993-2023) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.

Народився 9 квітня 1993 року в селі Вовчинець Івано-Франківської області. На початку 2014 року служив на кораблі «Тернопіль». Олег відмовившись перейти на бік російських окупантів покинув Крим та повернувся на підконтрольну Україні територію. Після чого ще півроку служив на українському судні. Згодом перевівся у роту охорони штабу військово-морських сил. Брав участь в обороні Маріуполя від проросійських сепаратистів. У квітні 2017 переїхав разом з дружиною до Івано-франківська. Після закінчення війського контракту почав займатися волонтерством.

З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до лав збройних сил.

Загинув 17 квітня 2023 року поблизу міста Вугледар Донецької області.

Поховали воїна у рідному селі Вовчинець.

Купецький Андрій Орестович, народився 07 лютого 1985 року у місті Івано-Франківськ. Проживав у селі Вовчинець, де пройшла його юність та молоді роки. 

Навчався у Вовчинецькій школі І-ІІ ступенів, яку закінчив у 2000 році. Навчався на відмінно, користувався авторитетом у однокласників, був старанним та відповідальним, завжди брав участь у заходах, які проводились школою. Після закінчення дев’ятого класу поступив у Коледж електронних приладів, після закінчення якого, вирішив продовжити навчання, та здобути вищу освіту поступивши одразу на 3 курс до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, який закінчив у 2006 році. 

З червня 2007 року по травень 2008 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах України. 

З червня 2008 року працював у торговому центрі “Епіцентр”.

З серпня 2014 року по вересень 2015 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької області. Проходив службу у 28 ОМБр командиром БМП 1. Ще під час служби, мріяв про підкорення гори Говерла, яку здійснив після демобілізації. Після невеликого відпочинку, повернувся працювати до торгового центру “Епіцентр”. Мав хобі, інтелектуальну гру “Mind Game”, яка проходить у місті Івано-Франківську та яку відвідував після робочих годин, завжди, коли її проводили. Разом зі своєю командою, яка носить назву “Кобза Ностра”, неодноразово вигравали призові місця.

24 лютого 2022 року почалось повномасштабне вторгнення російських загарбників до України. Йдучи на роботу, став свідком перших ракет, які летіли бомбардувати наше рідне місто. Під час обідньої перерви на роботі, не чекаючи моменту, коли йому принесуть повістку, пішов добровольцем до міського військомату.  Після розприділення у військоматі, потрапив на службу у 3 САБарт 10 ОГШБр. Отримав військове звання “сержант”, та позивний “Вікінг” оскільки відважно боровся із російськими загарбниками за вільну та незалежну Україну починаючи ще з 2014 року. Під час виконання бойового завдання, 03 березня 2024 року загинув у населеному пункті Берестове, Бахмутського району, Донецької області. З родини залишилася мати Марія та сестра Ірина.

Був нагороджений наступними відзнаками:

-“За честь і звитягу”;

-“За участь в антитерористичній операції”;

-“Учасник АТО”;

-Орден “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).